51 Проблема права у соціології б.Кістяківського

Л. Депенчук зазначає, що для мислителя право є найбільш чітким виявом соціальної культури, позаяк "право перевертає соціально необхідне на обов'язкове". Рівень правової культури в суспільстві і є показником для Кістяківського, стверджує авторка, у дослідженні можливостей побудови правової держави. Він, зазначає дослідниця, є засновником соціокультурного підходу в теорії права. Відштовхуючись від філософії Канта, в дослідженні права в соціальній культурі він користується критичним методом. Л.Депенчук підкреслює обстоювання ака-деміком Кістяківським методологічного плюралізму, який передбачає для кожної сфери культури застосування специфічних методів пізнання. Загальною засадою єдності гуманітарного знання для Кістяківського, далі зазначає дослідниця, є філософія культури. В спектрі соціальної культури має стояти не просто свідома й всебічно розвинена особистість, а "особистість, дисциплінована правом і наділена правами, які вона вільно використовує" [5]. у, ліберальну позицію Б. Кістяківського. М. Томенко в статті "Штрихи до історії ліберальної ідеї в Україні" проводить порівняльний аналіз лібералізму доби Б. Кістяківського та сучасним станом лібералізму в Україні. Відмітною рисою лібералізму минулої доби він називає недооцінку "національного в системі світоглядних засад суспільства та ролі держави у співвідношенні з іншими суспільно-політичними інститутами [6]. Сучасний лібералізм в Україні, на думку автора, є ідеологічним гібридом, позаяк у ньому більшість ідей узяті з ідеології соціальної демократії. М. Кампо ідеї правової держави Б. Кістяківського пов'язує з сучасним українським суспільством і наголошує на важливості правової культури громадян, яка є необхідною у правовій державі з великим розмаїттям ліберальних структур. Вона підкреслює ідеї Кістяківського про активність особи у взаєминах з державними органами. Наголошує на думці Кістяківського про те, що найбільший вплив у державі мають середні класи, а тому правова держава є державою заможних людей [7 У поглядах на соціальний ідеал автори відзначають, що соціалізм Кістяківського докорінно відрізняється як від марксистсько-ленінського трактування, так і від радикального соціалізму українських партій початку ХХ століття. В основі його соціалізму лежить не класова, а національна солідарність, яка, як стверджують автори, більш відсторонена від особистого егоїзму [8].

52 Гетьман, еліта та хліборобський клас у соціології в.Липинського

Соціальний клас для Липинського — лише підвалина, на якій починається державне будівництво, його справжніми будівниками є невеликі соціальні групи, національна аристократія, еліта. Для Липинського еліта — активна меншість, яка створює держави і нації.  У певний історичний період будь-яка державна нація, вважає Липинський, має в собі певну групу людей, яка є засадою її державного існування.   У своєму вченні про еліту Липинський виходить із макіавелістської традиції європейської соціологічної думки, в особах таких соціологів, як Парето, Моска, Михельс. Вони вважають, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства.    На думку Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є аж ніяк не самі українці, а поляки. Поляки, асимілюючися з “українською народною масою”, стимулюють процес відокремлення її в масі руських племен. Саме цей процес “І єсть собственно українство, Україна”.    Липинський створив власну типологію національних аристократій, що розрізняються способами організації своєї влади: олігархію, класократію і демократію. Для характеристики демократії чи олігархії Липинський знаходить досить точні формулювання і визначення. Що стосується класократії, улюбленої дитини Липинського, такого собі соціологічного фантому, то тут йому соціологічне передчуття зраджує.    Класократія для Липинського є найбільш придатною для України формою організації керівної еліти. На відміну від марксизму, який головною класотворною ознакою вважає ставлення до власності, Липинський, визначаючи поняття класу, має на увазі певний органічний колектив із загальною традицією, загальними психічними переживаннями та фізичною спорідненістю. Здається, що, окреслюючи поняття класу, Липинський говорить не про клас, а про зовсім іншу соціальну спільність, скажімо, рід, плем’я.

53 ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ ДРАГОМАНОВА.  Соціалістичні ідеї Михайла Драгоманова були самим серйозним конкурентом марксизму. Хоча у листі до дочки Драгоманов написав, що «для правильного розвитку народів їм треба мати державну незалежність», публічно він завжди відстоював федерацію рівноправних слов'янських народів. Ясно, що при повній відсутності навіть української народної школи будь-яка ідея повної незалежності Україна повинна була видаватися безнадійно утопічною.  Для Драгоманова національна проблема стояла нарівні з соціальною. У 1880 р. він разом з М. Павликом та С. Подолинським опублікував у «Громаді» стислу і разюче чітку програму, що моделює майбутню українську державність. Вона зберігала свій вплив аж до падіння Української Народної Республіки. Власне, ця програма й стала її ідеологічним фундаментом, зумовила початкові успіхи, а й значною мірою - невдачі.  Як зазначав Іван Лисяк-Рудницький, учений, який в принципі звертав увагу на превалювання ліберальних мотивів над радикальними і соціалістичними моментами в драгомаіовской політичної теорії, в центрі поглядів Драгоманова був аіархосоціалізм П. Ж. Прудона. За Драго манів, кожна особистість, кожна спілка, кожна громада повинні бути вільні від насильства згори. Він визнавав тільки право існування вільних творчих спілок. Його гасло: «Мета ця є безвладдя: своя воля кожному й вільне громадянство людей і товариств».  У зв'язку з цим виникають дві проблеми. Вільна асоціація без (зафіксованих структур нежиттєздатна, оскільки не володіє авторитетом, щоб бути арбітром між регіонами, і не може мобілізувати ресурси для спільного захисту від чужих, могутніших політичних об'єднань. Що стосується федералізму, це - стара ідея, на яку справили потужний вплив процеси в США. У 1823 р. в Російській імперії було створено Товариство «з'єднаних слов'ян», проголосило своєю метою об'єднання всіх слов'янських земель на федеративних засадах. Втім, як писав Ленін про федералізм, будь-яка асоціація можлива лише за умови спільного прагнення до таких відносин. Однак розуміння федеративного устрою українськими та російськими соціалістами було суттєво різним. З-за спини великоросіян постійно визирала знайома тінь шовініста-держиморди, і вони постійно переходили, як з гіркотою зазначав Драгоманов, «з демократично-федералістичної грунту на грунтофіційно-централістську».  Драгоманов вважав, що Українця повинна бути федерацією вільних громад у рамках міжнародної федерації таких громад на основі аграрного соціалізму, без армії, з народною міліцією, коли кожен громадянин має власну зброю. .