20. Філософія Сократа

Метою і сенсом філософії

Сократа стала людина. Головним у його вченні було питання про суть людського життя. На його думку відповіді на людські проблеми потрібно шукати всередині самої людини. Цю ідею Сократ втілив у висловлювані «Пізнай самого себе». Сократ увів поняття внутрішнього голосу або сумління через яке душа з’єднана зі світом богів. Але для того щоб почути його необхідно вести добропорядне життя. Основну увагу філософ приділяв розробці методу пізнання або способу філософствування який для нього полягав перш за все у бесіді. Сократ прагнув в аргументах співрозмовника виявити слабкі місця, суперечливість які б доводили не правильність його позиції тобто до аргументів співрозмовника необхідно ставитись із сумнівом або з іронією. «В суперечці народжується істина» таким є метод філософії Сократа який отримав назву Маєвтика. На думку філософа знання присутнє в душі людини від народження і людині необхідно тільки допомогти йому народитися. У всіх своїх розмірковуваннях Сократ прагнув на основі пошуку загальних рис різних окремих життєвих випадків вивести загальні закони. Це стало свого роду основою філософської діалектики смисл якої полягає у співставленні різних аргументів та контр аргументів у вирішенні того чи іншого питання.

21. Вчення Платона про ідеї

Для Платона ідеї це дещо не матеріальне найбільш прекрасне та розумне що лише може бути світі і найбільш реальне адже ідеї містять в собі вище знання про всі закони і зв’язки на яких ґрунтується існування та життя людини. Всі людські знання на думку Платона є лише відображенням, повторенням, спогадами про ті ідеї які ще до народження можуть бачити людські душі. Головне місце філософії Платона займає вчення про об’єктивні ідеї які відображають структуру певних об’єктів.(теорія стільці – це не означає що об’єкт який відображає ідею повинен обов’язково мати форму звичайного для всіх нас стільця) Якщо ми сидимо на столі то цей момент ідею стільця відображає стіл. Оскільки ця ідея пов’язана з потребою людини сидіти на чомусь.

22. Вчення Платона про державу

Вчення Платона про державу викладене в однойменному діалозі. Головна ідея держави Платона це ідея Всезагального Блага, яке на думку Платона є не сумісним з приватними інтересами. Тому правителі такої держави повинні бути по-перше філософами а по-друге вони не повинні мати сім’ї та власності тому що це пов’язане з приватними інтересами які суперечать ідеї всезагального блага. Ідеальна держава має бути становою. Вищий стан філософів формується шляхом спеціального відбору починаючи з дитячого віку.

23.Філософія Арістотеля За Арістотелем, філософія поділяється на такі частини: тео­ретичну, що вивчає проблеми буття, («пер­винна філософія»); практичну, що вивчає діяльність людини та складові частини держави; поетичну, а також умовно виокрем­лену частину філософії — логіку.Вчення про буття. Найважливішою частиною теоретичної філософії стала кри­тика вчення Платона про ідеї. Головною помилкою Платона Арістотель вважав відрив світу ідей від реального. Арістотель говорив, що немає чистих ідей, не пов’язаних з навколишньою дійсністю, насправді існують лише одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які назива­ються індивідууми. Арістотель вважав, що буття — це сут­ність (субстанція), що має властивості кількості, якості, місця, часу.Проблема матерії. Арістотель визначав її як потенцію, обмежену формою. Матерію створює Бог як безформенну речовину, з якої виникає й складається предмет, вона є пасив­ною й не здатна само розвиватися. Вищою формою, до якої рухається все суще, є Бог як абсолютне буття поза межами матеріального світу.Вчення про душу. Душа є носієм свідомості людини й водночас вона керує людським організмом. Душа має три рівні: 1) рослинна душа, що відповідає за реалізацію природних потреб розвитку й розмноження живого організму; 2) тваринна душа, що відповідає за харчування, ріст, розмноження, але, крім цього, має функції відчуття й бажання; 3) розумна людська душа охоплює всі перелічені функції й допов-нюється розумом і мисленням. Вчення про пізнання. Знати, за Арістотелем, – значить знати загальне, бо воно в першопочатком за своїм буттям.Учення про державу. Основою держави є приватна влас­ність, яка відповідає сутності людини, її біологічному егоїзму, що стає основою необхідності захисту приватного інтересу. Будь-яка державна влада захищає приватний інтерес і дає підстави для корисного використання цієї влади окремими людьми, незважа­ючи на те, що влада має захищати інтереси всіх. Арістотель виділяв шість типів держави: монархію, тиранію, аристократію, крайню олігархію, охлократію (владу маси, край­ня демократія) й політію — єдність олігархії та демократії. За Арістотелем, політія є ідеалом державності, остаточною метою є щасливе життя.Аристотель-фундатор формальної логіки. Він визначив три основні закони логіки: 1. Закон тотожності; 2. Закон усунення протиріччя; 3. Закон вилучення третього.

24.)Загальна характеристика елліністично-римської філософіїПеріод еллінізму і елліністичних шкіл (епоха Олександра Македонського (2-а пів. IV ст. до н. э) - до кінця язичницької ери (V - VI ст. н. э) характерний переорієнтацією інтересу з буттєвих, онтологічних, теоретико-познавательных проблем на рішення проблем трагічного людського існування, розвитком попередньої гуманістичної проблематики раніше усього Платона, Арістотеля і Гераклита, залученням ідей східної філософії - єгипетською, персидською, індійською, а також зближенням філософії з релігійними містичними і релігійними культами Близькосхідних цивілізацій. Світоглядна орієнтація філософії усе більш сосредотачивается на житті окремої людини, соціальна етика (так розвинена у Платона і Арістотеля) поступається місцем індивідуальній етиці нових філософських напрямів.

25.)Епікур засновник одного з найцікавіших напрямків у філософії – епікуреїзму, або епікурейства. Його звинувачували у розбещеності, і у схильності до обжерливості та різних насолод, і навіть у тому, що він, нібито, намагається привласнити вчення Демокріта про атоми. Епікур набув досить сумнівної слави. Ще більш сумнівну славу отримали його послідовники-епікурейці. Вчення Епікура стало одним з найпопулярніших в античному світі. Багато думок, які він висловив, продовжують жити у філософії аж до нашого часу.Епікур почав філософствувати вже у 14 років. Його погляди на будову світу сформувались переважно на основі вчень ДемокрітаВ основі світу, вважав Епікур, знаходиться величезна кількість атомів, а між ними – така ж безмежна за обсягом порожнеча. Все складається з атомів і визначається їх рухом і взаємодією. Але якщо, на думку Демокріта, в світі все суворо визначено через рух атомів, то Епікур вважав, що завдяки хаотичності їх руху, поряд з необхідністю існує і випадковість, тобто – свобода вибору дій, котрою може скористатися людина.Проблема насолоди для Епікура полягала в умінні розумно відділити бажання, які необхідно виконувати, від бажань, які виконувати не потрібно і навіть шкідливо. Епікур виділив три типи бажань. Перший тип: бажання природні і необхідні, тобто ті, які позбавляють від страждання (наприклад бажання води під час спраги). Другий тип: бажання природні і не необхідні, тобто ті, котрі лише урізноманітнюють насолоди, але не знімають страждання (наприклад розкішний бенкет). Нарешті, третій тип: бажання неприродні, котрі не тільки не усувають біль, але і є плодом гультяйства (наприклад бажання пам’ятника після смерті). Епікур вважав, що необхідно виконувати лише бажання першого типу, і тоді можна досягти спокою душі.