16) Апорії Зенона

Зенон Елейський прославився своїми яскравими та цікавими логічними обґрунтуваннями тез, які сформулював Парменід.

Особливо відомі апорії Зенона – парадоксальні твердження, які, однак, можна довести логічним шляхом. Вони ілюструють тезу Парменіда про неможливість руху. Найбільш відомими є дві апорії. Перша – дихотомія (ділення навпіл) – говорить про те, що якщо ми вийдемо з пункту А і схочемо за певний проміжок часу прийти до пункту В, то не зможемо цього зробити. Дійсно, спочатку нам необхідно буде пройти половину цього шляху, потім – половину тієї половини, що залишилась, і так далі до нескінченності. Кожен раз ми будемо все ближче, але ніколи не досягнемо мети. Друга апорія – Ахіллес і черепаха – стверджує, що якщо Ахіллес (це герой поеми Гомера) схоче коли-небудь наздогнати черепаху, то зробити цього він не зможе. Припустимо, що Ахіллес, який знаходиться в пункті А, вирішив наздогнати черепаху, яка знаходиться в даний момент в пункті В. Коли він досягне пункту В, черепаха встигне відповзти до пункту С, а коли він прибіжить туди, вона вже буде в пункті D, і так далі до нескінченності – Ахіллес ніколи не наздожене черепаху.

17.Атомістика Левкіппа і Демокріта З другої половини V ст. до н. е. Одним з культурних центрів Греції стає м. Абдери, у якому жили філософи Левкіпп та Демокріт. Про Левкіппа не збереглося виключно достовірних свідчень про перебіг його життя і творчості. Однак існує припущення, що принципи теорії атомізму в основі були започатковані саме Левкіппом, а розвинені згодом у цілісне вчення Демокрітом. Основна праця Демокріта мала назву «Велика світобудова», у якій філософ розглядав практично всі галузі тогочасного знання. Левкіпп першим сказав, що Всесвіт складається із порожнечі і повноти, з яких виникає і знову розпадається нескінченна кількість світів, що представляють собою вихрові згустки великої кількості різноманітних тіл. Ці тіла Левкіпп назвав атомами («атомос» – «неподільний»). Демокріт, як і Левкіпп, вважав, що в світі існують два начала – порожнеча і атоми. Його уявлення про атоми дещо відрізнялись від сьогоднішніх – він вважав, що атоми мають випуклості і гачкоподібні зачіпки, отже при зіткненні вони можуть з’єднуватись і утворювати стійкі структури (тіла). Істотними відмінностями атомів є їх форма, розмір, місцеперебування, порядок та вага. Атоми бувають кулеподібні, пірамідальні, неправильної форми, кутові, ввігнуті тощо. Кожен атом сам собою вічний і незмінний. Всі речі в світі існують як з’єднання атомів. Великі скупчення атомів в своєму русі утворюють вихрові потоки – так, за Демокрітом, виникають цілі світи, в яких все відбувається з необхідністю. Демокріт заперечував існування випадковості. Все, що відбувається, має свою причину – рух атомів. Тому Демокріт бачив задачу пізнання в тому, щоб дізнатись про причини всього. Такий погляд в подальшому почав називатись детермінізмом.З атомістикою пов’язані і уявлення Демокріта про душу людини. Вона складається з малих колоподібних цілковито гладеньких і дуже рухомих атомів, що мають вогняну природу. Душа розподілена по всьому тілі людини і відповідає за всі її дії, відчуття та емоції, її розумова частина розташована у мозкові. Життя душі, за Демокрітом, підтримується диханням, а коли людина помирає, то і душа розпадається на окремі атоми.

18.)Загальна характеристика грецької класичної філософіїКласична грецька філософія (середина V - кінець IV ст. до н. э.). На цей час доводиться діяльність видатних філософів античності : Демокрита, Сократа, Платона, Арістотеля. Воно відмічене також появою філософських навчань софістів і "сократических шкіл" : мегариков, киников, киренаиков. Головною особливістю цього періоду є значне збагачення філософської проблематики і пов'язана з цим спеціалізація раніше єдиного, нерозчленованого знання за рахунок уваги, що посилилася, до этико-антропологическим і соціально-політичних питань, до філософії людини, держави і права, що вже давно стало загальним місцем при характеристиці філософії цього періоду. У витоків перенесення акценту з натурфилософских досліджень на антропологічні і політико-юридичні стояли софісти і Сократ. Ця тенденція знайшла своє продовження в появі цілої серії спеціальних творів Платона ("Держава", "Закони", "Політик") і Арістотеля ("Політика" і декілька "Этик"). Почалася також розробка логико-онтологических і психо-гносеологических проблем, здійснена знову ж таки в працях Платона ("Теэтет", "Софіст", "Парменид") і Арістотеля ("Фізика", "Метафізики", "Категорії", "Про душу").

19.)Філософські погляди софістівВ античній софістиці дуже важко знайти цілісну концепцію чи течію, вона має розмаїття вчень, поглядів різних її представників. Однак й спільною ознакою можна чітко визначити суспільне становище софістів. Розквіт софістичної філософії відбувся у період Пелопонеської війни (431-404 pp. до н.е.). Найбільш відомими із старших софістів визнають Горгія, Протагора, Гіппія, Продіка, Ан-тифонта. Горгій (прибл. 483-373 pp. до н.е.). Висунув три найвідоміші тези:1) нічого не існує; 2) якщо щось існує, то його неможливо пізнати; 3) у випадку, коли ми можемо щось пізнати, неможливо ці знання передати чи пояснити іншій людині