14) Піфагор та філософія піфагореїзму

Піфагор світ вперше почув слово «філософ», що означає «той, що любить мудрість». Піфагор ставив перед своїми учнями в створеній ним школі – Піфагорійському союзі – в місті Кротоні (на півдні Італії).

Навчання в цій школі було побудоване за принципом суворої ієрархії і повного підкорення її главі та засновнику. Перші п’ять років навчання його учні проводили у мовчанні, слухаючи промови Піфагора, але не бачили його. І лише пройшовши через складні випробування, вони отримували право бачити Піфагора і розмовляти з ним.

Піфагор вважав, що в основі всього лежить – число, тому основу піфагорійського вчення складає наука про числа, Число «десять» піфагорійці вшановували як ідеальне число, що виражає Божественну сутність.

Необхідно сказати, що саме піфагорійці ввели у науку і філософію поняття протилежності. Протилежності вони визначили як те, виникнення чого означає загибель іншого. Протилежності повинні виключати одна одну. Але піфагорійці ще не дійшли до чіткого розуміння того, що протилежності, виключаючи одна одну, одночасно одна одну припускають.

Піфагорійці склали таблицю десяти пар протилежностей: межа – безмежне, непарне – парне, єдність – множина, праве – ліве, чоловіче – жіноче, спокій – рух, пряме – нерівне, світло – темрява, добро – зло, квадрат – паралелограм. Із цієї таблиці видно, що поняття протилежності у піфагорійців ще нечітке. Якщо порівнювати пари «чоловіче і жіноче» та «квадрат і паралелограм», то можна помітити, що це різні речі, і незрозуміло, чому квадрат і паралелограм протилежності. Жіноче не тільки виключає чоловіче, але і припускає: жіноче не має сенсу без чоловічого. Але не те ж саме з квадратом і паралелограмом: вони тільки виключають один одного, але ніяк не припускають. Квадрат може спокійно існувати і без паралелограма.

Все це вимагало подальшого уточнення. Але головне, до чого дійшли піфагорійці, – гармонія світу заснована та поєднанні протилежних начал, подібно до того як музична гармонія складається з поєднання високих та низьких тонів (до речі, Піфагор також відкрив числові співвідношення, на яких заснована музична гармонія).

Вчення про переселення душ і вчення про душу були важливим чинниками розвитку піфагорійської доктрини. Душа є безсмертною, оскільки вона мандрівна. Однак це мандрування вічної душі неможливе без обов’язкового втілення, вона мусить перейти по смерті людини в тіло новонародженої істоти. Що це за тіло, – істоти нижчого чи вищого рівня, – залежить від праведності попереднього життя. Відтак, піфагорійці визнавали не лише мандрівний характер душі, але й спроможність до вдосконалення.

15.) Вчення про буття та пізнання у філософії елеатівЕлеати вважали, що з двох картин світу справжньою є та, котра осягається розумом. Першооснова світу — буття як таке — є для них абстрактно-філософською категорією. Елеатівське буття — це специфічний теоретичний об'єкт, предмет філософського й ніякого іншого пізнання. На думку елеатів, такий об'єкт (буття) ніколи не виникав, не може зникнути, він цілісний — єдиний, нерухомий, завершений і досконалий. А найголовнішим є те, що буття осягається тільки розумом і в жодному випадку не чуттєво. За Парменідом, є два шляхи пізнання — "шлях істини" й "шлях думки". Шлях істини це пізнання єдиного буття за допомогою розуму, виділення його з нескінченної якісної різноманітності речей, що є небуттям. Шлях істини — це відділення буття від небуття. Шлях уявлення — це пізнання образів на рівні чуттєвого сприйняття, що не дає знання буття, а тільки рухається на рівні поверхневих властивостей речей, на рівні явища, небуття. Шлях уявлення — це шлях нефілософ-ського, хибного пізнання.