1. Поняття світогляду його сутність та структура

Світогляд – система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів і переко-нань, які визначають направлення діяльності та відношення к дійсності окремої людини, соціальної групи, класа або сусп в цілому.Світогляд складається із елемен-тів, які належать усім формам сусп. свідомості; велику роль у ньому відіграють філософські, наукові, полі-тичні, моральні та естетичні погляди..

Розрізняють типи світогляду:- рівень знань – світогляд повсякден-ного досвіду, науковий світогляд;- сфера життя – сусп.-політ., природ-но-науковий світогляд;- час виникнення – міфологія, релігія

Буденний світогляд виникає як відображення щоденної діяльності людини. Передусім через почуття, настрої, емоції, логічно не оформлені уявлення. Буденний світогляд відображає світ і людське буття, як правило, без з'ясування їхньої сутності, причин, усвідомлення закономірностей виникнення. Буденний світогляд емоційно забарвлений. Він рухомий і мінливий. Сукупність уявлень про світ і людину не вимальовується у логічно струнку, завершену за формою картину.

Теоретичний світогляд або теоретичний рівень світогляду. Ґрунтується він на таких формах відображення, як поняття, концепції, теорії, гіпотези. На цьому рівні відображення створюється концептуаль

но оформлена модель світогляду. Світоглядна картина ґрунтується на пізнанні сутності явищ, законів буття світу та людини. Внаслідок цього з'являється можливість тих чи інших явищ або подій. Людина може успішно планувати й реалізовувати свої дії, свідомо досягати визначених цілей і цінностей, організовувати власне життя Необхідні компоненти теоретичного світогляду — розвинене само усвідомле

ння, навички аналітичного мислення, а також момент сумніву. Йому властиве практичне ставлення як до змісту самого світогляду, так і до його практичної реалізації.

Індивідуальний світогляд відображає специфіку, неповторні риси людської особистості, особливості її існування. У масовому світогляді відображається те, що властиве життєдіяльності багатьох людей, таким соціально-історичним суб'єктам, як, наприклад, соціальні прошарки (групи), класи, нації, а також те спільне, що характерне для буття людей на певних історичних етапах у межах певних культур.

2)Історичні типи свідогляду

-міфологічний світогляду ґрунтувався на уособленні та одуховленні сил природи, приписуванні їм людських рис. Він відображав і закріплював досвід людей первісного суспільства. У міфології не було чіткого розмежування людини й середовища, природного й надприродного, думок та емоцій.

-релігійний Релігія як тип світогляду виростає з міфології. Основою релігії є уособлення, уподібнення зовнішнього світу людині, перенесення в нього людських властивостей. Відмінність релігії від міфології полягає не в тому, що міф визнає панування природи над людиною (в міфологічній свідомості природа ще не відокремлена від людини), а релігія визнає панування Бога. Природа — це реальність, а Бог — продукт людської уяви.-науковий грунтується на принципах раціонального пізнання, має чітку структуру, логічно оформлений. Він відкидає догматизм, виходить із критичного ставлення до змісту світоглядних уявлень, спирається на обов'язкову їх практичну перевірку. Науко вий світогляд є базою для формування переконань.

3.Специфіка релігії як історичного типу світоглядуДля розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Для розкриття специфіки сучасного світогляду, ЙОГО функцій необхідно уявити цей шлях, перші кроки, джерела сьогоднішнього світорозуміння, тобто заглянути в історію формування світогляду.Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з'ясуємо основні риси цих явищ.

4.)Особливості наукового світоглядуЗначним кроком в історії розвитку світоглядної культу­ри людства стала наука, або науковий підхід до аналізу, по­яснення і характеристики відношення "людина — світ".Наука як світоглядний феномен має кілька визначень. По-перше, наука — це система, означена як знаннями про ту чи іншу сферу об'єктивної дійсності, так і людською діяль­ністю, яка ці знання створила. По-друге, наука — це систем­но організований образ існування певної сфери об'єктивної дійсності. По-третє, наука — світоглядно визначена сфера людської діяльності, основною функцією якої є вироблення знань про об'єктивну реальність, перевірка цих знань на предмет істинності та вироблення рекомендацій для прак­тичного перетворення світу відповідно до потреб та інтересів людини

5.).філософія як теоретична основа світоглядуСвітогляд – це сукупність людських поглядів на світ в цілому, які визначають місце людини в світі, її цінності, настанови та практичні дії.Філософія виступає як ядро будь-якого світогляду і має свою автономну форму існування як філософський світогляд.Спільне між Ф. і світоглядом – це проблема співвідношення людини і світу. На відміну від часних наук, їх цікавить не світ або людина окремо, а саме цілісність людського світовідношення.Світогляд і є цілісною сукупністю поглядів на світ, яка виявляється через єдність знань, почуттів, переконань і волі.

6.)Функції філософії Функції філософії - основні напрями застосування філософії, через які реалізуються її цілі, завдання, призначення. Прийнято виділяти: світоглядну, методологічну, розумово-теоретичну, гносеологічну, критичну, аксиологическую, соціальну, виховно-гуманітарну, прогностичну функції філософії.

7) Філософія ведизму. Ведична література дуже різноманітна, і її тексти можна поділити на кілька груп. Найдавніша група - це чотири Веди («веда» - знання). Головна з них - Рігведа - збірник гімнів, які формувалися протягом тривалого часу Брахмани -керівники ведичного ритуалу, основний з яких - Шатапатхабрахмана (брахмана ста шляхів). Закінчення ведичного періоду представлено Упанішадами, які відіграли дуже важливу роль у розвитку релігійно-філософського мислення давньої Індії.Веди — різноманітна система поглядів та ідей: від образів міфології до перших спроб створення філософських поглядів на буття, сенс людського життя. У деяких гімнах простежується прагнення знайти загальний закон, відображений в «космічному порядку» (рта). Це принцип, який управляє всім: рухом Сонця і Місяця, зміною пір року, а також народженням, смертю, щастям людини. У Брахманах висловлюються гіпотези щодо виникнення світу, розвиваються положення про воду як про першосубстанцію. Вперше розробляється теорія буття, початковими проявами якого вважаються різноманітні форми дихання. Закінчується ведична література Упанішадами (букв, «сидіти біля»). У них викладено нове тлумачення навколишнього світу і буття - брахма, що є універсальним принципом. З брахмою нерозривно пов'язується духовна сутність кожної людини - атман.В Упанішадах філософія вже відокремлюється від міфології та релігії і вступає у відкриту опозицію до ведичного ритуалізму. Зокрема, найвищий сенс мудрого життя вбачається в усвідомленні, досягненні брахмана як сутності, що перебуває у всьому, а також у тому, щоб побачити неістинність, плинність емпіричного буття, відмовитися від прив'язаності до нього і одержати вічне блаженство і справжнє безсмертя в пізнанні своєї тотожності з брахманом, у злитті з ним (мокша).

8.)В історії індійської філософії ортодоксальними, або класичними, називалися школи, які визнавали Веди як джерело достовірного знання. Ці філософські школи мали загальну назву «даршан» (букв.: «бачення, зір»). У неортодоксальних школах (тобто буддизм, джайнізм) термін «даршан» використовувався у своєму основному значенні: в джайнізм це, слово позначало одну з «трьох перлин» - правильне бачення, або віру; в буддизмі воно також застосовувалося в значенні «бачення ».

Першим, хто використав поняття «даршан» для позначення філософських шкіл, був джайнскій середньовічний мислитель Харібхадра (VIII ст.) У трактаті «Шад-даршан-самуччая» (букв.: «Виклад [навчання] шести даршан»): «Буддизм, ньяя , санкхья, джайнізм, вайшешика і вчення Джайн (міманса) - ось воістину назви [цих шести] філософій

9.) “Локаята” перекладаютьто як “поширене у народі”, то як «точка зору простих людей»,інколи як “ті, що йдуть шляхом земного світу”. Зрозуміло одне: назвою підкреслювалась суперечливість світоглядних основ цієї школи елітним школам жерців брахманів. Згаданий вище Шанкара видавав локаятиків за грубий, неосвічений натовп.  Про те, що локаята давнє вчення, свідчать і Упанішади. У них міфологічним засновником вчення названо Бріхаспаті, якому приписується думка про те, що сутністю всього живого є тіло,н а душа не більше, ніж ілюзія. Джайнізм.Засновником джайнізму вважають Вардхаману (599–527 р.до н. е.). Його ще називають Махавірою, на прізвисько Джина(переможець), звідки й походить назва всієї школи. Термін“джайнізм” відноситься як до однієї з індійських релігій, так і до філософської системи.

10) Філософія буддизму Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень. Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розглядають суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття—небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окремої сутності.

11.)Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм.Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі:— наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;— присутність елементів антропоморфізму;— наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи;— пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п^— в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.

12) Натурфілософія мілетської школи

Мілетська школа. Засновниками філософії Стародавньої Греції вважають мілетських мислителів, Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена та їх учнів, які жили й працювали в VI ст. до н.е. Те, що грецька філософія виникла саме в Іонії не випадково. Мілет (західне узбережжя Малої Азії).

Але головним, на що спрямовував всі свої знання і розумові сили Фалес, були розмірковування про світ, Всесвіт, людину. Він ввів поняття першооснови світу, першоматерії (грецькою – архе). Нею він називав воду. Під «водою» Фалес розумів, Це був символ, що виражав ідею єдності світобудови. Він говорив про те, що «все – з води і все зникає у воді», виражаючи цими словами ідею вічності світу і його багатоманітність.

В якості початку світу, початку всіх речей, або Первоначала, Анаксімандр приймав Апейрон, яке приблизно можна зрозуміти як Безмежне .З нього народжується все, виникає небо і світи, що в ньому знаходяться (філософські розмисли Анаксімандра дали змогу висловити припущення про існування не одного світу, а безлічі «світів» і «небес»).

В якості першооснови всього сущого, тобто першоматерії, Анаксімен прийняв повітря, яке є безмежними і має невизначену форму. Все суще, всі стихії і навіть боги, вважав Анаксімен, виникають з повітря. Згідно з поглядами філософа речі виникають шляхом якісних змін повітря.

До речі, Фалеса і його учнів, що входили до Мілетської школи, називали не філософами, а фізіологами (від грець. «фюзіс» – «природа»), підкреслюючи цим, що основна їхня увага була спрямована на прояснення природи (тобто будови, структури) всього сущого, природи світобудови.

13) Філософія Геракліта Ефеського

За визначенням Аристотеля Геракліт належав до так званих перших «філософів природи» – натурфілософів, чи «фізіологів. Таким стихійним матеріальним космотворчим елементом у Геракліта постає Вогонь – суперечлива сутність, постійно мінливе і плинне первоначало. Розглядаючи первоначало філософ дотримується думки про вічність як матерії, так і руху. Саме таким чином він намагається поєднати незмінну цілісність природної єдності із загальною змінністю та рухомістю.

Вчення про Логос має таке ж істотне значення для філософії Геракліта, як і вчення про Вогонь. Більшість дослідників погоджуються на тому, що саме Геракліт застосував це слово у якості філософського терміну. За загальним визначенням, Логос – це незнищенний, незмінний закон, закономірність, або ж міра мінливості і мінливих речей.Розуміння мінливості світу виражене Гераклітом у його відомому принципі: все тече, все змінюється, і у не менш відомій фразі: «Неможна двічі увійти в одну й ту ж річку».