23.Правове регулювання робочого часу

Робочий час - це норма тривалості часу, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки відповідно до закону і правил внутрішнього розпорядку, обумовлених трудовим договором.

Розрізняють основний робочий час - встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник (існує: нормальний, скорочений та неповний робочий час); неосновний робочий час - законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу (це надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні).

Нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП).

Скорочений робочий час є допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу, наприклад, неповнолітні особи та ін. (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпустки тощо).

Неповний робочий час встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем (неповний робочий тиждень, неповний робочий день). Оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно відпрацьованому часу.

Надурочний робочий час - це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим договором роботу понад установлену норму робочого часу.

Стаття 62 КЗпП подає вичерпний перелік випадків залучення працівників до надурочних робіт, наприклад, проведення робіт, необхідних для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; необхідність закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі майна тощо. Оплата праці за роботу в надурочний час здійснюється в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпК). Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

24.ККУ передбачає наступні види покарання:

1) штраф;

2) позбавлення має рацію посідати певні посади або займатися певною діяльністю;

3) позбавлення спеціального, військового або почесного звання, класного чину і державних нагород;

4) обов'язкові роботи;

5) виправні роботи;

6) обмеження по військовій службі;

7) конфіскація майна;

8) обмеження свободи;

9) арешт;

10) вміст в дисциплінарній військовій частині;

11) позбавлення волі на певний термін;

12) довічне позбавлення волі;

У основу даної системи покарань встановлений критерій їх порівняльної тяжкості.

Всі види покарань, що входять в систему, діляться на три групи залежно від порядку призначення покарання:

1) основні: 2) додаткові і 3) покарання, які можуть призначатися як як основні, так і як додаткові.

Кримінальний кодекс не знає іншого розподілу покарань на види, проте по характеру каральних елементів вони можуть бути додатково підрозділені на три групи: 1) покарання, не пов'язані з обмеженням або позбавленням волі (штраф, позбавлення має рацію посідати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення спеціального або військового звання, обов'язкові роботи, виправні роботи, обмеження по військовій службі і конфіскація майна); 2) покарання, що полягають в обмеженні або позбавленні волі (обмеження свободи, арешт, вміст в дисциплінарній військовій частині, позбавлення волі на певний термін і довічне позбавлення волі); 3) смертна страта.

2.1. Штраф.

Відповідно до ККУ штраф є грошове стягнення, що призначається в межах, передбачених КК, в розмірі, відповідному певній кількості мінімальних розмірів оплати праці, встановлених законодавством України на момент призначення покарання, або в розмірі, відповідному частині заробітної платні або іншого доходу осудженого.

2.2. Позбавлення звання, чину державних нагород.

Даний вигляд може призначатися лише як додаткове покарання. Тому воно може бути застосоване і при умовному засудженні.

Воно може застосовуватися при засудженні за здійснення тяжкого і особливо тяжкого злочину при обов'язковому обліку даних про особу винного.

На відміну від колишнього КК, законодавець закріпив право суду на позбавлення осудженого також почесного звання, класного чину і державних нагород.

2.3. Обов'язкові і виправні роботи.

Обов'язкові роботи можуть бути призначені тільки як основний вид покарання. Визначальною особливістю обов'язкових робіт є безкоштовність праці осудженої, виражена законодавцем словами "безкоштовних суспільно корисних робіт". На відміну від виправних робіт, виконання яких передбачає утримання частини заробітку, обов'язкові роботи здійснюються без нарахування заробітної платні.

Обов'язкові роботи відбуваються у вільний від основної роботи або навчання час, причому не понад чотири години в день. Встановлюються вони на термін від шістдесяти до двохсот сорока годин.

Каральна властивість цього виду покарання полягає і у тому, що роботи, до яких притягується осуджений, носять обов'язковий характер. При цьому їх вигляд визначається не самим осудженим, а органами місцевого самоврядування.