29.Чергування приголосних фонем. Чергування г-ж-з ,к-ч-ц, х-ш-с.Дисіміляція.

Чергування приголосних, як і чергування голосних, пов’язане із розвитком української мови.

[г],[к],[х] перед голосним [е] переходять в [ж],[ч],[ш]. Наприклад: нога – ніженька, рука – рученька, вухо – вушний.

[г],[к],[х] перед голосним [і] переходять в [з'],[ц'],[с']. Наприклад: нога – нозі, рука – руці, вухо – у вусі. Це чергування стосується не лише питомо українських слів, а й запозичених або тих, що виникли пізніше.

Інколи ці чергування об’єднують у ряди:

[г] - [ж] - [з]: друг – друже – друзі.

[к] - [ч] - [ц]: ріка – річечка – у ріці.

[х] - [ш] - [с]: цокотуха – цокотушин – цокотусі.

Відповідно при творенні прикметників за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- в коренях слів теж відбуваються чергування приголосних звуків, ускладнені уподібненням, які отримали назву «Зміна в групах приголосних»:

[г], [ж], [з] + -ськ-, -ств-= -зьк-, -зтв;

Наприклад: Прага – празький.

[к], [ч], [ц] + -ськ-, -ств-= -цьк-, -цтв;

Наприклад: козак – козацький.

[х] - [ш] - [с] + -ськ-, -ств-= -ськ-, -ств;

Наприклад: чех – чеський.

Увага! Це правило стосується лише українських за походженням слів. В іншомовних словах пишуться всі літери, хоча у вимові ( а отже і в фонетичному записі) зміна приголосних відбувається. Наприклад: Бангкок – бангкокський, Ла-Манш – ла-маншський.

Це стосується і деяких самоназв народів: казахський, тюркський, баскський.

Дисиміляція (від латинського сИв- зітіІаИо — розподібнення) — це таке фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приго¬лосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким.

Отже, це розподібнення звуків. Дисиміляція виявляється у:

• Зміні [кт] на [хт]: кгто — хто.

• При творенні вищого ступеня по-рівняння прикметників [сш], [зиі] змінилися на [шч] і [жч]: висший — вишиїий — вишчий (ор- фогр. вищий), низший — нижиіий

— нижчий.

• Зміні [чн] на [иін] у деяких давніх словах:

мірошник (із М'ЬрОЧЬНИК'ЬЛ рушник (із ручьникг), а також рушниця, соняшник, сердешний.

• Розподібненні двох однакових звуків при творенні інфінітива від коренів, що закінчувалися на [д],[т]. Унаслідок регресивної дисимі¬ляції утворилося звукосполучення [ст]:

плет-ти — плести, вед-ти — вес-ти, мет-ти — мести, бред-ти — брести.

30.Інтернаціоналізми.Слова іншомовного походження .

Інтернаціоналізми — це слова й окремі вислови, вживані в багатьох мовах, у яких вони зберігають спільність семантики і фонетико-морфологічну будову. Інтернаціоналізми є тим засобом, який допомагає носіям неблизькоспоріднених мов спілкуватися у сфері науки, техніки, політики, медицини, культури, мистецтва, спорту тощо. Вони різні за походженням і часом виникнення. Найдавнішими є інтернаціоналізми латинського (клас, університет, документ, юрист, колектор) та грецького походження (граматика, лексика, педагог, мелодія, театр). Лексичними інтернаціоналізмами є також слова, утворені шляхом поєднання грецьких і латинських коренів (мікроклімат, космодром, термодинаміка тощо).

У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:

Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія.

Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі.

У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д.

На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир.

Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.

директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але мадяр).