3. Способи організації міжнародної діяльності фірм

Якщо компанія хоче продавати свою продукцію за межами своєї країни, їй не обов'язково займатися цим самостійно. Вона може продавати свою продукцію у варіантах "доставка за рахунок покупця" або "франко уздовж борта", що означає, що всіма питаннями логістики займаються самі замовники. Очевидно, щоб подібні трансакції успішно працювали, повинні існувати певні структури, що діють у міжнародних масштабах, хоча б компанія-перевізник, що фізично доставляє матеріали через кордон. Виробник, що прагне продавати свою продукцію в іншій країні, може використати шість основних варіантів. Нижче вони перераховуються в порядку зростання обсягів інвестицій і ризику.

1) Ліцензування або франчайзинг: місцеві організації випускають і поставляють товари іноземної компанії, виплачуючи їй за це частину свого прибутку, при цьому, залежно від обставин, іноземна компанія може визначати обсяг виконуваних операцій, процедури перевірки якості продукції, постачальників і т.д.

2) Експортування готової продукції: компанія випускає продукцію на своїх діючих підприємствах і продає її дистриб'ютору, що обслуговує новий для неї ринок; основний ризик тут пов'язаний з необхідністю збільшення виробництва: обсяг продукції повинен задовольнити попит, який багато в чому залежить від дій дистриб'ютора.

3) Створення місцевої розподільчої мережі: іноземна компанія як і раніше випускає продукцію на нині діючих підприємствах і створює власну мережу дистриб’юціі й продажів на новому ринку, замінивши місцевого дистриб'ютора своєю дочірньою структурою.

4) Експортування деталей, їхня місцева зборка й остаточне доведення: компанія випускає більшу частину продукції на нині діючих підприємствах, але на новому ринку відкриває допоміжні підприємства для остаточного доведення або зборки готової продукції.

5) Повномасштабне місцеве виробництво: компанія відкриває на ринку підприємство з повним виробничим циклом або для цих цілей купує місцеву компанію. Це дозволяє одержати доступ до місцевих знань і часто залишається єдиним способом виходу на контрольований ринок.

6) Заснування спільного підприємства з місцевою компанією. Структури більшого масштабу можна відкривати шляхом формування партнерств, що дозволяють розподіляти ризик і мати спільну власність, необхідні професійні навички, уміння й знання. Рівень залученості тут може варіюватися в широких межах, але часто місцеве законодавство обмежує частку іноземців: звичайно ця частка в будь-якому спільному підприємстві не повинна перевищувати 49%.

Кожна із шести альтернатив має свій рівень інвестицій і ризику й, безсумнівно, висуває різні вимоги до ланцюгів поставок. Перші два варіанти пов'язані із застосуванням агентів і не передбачають особистої участі виробника в міжнародних операціях; останні чотири варіанти вимагають тієї або іншої участі в місцевих операціях.

Звичайно організації не можуть дозволити собі такого високого рівня інвестицій або ризику й прибігають до більш обережних підходів. Як правило, вони нарощують свої операції поетапно. Якщо повернутися до зазначеного вище списку, фактично вони починають із першого варіанта, а потім ідуть за цим списком униз, поступово нарощуючи рівень інвестицій і, переходячи до наступного етапу тільки тоді, коли попередній виявився успішним.

Швидкий спосіб виходу на іноземний ринок – покупка компанії, що уже там працює. Якщо організація вже успішно працює на ринку, більша компанія може її придбати, вкласти в неї гроші й збільшити її активи.