Згуртованість і спрацьованість у групі

Одним з важливих параметрів, за яким можна охарактеризувати будь-яку групу, є згуртованість.

Згуртованість визначається як ступінь міцності, єдності і стійкості міжособистісних стосунків у групі.

Існують такі фактори, що визначають згуртованість групи:

1. Ступінь емоційної привабливості членів групи. Чим він вище, тим відповіді ю про більш згуртовану групу можна говорити.

2. Ступінь подібності між членами групи в цінностях і установках. Чим вище подібність, тим вище згуртованість.

3. Особливості групових цілей. Чим більше вони відповідають потребам кожного члена групи, тим чіткіше формулюються менедже­ром, тим група згуртованіше.

4. Своєрідність взаємин членів групи: згуртованість вище при кооперативній, а не конкурентній стратегії поведінки.

5. Задоволеність груповою діяльністю.

6. Характер керування і прийняття рішень — маються на увазі особливості стилів керівника і можливість членів групи брати участь у прийнятті рішень.

7. Структурні властивості групи. Чим більше розвинута рольова структура і чим ближчою неформальна структура є відносно фор­мальної, тим вище згуртованість групи.

Говорячи про згуртованість групи, не можна не згадати про пси­хологічну сумісність людей.

Дослідження цього явища має давню історію, воно показало, що психологічна сумісність може реалізуватися по двох параметрах — психофізіологічному і соціально-психологічному. Перший підкреслює схожість психофізіологічних характеристик людей і, як наслідок, — узгодженість сенсомоторних реакцій, синхронізацію темпу діяль­ності. Другий спирається на спільність типів поведінки людей у ко­лективі, їх поглядів, потреб та інтересів.

Природно, що різна виробнича діяльність вимагає різних видів сумісності чи того й іншого одночасно.

Наприклад, якщо в групі кожний свою роботу з технології вико­нує індивідуально, то важлива тільки соціально-психологічна сумісність, існування якої значно підвищує згуртованість.

Якщо ж мова йде, наприклад, про конвеєрне виробництво, де кож­ний повинен виконувати свої операції у певному темпі, то на перше місце висувається необхідність психофізіологічної сумісності — і менеджер мусить про це знати.

Про сумісність людей, а отже, і про згуртованість групи судять за ступенем задоволеності членів групи участю в цій групі і результатами праці в ній, а також за рівнем емоційно-енергетичних витрат людини.

Варто розмежовувати явища сумісності і спрацьованості. Ефект сумісності часто виявляється в неформальних відносинах, хоча впли­ває і на загальну продуктивність роботи. А спрацьованість — це ре­зультат формальних, ділових відносин, пов'язаних з виробничою діяль­ністю. Основа спрацьованості — успішність і вигідність саме спільної діяльності. Спрацьованість — це погодженість між її учасниками.

Таким чином, чим вищими є сумісність і спрацьованість людей у колективі, тим він є більш згуртованим.

Наслідки несумісності і неспрацьованості людей можуть бути самими тяжкими, особливо в екстремальних умовах.

Експедиція Жерлаша де Гомері залишилася на зимівлю біля бе­регів Антарктиди. «21 березня, вдень, коли в Європі починається весна, в Антарктиді сонце йде за обрій. Ніч, що буде тривати 186 діб, погребла «Бержинку» у безмовність, у морок і забуття... Припинив­ся всякий зв'язок із зовнішнім світом, з цивілізацією. Вісімнадцять чоловік, що знаходяться на борті судна, у міру сил намагаються за­безпечити терпимі умови для зимівлі. Але нічого гарного в них не виходить. У прокопчених каютах, слабо освітлених мерехтливим світлом гасових ламп, оселилися невдоволення, пригніченість, дра­тівливість, вони позбавляють людей взаємної довіри, отруюють ат­мосферу. Іншими словами, тут знайшов притулок «експедиційний сказ» — хвороба, про яку ні слова не говориться в медичних довід­никах». Не тільки складні умови життя призвели до цієї рідкої хвороби, але й несумісність членів екіпажа за темпера­ментом, характером, інтересами.

Про наведений приклад має сенс пам'ятати будь-якому керівни­ку, коли він підбирає собі команду, оскільки він завжди зацікавлений у згуртованому колективі. Його зацікавленість випливає з можливості:

■ зберігати у згуртованому колективі групове членство (змен­шується кількість відходів із групи);

■ впливу групи на кожного її учасника;

■ у зростанні участі в житті групи з боку кожного її члена, тобто більшої включеності в групову діяльність;

■ більшої індивідуальної безпеки й адаптації в групі і, як на­слідок, — зростання самооцінки і зниження рівня тривожності в кож­ного члена групи.

І останнє, на чому варто зупинитися при розгляді питання про згуртованість, — зв'язок між згуртованістю групи і її продуктивністю. На перший погляд, пряма залежність не викликає сумніву: чим згуртованіша група, тим вона продуктивніша.

Однак виявилося, що зв'язок цей має опосередкований характер. По-перше, багато залежить від групових норм. Якщо вони передбача­ють низьку продуктивність праці, то високозгуртовані групи будуть таку і демонструвати. Навпаки, в незгуртованих групах продуктивність роботи може бути вищою. І, по-друге, на розглянуту залежність впливає мотивація до групової діяльності: чим вищою мотивація бути разом, тим згуртованішою буде група і вищою ефективність роботи.