Елементи делегування повноважень

Взаємно пов'язаними і взаємно визначальними елементи деле­гування є завдання, повноваження, відповідальність.

Завдання (обов'язки). Вони делегуються, головним чином, фор­мально, завжди зверху вниз. Цей процес можна представити так: пе­ред делегуванням усі завдання зосереджені на вищому ступені керу­вання. Частина завдань, що відповідає функціям керівника даного рівня, останній залишає собі (наприклад, ті, що вирішують функції керування і контролю). Всю іншу, причому набагато більшу за обся­гом роботу, він делегує своїм безпосереднім підлеглим. Останні по­вторюють цей процес. Але обсяг роботи, що залишився і доручається підлеглим працівникам, поступово зменшується. В керівника низово­го рівня залишається стільки роботи, скільки можуть виконати безпо­середньо його підлеглі. З кожним делегованим завданням зменшуєть­ся обсяг роботи того, хто делегує. Однак для системи в цілому сума завдань залишається незмінною.

Повноваження. Вони означають комплекс прав, якими наділяєть­ся конкретний працівник, і закріплюються за певною функцією, а тим самим і за працівником, який виконує цю функцію. Повноважен­ня мають переважно формальний характер і делегуються зверху вниз, подібно до завдань.

Загальний обсяг повноважень у процесі делегування не змінюєть­ся (так само, як це відбувається при загальному обсязі завдань). Він лише розподіляється між окремими працівниками.

Зв'язок між повноваженнями і завданнями полягає в тому, що разом із завданнями працівник має бути наділений відповідними пра­вами для його виконання. Делегування повноважень, перш за все, необхідно тому, що виконавець має потребу в деякій свободі дій і праг­не хоча б почасти діяти відповідно до власного професіоналізму. Об­меження повноважень сковує працівника і порушує плавний хід ви­конання завдання.

Співвідношення між обсягом повноважень і завданням необхідно у псі х випадках визначати правильно. Зазвичай менеджери делегують повноваження лише частково. Головну їх частину вони залишають за собою, мотивуючи таке рішення можливістю також брати участь у ро­боті. Належна рівновага в цьому відношенні досягається на практиці поступово, внаслідок систематичного уточнення повноважень. Сьогодні загальною тенденцією в керування ефективно функціонуючими фірма­ми (ІВМ, «Форд мотор» та ін.) є максимальна децентралізація повнова­жень. Вони передаються аж до низових рівнів керування; керівникам низових рівні в надається право самостійно приймати рішення, що може відбитися навіть на діяльності фірми в цілому.

Відповідальність. Це — третій елемент, пов'язаний з делегуванням. Відповідальність — це зобов'язання, що випливають з делегування завдань і повноважень. Ці зобов'язання покладаються на керівників вищого рівня — тих, хто доручає завдання і наділяє повноваженнями.

На відміну від завдань і повноважень, відповідальність у принципі не підлягає делегуванню. Відповідальність виникає в процесі делегу­вання, але її не можна, подібно до завдань і прав, передати іншим осо­бам і таким шляхом позбутися від її. Це означає, що менеджер відпові­дає за всі повноваження, які йому надані, хоч деякі з них він делегує підлеглим. Отже, він відповідає не тільки за свою роботу, але й за робо­ту всіх підлеглих йому осіб. Звідси випливає, що відповідальність зрос­тає в напрямку знизу вгору аж до вищих рівнів керування організа­цією. Отже, обсяг відповідальності в цілому в системі збільшується.

Таким чином, найважливішим принципом делегування є: «Немає і не повинно бути обов'язків без відповідних прав, а прав — без відпо­відальності». Порушення цього принципу неминуче спричиняє зни­ження ефективності керування персоналом.