Тема 11. Керівництво: влада та управлінський вплив

1. Стилі управління.

2. Делегування повноважень.

1. Стилі управління

Як показує вітчизняний і закордонний досвід, результати роботи залежать перш за все від методів керівника групою. В кожній групі виявляється особистість керівника і стиль його роботи, тобто найбільш характерні застосовувані ним (правильні чи неправильні) методи роботи.

Стиль управління — це сукупність найбільш характерних і стійких методів розв'язання типових задач і проблем.

Саме в індивідуальному стилі виявляється своєрідний управлінсь­кий почерк окремого менеджера, що визначає і стиль роботи групи.

Отже, можна говорити про стиль роботи менеджера чи стиль ро­боти всієї групи (що переважно). Це відбувається внаслідок того, що стиль корування стає визначальною характеристикою самої групи, за цією ознакою можна класифікувати групи виконавців.

Розрізнюють автократичний (авторитарний), демократичний і ліберальний стилі керування.

Стиль конкретного керівника не завжди можна точно віднести до одного із зазначених видів. Скоріше сукупність звичних для менед­жера методів взаємодії з підлеглими розташована у визначеній по­зиції континуума стилів.

Такий континуум (від латинського continuum — безупинне, суцільне) запропонований Лейкертом. Полярними точками на прямій є стилі лідерства, зосереджені на роботі і на людині. Ці ж полюси співвідносні відповідно з автократичним і ліберальним стилями управління.

Автократичний (авторитарний) стиль управління

Типовим для автократичного стилю керування є використання го­лого адміністрування постійно, навіть тоді, коли це шкодить справі. Керівник безпосередньо втручається в більшість питань, самостійно їх вирішує, дає розпорядження і отримує, необхідну інформацію. Від підлеглих працівників вимагається виконання завдань відповідно до вказівок керівників. їх особистість і погляди значною мірою залиша­ються без уваги, а іноді і придушуються.

Автократичний менеджер не допускає активної участі підлеглих у прийнятті рішень. З поглядами підлеглих менеджер рахується лише тоді, коли підлеглим вдається його переконати. Така поведінка при­душує позитивні стимули в роботі, не відповідає прагненням людей. Група в підпорядкуванні такого менеджера внутрішньо хитлива. Усі підлеглі (чи деяка частина співробітників) потай бувають по згодні чи байдужні до рішень менеджера, оскільки останні були прийняті без їх участі. Роль підлеглих зводиться тільки до виконання розпоряджень.

Якість роботи такого підрозділу знаходиться в повній залежності від здібностей менеджера, оскільки здатності підлеглих не можуть бути використані повною мірою. Тут існує можливість виникнення конфліктів між деякими працівниками через кар'єристські прагнення, здійснення яких, головним чином, залежить від менеджера. У на­строях і поведінці людей може з'являтися агресивність, скритність, пригніченість, підсилюється прагнення одержати задоволення в чому-небудь, що не має відношення до роботи.

Сам же менеджер-автократ, як правило, лаконічний у спілкуванні з підлеглими. Завжди в його словах переважають начальницькі нот­ки. Він не терпить заперечень, зауважень, вираження власної думки підлеглими. Навіть зовні найчастіше автократичні менеджери хмурі, постійно заклопотані люди, на їх обличчях написані зайнятість і величезна заклопотаність справами. Кожному автократу деякою мірою властивий захват владою, одержання задоволення від твор­чості, а від одного права віддавати накази.

Іноді автократичний тип керування здобуває форму твердої дик­татури При цьому менеджер виявляє себе як самородний прави­тель з необмеженою владою. На його думку, саме він вправі вирішу­вати, що добре і що погано. Він вважає правильними тільки такі сто­сунки між начальником і підлеглими, коли останні беззастережно приймають до виконання його вказівки.

Він весь націлений на виконання вказівок від керівників, рівень яких є вищим. Інтереси підлеглих його не хвилюють зовсім або він приділяє їм увагу в останню чергу.

Відзначимо, що класифікація стилів керування дуже суперечлива і до кінця не розроблена. В деяких американських джерелах натомість термінологічного сполучення «автократичний тип керування», особ­ливо стосовно твердої диктатури, використовується сполучення «ке­рування, орієнтоване на виконання задачі».

Не слід, однак, вважати, що тверда диктатура зовсім непридатна і вданий час, хоча це одна з крайностей. В екстремальних умовах авто­крат, володіючи достатньою владою, повинний без коливань вдавати­ся до неї, щоб досягти намічених цілей.

Менеджер неминуче стає автократом у двох випадках:

1) коли він за своїми особистими якостями і рівнем кваліфікації стоїть від нижче людей, якими повинен керувати;

2) якщо його підлеглі мають занадто низьку загальну і професійну культуру і в групі відсутні професіоналізм і цілеспрямованість.