18. Субєкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи (громадяни підприємці).

Громадяни-підприємці - це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивіль­ною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареє­стровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприєм­ницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов 'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності. Паралельно з терміном громадяни-підприємці в законодавстві та юридичній літературі вживаються терміни індивідуальні підприємці, фізичні особи-підприємці та ін.  Правове становище громадян-підприємців визначається: ГК (ст. 128), ЦК (статті 50-54), законами: від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприєм­ців» (статті 425), від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йо­го банкрутом» (ст. 47) та ін. Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності.  Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких катего­рій громадян: 

• військовослужбовців,

• посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств,

• а також інших осіб, уповно­важених здійснювати функції держави.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Громадянин-підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено забо­рони для даної категорії суб'єктів. Так, громадяни-підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:

а)    що становлять монополію держави (ч. І ст. 4 Закону України «Про підприємництво»: діяльність, пов'язана з обігом наркотич­них речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речо­вин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановле­ному Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та екс­плуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслу­говуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих ме­реж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками); б)    провадження яких передбачається законом у певній органі­заційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи по­вні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товари­ства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативно­го банку) та ін.

Крім того, громадяни-підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо:

• ліцензування певних видів господарської діяльності (части­ни 3 і 4 ст. 4 Закону «Про підприємництво», Закон «Про ліцензу­вання певних видів господарської діяльності»);

• патентування окремих видів підприємницької діяльності (роз­дрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільсько­-господарських товаровиробників-платників фіксованого сільсько­-господарського податку, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) відповідно до Закону від 23.03.1996 р. Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»);

• подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових пла­тежів;

• сплати податків та інших обов'язкових платежів;

• ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

• додержання прав і законних інтересів споживачів;

• добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції;

• забезпечення найманим працівникам (у разі застосування на­йманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством;

• своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєст­рації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької дія­льності, що мають відображатися в реєстраційних документах;

• дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних, проти­пожежних та інших вимог.

Індивідуальні підприємці можуть здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців та на­йманих працівників), спільно з іншими підприємцями (на договір­них засадах), без створення юридичної особи чи створюючи юри­дичну особу (приватне підприємство чи господарське товариство -традиційне, у складі кількох осіб, чи товариство однієї особи). Якщо фізична особа неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, вона може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року.  Результатом банкрутства є примусове припинення підприємницької діяльності. У випадках визнання банкрутом фізичної особи підприємця вимоги до неї кредиторів за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємництвом, поєднуються з вимогами за його особистими зобов’язаннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди тощо. Ці вимоги задовольняються за рахунок майна, що належить підприємцю, на яке може бути звернене стягнення. Після завершення розрахунків із кредиторами підприємець визнаний банкрутом, вважається вільним від виконання зобов’язань, пов’язаних з підприємницькою діяльністю. Однак незадоволені вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю, та інші вимоги особистого характеру зберігаються незалежно від того, чи були пред’явлені вимоги про їх стягнення у процесі банкрутства.