8. Особливості банкрутства фермерського господарства

Підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Заява підприємця - голови фермерського господарства про порушення справи про банкрутство подається в господарський суд за наявності письмової згоди всіх членів фермерського господарства. Заява підписується головою фермерського господарства.

До заяви голови фермерського господарства про порушення справи про банкрутство, крім документів, передбачених частиною першою статті 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», додаються документи, які містять відомості:

про склад і вартість майна фермерського господарства;

про склад і вартість майна, яке належить членам фермерського господарства на праві власності;

про розмір доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.

Зазначені документи також додаються головою фермерського господарства до відзиву на заяву про порушення справи про банкрутство, подану кредитором.

Головою фермерського господарства у двомісячний строк з дня прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство фермерського господарства може бути подано в господарський суд план відновлення платоспроможності фермерського господарства. У разі, якщо здійснення заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства, дасть змогу фермерському господарству, зокрема за рахунок доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), господарським судом вводиться процедура розпорядження майном фермерського господарства. Про введення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Процедура розпорядження майном фермерського господарства вводиться на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт із врахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців. У разі, якщо після введення процедури розпорядження майном погіршилося фінансове становище фермерського господарства у зв'язку із стихійним лихом, епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном може бути продовжено на один рік.

Процедуру розпорядження майном фермерського господарства може бути достроково припинено господарським судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого із кредиторів у разі: 1) невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства; 2) наявності інших обставин, які свідчать про неможливість відновлення платоспроможності фермерського господарства.

Після дострокового припинення процедури розпорядження майном фермерського господарства фермерське господарство визнається господарським судом банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура.

Для здійснення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарським судом призначається розпорядник майна, який може не мати ліцензії розпорядника майна. Повноваження розпорядника майна можуть здійснюватися головою фермерського господарства за погодженням з призначеним розпорядником майна.

У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів фермерського господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуті для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку.

У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України.

Майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві приватної власності, а також інше майно, стосовно якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів фермерського господарства, не включаються до складу ліквідаційної маси. Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об'єктів, що продаються.

З дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється. Господарський суд направляє копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію фермерського господарства, та органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерського господарства.

1 Див.: Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика / За заг. ред. М. І. Молдованова. — К.: Техніка, 1993. — С. 643.

2 Див.: Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, 1999. — С. 310. — Т. 2.

3 Титов М. І. Банкрутство: Матеріально-правові та процесуальні аспекти / За наук. ред. В. М. Гайворонського. — Х.: Консум, 1997. — С. 49.

4 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затверджене Постановою Прав­ління НБУ від 04.02.98 №38.

5 Термін «Cash-Flow» походить з англо-американської економічної літератури, де він був уперше застосований на початку 50-х років нашого століття з метою аналізу фінансового стану підприємства та з’ясування привабливості цінних паперів. У різних країнах були спроби перекласти цей термін з англійської, але зрештою в більшості розвинених країн відмовилися від власної версії Cash-Flow і використовують у звітності та розрахунках саме англійський варіант. У вітчизняній літературі досить часто, характеризуючи Cash-Flow, вживають термін «грошовий потік», який, на нашу думку, є не цілком вдалим (виникає плутанина, коли доводиться описувати вхідні та вихідні грошові потоки). Тому далі застосовуватимемо термін «Cash-Flow». Це цілком виправдано ще й у контексті переходу вітчизняних підприємств на міжнародні стандарти бух­галтерського обліку та звітності.

6

7 Див.: Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права. — М., 1912. — Т. IV. — С. 93

8 Див.: Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К.: 1996. — С. 339.

9 На практиці статутний капітал зменшують іноді з метою зменшення надзвичайно високого рівня капіталізації підприємства. Зменшення капіталу при цьому є складовою частиною вибраної підприємством дивідендної політики. Проте це, як правило, не є завданням зменшення капіталу для підприємств, які перебувають у фінансовій кризі.

10

11

12 Государственные гарантии как инструмент государственной поддержки предприятий // Экономика предприятий. — 1999. —№ 6. — С. 17.

13 Государственные гарантии как инструмент государственной поддержки предприятий // Экономика предприятий. — 1999. —№ 6. — С. 17—24.

14 Див.: Титов М.І. Банкрутство: Матеріально-правові та процесуальні аспекти. — Харків, 1997. — С. 14.

15 Грушевський М. С. Історія України-Руси / Редкол.: П. С. Сохань та ін. — К.: Наук. думка, 1992. — Т. 3. — С. 344—345.