3. Принцип політичного нейтралітету у професійній діяльності юриста

Юристи-практики, як і всі громадяни, незалежно від сфери діяль­ності і займаної посади, можуть і повинні мати політичні погляди, бути прихильниками політичної платформи будь-якої політичної партії або руху, брати участь у виборах, обиратися самі. Юристи не повинні у зв'язку зі здійсненням ними своєї професійної діяльності позбавлятися волі вираження думок, і, зокрема, наданого їм права: а) брати участь в обговоренні проблем, пов'язаних з організацією і реорганізацією системи юстиції; б) вступати або вільно створюва­ти місцеві, національні і міжнародні професійні організації; в) про­понувати і роз'ясняти розроблені проекти правових реформ в інте­ресах суспільства і інформувати громадськість про дані питання.

Будь-яке обмеження прав і можливостей особи юриста в самостій­ній переробці суспільного багатства, ціннісного освоєння суспіль­ного досвіду зменшує роль політичної культури як у його поведінці, так і в політичному житті суспільства. Тому в ст. 35 Конституції України записано: «Кожний має право на свободу світогляду». Ця стаття відповідає ст. 19 «Загальної декларації прав людини» 1948 р.: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх вираження».

Отже, юристу як громадянину України дано право вільно поєднуватися в політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних та інших інтересів (за винятком обмежень, установлених зако­ном в інтересах національної безпеки і суспільного порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей). Однак юристу як особі, що знаходиться на державній службі, встанов­лені обмеження в користуванні цим правом. Визначеним категорі­ям юристів законодавчо забороняється належати до політичних партій, брати участь у політичних акціях. Це невходження в сус­пільні об'єднання, що переслідують політичні цілі, і є принципом політичного нейтралітету як необхідної умови нормального фун­кціонування демократичної держави.

Специфіка діяльності юристів як державних службовців, юрис­тів — працівників правоохоронних і судових органів полягає в тому, що вони не можуть бути членами будь-якої партії. У противному разі вони втратили б здатність виконувати покладені на них функції і перетворилися б в арену міжпартійних дискусій або боротьби різ­них партійних інтересів. Єдино вірним виходом є деполітизація цих органів. Юристи повинні бути політично нейтральними і не по­рушувати норм стосовно їх фахів, закріплених у Конституції і законах про заборону політичної діяльності. Така позапартійність, обмеження політичних прав і свобод працівників судових і правоохоронних органів є формальною, державно-обов'язковою, узаконеною, легальною. Вона відповідає міжнародним актам: Міжна­родному пакту про громадянські і політичні права, що був прийнятий на Генеральній Асамблеї ООН у 1966 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини й ін. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема, говориться про можли­вості обмежень стосовно створення суспільних асоціацій «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції» (ст. 22). Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини, закріплюючи право на об'єднання (ст. 11), містить обмеження в користуванні цим правом «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції, державного управління».

Що стосується інших професій, то для них у міжнародних доку­ментах не встановлюються обмеження в створенні суспільних об'­єднань і членства в них. У порівнянні з міжнародними документами законодавство України розширило коло юристів-практиків, яким заборонена участь у політичних об'єднаннях. Ця заборона відносить­ся не тільки до працівників міліції, але й до всіх правоохоронних і су­дових органів. Про категорії юристів, що не можуть бути члена­ми політичних партій, чітко сказано в Законі України «Про політичні партії в Україні». До них віднесені: 1) судді; 2) працівники прокуратури; 3) працівники органів внутрішніх справ; 4) співробітники Служби безпеки України; 5) юристи — військовослу­жбовці; 6) працівники органів доходів і зборів; 7) персонал Державної кримінально-виконавчої служби України.

Розглянемо конкретно, як виражений принцип політичного нейтралітету (неучасті в політичних партіях) у Конституції Ук­раїни і деяких спеціальних законах, присвячених діяльності пра­цівників системи правоохоронних і судових органів.

Відповідно до ст. 127 Конституції України професійним суддям за­боронено належати до політичних партій і профспілок, брати участь у політичній діяльності, одержувати представницький мандат. У ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підкреслюється: «Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках». Політична нейтральність судді вимагає від нього не виявляти політичні симпатії чи антипатії: не здійснювати матеріальної допомоги визначеним політичним партіям, не брати участь у політичних демонстраціях, не агітувати за кандида­тів у депутати і т. п. Щоб бути незалежними, судді не повинні дозво­лити втягнути себе в партійні дебати, які обов'язково відбуваються в політичній системі будь-якого суспільства.

Вимога позапартійності судової діяльності властива всім цивілізованим державам. Ця вимога записана в Кодексі судової етики США: суддя не повинен втруча­тися в політичну діяльність.

Стаття 6 Закону України «Про Службу безпеки України» назива­ється «Позапартійність Служби безпеки України». У ній вказується, що використання Служби безпеки України в партійних, групових або особистих інтересах не допускається. Діяльність партій, рухів і інших суспільних об'єднань, що переслідують політичні цілі, у Службі безпеки України забороняється. На період служби або роботи за трудовим договором членство працівників Служби безпе­ки України в таких об'єднаннях припиняється. Як виняток, дозво­ляється членство працівників, що уклали трудовий договір зі Слу­жбою безпеки України, у професійних союзах.

Стаття 3 Закону України «Про міліцію» проголошує, що у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян. А згідно ст. 18 цього Закону працівники міліції не можуть бути членами по­літичних партій.

Працівникам органів прокуратури України не дозволяється бути членами громадських об'єднань, політичних партій і рухів, брати участь у їхній діяльності. Ст. 6 Закону України «Про прокура­туру» підкреслює: «Співробітники прокуратури не мають права на­лежати до яких-небудь політичних партій або рухів». Однак голо­вне полягає не у встановленні обмежень, а в тім, щоб ніякі політичні переваги не виявлялися в практичній діяльності працівників юриди­чної сфери.

Що стосується інших категорій юристів (нотаріус; адвокат; юрисконсульт; працівник органів реєстрації актів цивільного стану; юрист, що працює в органах законодавчої і виконавчої влади), то вони, як і будь-який громадянин, мають право створювати політичні партії і бути їх членами.

Політична діяльність усіх категорій юристів-практиків, крім зазначених у Законі України «Про політичні партії України», яким вона заборонена, відбувається у таких формах:

1) політичної участі — пряме або опосередковане утягнення у розробку і реалізацію політико-управлінських рішень в країні, вплив на політичну спрямованість дій у міжнародному співтоваристві. Утягнення у політику на національному рівні припускає висування політико-посадових осіб і вплив на їхню діяльність. Залучення до процесів політико-владних співвідносин відбувається у таких формах участі: виборах; референдумах; контролі за діяльністю політичних лідерів і інститутів; політичних мітингах, зборах, маніфестаціях; одержанні і передачі політичної інформації; політичних партіях і ру­хах, громадських об'єднаннях та ін.;

2) політичного функціонування — управління діяльністю по­літичних інститутів (державних органів, політичних партій і рухів), управління загальними справами і процесами задоволення потреб суспільства і соціальних груп: визначення механізму прийняття рі­шень, діяльність щодо прийняття рішень, добору і розстановки ка­дрів, контролю за виконанням рішень і роботи кадрів та ін.