Тема 5. Політична культура юриста

1. Поняття та структура політичної культури юриста.

2. Рівні політичної культури юриста.

3. Принцип політичного нейтралітету у професійній діяльності юриста.

1. Поняття та структура політичної культури юриста

Політична культура юриста — це обумовлені політичними знаннями, уміннями, навичками і втілені на практиці правила (норми) його поведінки як суб'єкта політичної влади.

Нормативна основа політичної культури юриста:

• світоглядні норми — міра освоєння загальнозначущих зразків політичної діяльності й оволодіння політичними нормами-ідеями;

• норми практичної політики — міра використання (у політич ній поведінці) політичних норм-реалій, визнаних у суспільстві і державі

Структура політичної культури юриста.

1. оволодіння політичними знаннями, широка інформованість про політичне життя суспільства, його політичні ідеї і цінності, закономірності функціонування політичної системи, політичні права й обов’язки громадян, про стратегію і тактику політичного розвитку країни, політичні програми основних політичних партій і рухів та ін.;

2. уміння перетворити політичну інформованість у власний варіант політичної культури, що узгоджується з політичним режимом і культурою суспільства; сформувати ставлення до владних структур, до держави, державної влади і управління; усвідомити

політичні цінності, виробити стійкі політичні орієнтації й установки;

3. реалізація установки на політичну участь у певних формах і різновидах політичної поведінки, у системі конкретних політичних стосунків, здатність передбачати наслідки своєї участі в політичній діяльності.

Юрист, залишаючись у рамках своєї професії, зобов'язаний обслуговувати конституційні основи суспільного ладу і чинного законодавства. Він вправі критикувати існуючі недоліки і порушення з позиції закону, використовуючи правові можливості і засоби. Оголошення ж держави і суспільства кримінальними, міркування про системну кризу, антинародний характер влади, зрозуміло, повинні допускатися в демократичному суспільстві. Але висловлюватися вони повинні в рамках діяльності політика, а не з позицій професійної діяльності юриста. Юрист повинен керуватися державними інтересами і цілями, передбаченими Конституцією України.

Не можна уявити собі юриста без твердих громадських установок. Юрист зобов'язаний бути патріотом своєї Вітчизни, служити суспільству, керуючись законом, бути переконаним у доцільності і необхідності основних принципів демократичної, соціальної і правової держави.

Кожен юрист — носій індивідуальної політичної культури. З формальної точки зору юриста (суддю, прокурора, слідчого та ін.) можна змусити бути поза політичними інститутами і процесами. Але було б недемократичним примушувати його відмовитись від політичних поглядів і політичних схильностей узагалі, не брати участь у політичному процесі, не втілювати світоглядні орієнтації в типових для нього вчинках.

Юристи-практики є творцями національної політики, а не сторонніми спостерігачами. Їхня участь в обговоренні законопроектів не вільна від політичних пристрастей. Так, обговорення юристами Конституції України — політичний захід, оскільки сама Конституція в значній мірі складається з норм, що безпосередньо регулюють політичні відносини володарювання. Голосування за ту чи іншу партію на виборах до Верховної Ради — показник певних політичних симпатій. Політичні дії юристів зобов'язані бути легальними, тобто відповідними закону.

Юрист повинен вміло користуватись усіма світовими політичними цінностями, принципами і нормами, що отримали законодавче закріплення в країні: гласністю, демократією, політичним плюралізмом, політичними правами і свободами тощо. Вони є його політичним інструментарієм.

Важливим політичним інструментарієм юриста є демократія — одна з фундаментальних цінностей людства. В основі демократії лежить політична рівноправність громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави, насамперед рівність виборчих прав, що дає можливість вибору між різними політичними альтернативами — варіантами розвитку суспільства і держави.

Юрист має можливість використовувати усі форми й інститути демократії — брати участь в управлінні державними справами через представницьку і безпосередню форми народовладдя (у референдумах, виборах, всенародному обговоренні законопроектів та ін.), формуванні системи органів держави і місцевого самоврядування (не зловживаючи при цьому владою), захисті й охороні конституційно закріплених політичних прав і свобод громадянина відповідно до міжнародних стандартів.

Конституційно закріплений принцип гласності виражається в гарантованому праві на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань, у праві вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом — за власним вибором, у праві направляти індиві­дуальні і колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а та­кож до посадових і службових осіб (ст.ст. 34, 40 та ін. Конституції України). Уміння юриста користуватися цим демократичним прин­ципом означає не тільки реалізацію конституційних прав як грома­дянина, але й обов'язків як посадової особи, покликаної сприяти встановленню повного інформаційного обміну між державою і громадянським суспільством.

Якісний стан структурних елементів політичної культури у кожного юриста, як і у будь-якого громадянина, різний, що дозволяє говорити про індивідуальний варіант політичної куль­тури особи. Такий якісний стан політичної культури юриста можна пода­ти таким чином:

Ступінь освоєння політичних знань

Характер політичної орієнтації

Міра входження у реалізацію політичної влади

Індивідуальний варіант політичної культури юриста залежить від сукупності факторів соціального, історичного й особистісного по­рядку, що обумовлені професійними можливостями, зафіксованими в законах, посадових інструкціях, положеннях етичних кодексів і т. п.