Глава 2 - «Неправомірне використання ділової репутації

суб'єкта господарювання»; глава 3 - «Створення перешкод суб'єктам господарюван­ня у процесі конкуренції та досягнення неправомір­них переваг у конкуренції»; глава 4 - «Неправомірне збирання, розголошення та ви­користання комерційної таємниці»; глава 5 - «Відповідальність за недобросовісну конкурен­цію»;

Глава 6 - «Правові засади захисту від недобросовісної кон­куренції».

2000 рік - Закон України № 1682-ІІІ від 20.04.2000 «Про при­родні монополії»¹³, який визначає правові, економічні та орга­нізаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні. Метою Закону України «Про природні монополії» є забезпечення ефективності функціону­вання ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їхніх товарів.

2001 рік - Закон України № 2210-Ш від 11.01.2001 «Про за­хист економічної конкуренції», який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Закон України «Про захист економічної конкуренції» розроблений на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1036 від 22.12.95 «Про стан реалізації антимонопольно!' політики»¹⁴. Зокрема, пунк­том 11 цієї постанови зобов'язано Антимонопольний комітет України разом з Міністерством економіки, Міністерством фі­нансів та Міністерством юстиції до 1 жовтня 1996 року підго­тувати і подати на розгляд Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про захист економічної конкуренції». Роботу над розробленням проекту закону ропочато 1996 р. Проект Закону України «Про захист економічної конкуренції» під­готовлено Антимонопольним комітетом України за участю суддів Верховного Суду України, Вищого Арбітражного суду України, фахівців Кабінету Міністрів України, вітчизняних і за­рубіжних учених та експертів. Розробленню закону передував розгляд значної кількості законів країн Східної, Центральної та Західної Європи, законодавства країн - членів СНД. Розроб­никами було вивчено більш ніж сторічний досвід застосування антитрестового законодавства СІЛА і п'ятдесятирічний досвід Німеччини. Крім того, при підготовці закону було проаналі­зовано законодавство ЄС у сфері захисту конкуренції та прак­тику його застосування Четвертим генеральним директоратом і судами ЄС. Проект закону подавали на правову експертизу в Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства. Крім того, Комітет одержав позитивні відіуки на проект закону від Четвертого генерального директорату ЄС,

Федерального картельного відомства Німеччини, антимоно­польно органів США¹⁵.

Отже, Закон України «Про захист економічної конкурен­ції», прийнятий 11 січня 2001 року, набрав чинності 28 лютого 2002 року (окрім пунктів 2 та 3 Прикінцевих положень цього Закону, які набрали чинності раніше). Зокрема, зазначені нор­ми передбачали, що, по-перше, до набрання чинності Законом суб'єкти господарювання повинні звернутися до органів Анти­монопольного комітету України із заявою про надання дозволу на узгоджені дії, якщо ці дії матимуть місце на день набрання чинності цим Законом і можуть бути дозволені відповідно до статті 10 Закону України «Про захист економічної конкурен­ції»; по-друге, узгоджені дії, стосовно яких було подано заяву згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про захист економічної конкуренції», вважають дозволеними, якщо протягом одного року з дня набрання чинності Законом органами Антимонопольного комітету України не прийнято рішення про заборону цих узгоджених дій.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» ви­значає правові засади підтримки та захисту економічної кон­куренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Структурно Закон України «Про захист економічної конкурен­ції» налічує 10 розділів:

розділ 1 - «Загальні положення»;

розділ 2 - «Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів гос­подарювання, зловживання монопольним (доміну­ючим) становищем на ринку»; розділ 3 - «Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно- господарського управління та контролю»;

розділ 4 - «Обмежувальна та дискримінаційна діяльність

суб'єктів господарювання, об'єднань»; розділ 5 - «Контроль за концентрацією суб'єктів госпо­дарювання»;

розділ 6 - «Розгляд заяв та справ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарю­вання»;

розділ 7 - «Розгляд справ про порушення законодавства

про захист економічної конкуренції»; розділ 8 - «Відповідальність за порушення законодавства

про захист економічної конкуренції»; розділ 9 - «Порядок виконання, перевірка, перегляд, оскарження рішень, розпоряджень, обчислення строків та обмін інформацією»; розділ 10 - «Прикінцеві положення».

З набранням чинності Законом України «Про захист еко­номічної конкуренції» втратив силу Закон України «Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної кон­куренції у підприємницькій діяльності».

2004 рік - ГК України¹⁶. ГК України встановлює відповід­но до Конституції України правові основи господарської ді­яльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. ГК України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі під­вищення ефективності суспільного виробництва, його соціаль­ну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економіч­ними системами. Главу З ГК України присвячено правовому регулюванню обмеження монополізму та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Крім цього, глава 28 ГК України передбачає відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-кон­курентного законодавства.

Стаття 41 ГК України визначає склад антимонопольно- конкурентного законодавства України. Відтак, законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросо­вісною конкуренцією, обмеженням та попередженням моно­полізму у господарській діяльності, складається з ГК України, закону про Антимонопольний комітет України, інших зако­нодавчих актів.

За критерієм юридичної сили система нормативно-пра­вових актів, які забезпечують правове регулювання захисту економічної конкуренції, налічує:

1. - положення Конституції України (наприклад, ст. 41,

яка, зокрема, встановлює основні засади захисту дер­жавою конкуренції у підприємницькій діяльності);

2. - положення міжнародних договорів, ратифікованих

у встановленому порядку (наприклад, Договір про проведення узгодженої антимонопольно!" політи­ки від 25.01.2000, ратифікований згідно з Законом України № 449-ІУ від 16.01.2003¹⁷ (Україна зробила застереження про незастосування положень, що до­пускають правосуб'єктність Міждержавної ради з антимонопольно!" політики)) та законів України (це, зокрема, положення Цивільного кодексу України¹⁸, Господарського кодексу України, законів України: «Про захист економічної конкуренції», «Про за­хист від недобросовісної конкуренції», «Про Анти­монопольний комітет України», «Про господарські товариства»¹⁹, «Про акціонерні товариства»²⁰, «Про ціни та ціноутворення» та інші);

3. - постанови Верховної Ради України, укази Прези­

дента України та постанови Кабінету Міністрів України (наприклад: Постанова Верховної Ради України № 3757- XII від 21.12.93 «Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції»²¹, Указ Президента України № 1097/2001 від 19.11.2001 «Про основні напрямки конкурентної політики на 2002-2004 роки»²², Поста­нова Кабінету Міністрів України № 673 від 22.06.2011 «Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб у 2011 році»²³ тощо);

4. - відомчі нормативні акти (наприклад, Положення про

порядок поділу підприємств і об'єднань та відокрем­лених від них структурних підрозділів і одиниць, за­тверджене наказом Міністерства економіки України, Антимонопольного комітету України № 43/79/5 від

20.04.94²⁴, розпорядження Антимонопольного комі­тету України № 182-р від 25.12.2001, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.02.2002 за № 139/6427 «Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції»²⁵ та інші);

5 - регіональні нормативні акти, спрямовані на забезпе­чення захисту та сприяння економічній конкуренції (наприклад, Програма соціально-економічного та культурного розвитку села на 2011 рік, затверджена Рішенням № 31-4-VI від 23 лютого 2011 року Весе- линівської сільської ради, у п. 6.2 («Конкурентна та антимонопольна політика») якої передбачено, що з метою сприяння розвитку економічної конкурен­ції в підприємницькій діяльності, демонополізації економіки, фінансової, матеріальної, інформаційної, консультативної підтримки суб'єктів господарювання області 2011 року передбачено здійснити комплекс заходів щодо: можливості впровадження нових ви­дів товарів (послуг) та сприяння появі нових суб'єктів господарювання на товарних ринках; створення рів­них умов доступу на товарні ринки суб'єктів господа­рювання; дотримання конкурентних засад при здій­сненні процедур закупівлі товарів, робіт та послуг за

державні кошти; протидії зловживанням монополь­ним становищем, недобросовісній конкуренції, анти- конкурентним узгодженим діям суб'єктів господа­рювання, насамперед на ринках споживчих товарів і послуг²⁶). Крім цього, згідно з п. З Оглядового листа Вищого Господарського Суду України № 01-8/634 від 22.10.2008 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства», рішення органу місцевого самовряду­вання, яким визначено умови проведення конкурсу, є нормативно-правовим актом, який може вплинути на економічну конкуренцію, отож проект такого рішення підлягає погодженню з відповідним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України²⁷;

6 - локальні нормативні акти (насамперед Статути суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку), Статути суб'єктів природних монополій тощо).

Серед документів міністерств та відомств, які незареєстро-

вані в Міністерстві юстиції України, варто навести такі:

Лист Антимонопольного комітету України № 5/03 від 20.12.95 «Про принципи забезпечення відповід­ності антимонопольному законодавству створення та діяльності асоціацій підприємців»²⁸;

Лист Державного комітету України з питань регу­ляторної політики та підприємництва № 2-221/41 від 04.01.2003 «Про розгляд листа щодо перевірки дотримання антимонопольного законодавства»²⁹; Роз'яснення Антимонопольного комітету України № 7-рр від 21.02.2003 «Щодо застосування частини 2 статті 29 Закону України «Про захист економічної конкуренції» при наданні попередніх висновків сто­совно концентрації суб'єктів господарювання»³⁰.

1.3. Місце міжнародних правових договорів у сфері регулювання економічної конкуренції

Важливе значення для забезпечення правового регулюван­ня захисту економічної конкуренції мають положення між­народних договорів, ратифікованих у встановленому порядку.

Серед таких уже згаданий вище Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики від 25.01.2000, ратифіко­ваний згідно з Законом України № 449-ІУ від 16.01.2003. Щодо цього міжнародного акту, Україна зробила застереження про незастосування положень, які допускають правосуб'єктність Міждержавної ради з антимонопольно"! політики.

Організація Об'єднаних Націй 1974 р. прийняла рішення про утворення Центру та Міжурядової комісії з транснсщіо- пальних корпорацій (ТНК), що мали на меті розробку кодексу поведінки ТНК. Кодекс поведінки транснаціональних корпо­рацій передбачає затвердження переліку правил, яких повинні дотримуватися транснаціональні корпорації та інші учасники міжнародних економічних відносин, узгодженого в Організації Об'єднаних Націй. Основою кодексу поведінки транснаціо­нальних корпорацій слугує визнання загальнодемократичних принципів економічної діяльності. Він передбачає норми по­ваги до національного суверенітету, дотримання внутрішніх законів, регламентацій та адміністративної практики, а також міжнародних зобов'язань згідно з міжнародним правом. Окрім того, спеціально розроблено норми невтручання у внутрішні політичні справи й міжурядові відносини. Проте цього кодексу, зазвичай, не дотримуються³¹. Діяльності транснаціональних корпорацій, а відтак і регулювання правового захисту економіч­ної конкуренції присвячено також норми Кодексу іноземних інвестицій, прийнятого 1970 року окремими Латиноамерикан­ськими країнами - членами Андського пакту 1969 року (Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор та Чилі).

Організація Об'єднаних Націй 1974 року затвердила Хар­тію економічних прав та обов'язків держав³², якою задекла­ровано право кожної держави регулювати та контролювати у межах дії своєї національної юрисдикції, а також вживати заходи з забезпечення того, щоб така діяльність не супере­чила законам, нормам і постановам, відповідала її еконо­мічній і соціальній політиці. Транснаціональні корпорації, своєю чергою, не повинні втручатися у внутрішні справи такої держави. Кожна держава повинна, з урахуванням сво­їх суверенних прав, співпрацювати з іншими державами у цьому напрямі.

Законом України № 921 від 13.07.99 «Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації»³³ передбачено, що транснаціональні корпорації на території України та за її межами у разі, коли їхнє створення може призвести до моно­полізації товарних ринків в Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України у порядку, пе­редбаченому законодавством України про захист економічної конкуренції. Зазначену Конвенцію підписано 6 березня 1998 року у Москві, вона діє у межах СНД. Україна взяла на себе зобов'язання застосовувати положення Конвенції про трансна­ціональні корпорації за винятком другого та восьмого абзаців преамбули і слів у статті 19 «Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав чи інший». Положення, щодо яких наша держава зробила застереження, стосуються створення Еконо­мічного Союзу, застосування положень Угоди про сприяння у створенні і розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фі- нансових, страхових і змішаних транснаціональних об'єднань від 15 квітня 1994 року та звернення в Економічний Суд СНД.

Значну роль у регулюванні економічної конкуренції у за­рубіжних країнах відіграє Декларація про міжнародне інвесту­вання і багатонаціональні підприємства Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). ОЕСР створено 1948 року задля зміцнення і підвищення ефективності економік держав- членів, поліпшення соціально-економічних умов і ситуації із зайнятістю, забезпечення економічного зростання як інду­стріально розвинених держав, так і держав, що розвиваються. Україна також поставила собі за мету набуття статусу повно­правного члена цієї Організації. Про це повідомив заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі - керівник апарату Володимир Павленко під час засідання координаційної ради у зв'язках з Організацією економічного співробітництва та роз- витку. ОЕСР - міжнародна організація, членами якої сьогодні є 34 розвинені країни. ОЕСР є своєрідним елітним клубом з обміну передовим досвідом з економічної та соціальної політи­ки, що принципово відрізняє цю організацію від інших міжна­родних організацій. ОЕСР покликана сприяти впровадженню передових ідей здебільшого неформальними методами та не видає жорстких інструкцій та резолюцій.