2. Перша руська політична часопись “Зоря Галицька”

Події навесні 1846 р., що принесли конституцію, були відгомоном революційного зриву в Європі. Українське населення земель, що входили до Австрійської держави, було в цей час націо­нально і політично малосвідоме і до активної участі в політичному житті непідготоване. Це відбулося на всій поведінці його і на перших його органах. Але так чи інак­ше конституція таки доторкнулася й українців. Загальна політична ситуація вимагала і від них активного відгуку. Як наслідок, було створено „Раду народню руську", що потім перетворилася в „Руську Раду Головну".

Фактичним періодичним органом Ради став часопис під назвою „Зоря Галицька", а її редактором  член Ради, правник Антін Павенцький. Був це тижневик, перше число якого появилося 15 травня 1848 р. в накладі 4.000 примірників.

На сторінках цього числа Рада оповістила свою відо­зву-маніфест, в якому писала: „...Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, котрий одним го­ворить язиком і 15 мільйонів виносить, з котрого півтретя мільйона землю Галицьку замешкує".

Цей маніфест водночас був і програмою „Зорі Галиць­кої", в якому далі говориться про завдання дбати про добро і щастя народу: боротися за мову, видавати свої часописи, по­ширювати „добрі і ужиточні книжки в язиці руськім", стоя­ти на сторожі конституційних прав.

Часопис згуртував навколо себе представників літера­турного, наукового й політичного життя, серед яких був і останній член „Руської трійці" Яків Головацький.

Тут були А.Петрушевич, автор публікації на захист самостійності української мови; письменник А.Могильницький; поет і популяр­ний промовець Р.Мох; Б.Дідицький; Гр.Шашкевич; Й.Лозинський, який був одним з пер­ших, що зайняв щодо мови народовицьке становище; Йо­сип Левицький, автор першої друкованої в Галичині гра­матики української мови (німецькою мовою); Іван Гушалевич  автор популярної пісні „Мир вам, браття"; М.Устиянович та інші.

Незважаючи на всі добрі бажання, редакція „Зорі Галицької" не в силі була впоратися з вимогами політичного життя,. зокрема кидалася в очі недостатність інформацій про події в світі, в самій Австрії, у своєму краю. Проте галицько-українське суспільство зустріло часопис із захопленням і одушевленням.

На народному всеукраїнському грунті „Зоря Галицька" вдержалася лише в 18481850 рр., коли виходила за редакцією А.Павенцького.

„Зоря Галицька", що ще 1852 р. нібито продовжувала йти за програмою попередніх років, намагаючись звертати увагу на своїх сторінках на політичне, національне і міжнародне життя, вже з 1853 р. стає часописом, присвяче­ним виключно „литературному, общеполезному й забав­ному читанню" з різнорідним змістом.

Б.Дідицький, ставши редактором „Зорі Галицької", бачив, що різкий тон супроти народного напрямку викли­кав, з одного боку, протести, а з другого  ширив зневіру як в одному, так і в другому таборі читачів. Це вело до втрати поважної кількості передплатників. Тому він вирішив стати на інший шлях: щоб приєднати до себе навіть своїх ідейних противни­ків, став на шлях згладжування полеміки, часом навіть хва­лив того чи іншого українського письменника, приділяв у часопису дещо уваги навіть українському історичному ми­нулому тощо. Це дало позитивні наслідки. Та через недугу у серпні 1854 р. Б.Дідицький приму­шений був залишити „Зорю Галицьку", а її редагування передати С.Шеховичу.

Значну частину часопису почали за­ймати „общеполезныя сведенія", мало вдала гумористика, лікарськы поради тощо. Красне пи­сьменство було знач­но обмежено. Натомість поважне місце зайняли доволі нудні „Доверительныя письма из Будина" одного із стов­пів русифікаторства в Угорській Україні І.Чаковського.

За редагування Шеховича перед видавництвом постало навіть питання про припи­нення часопису. У листопаді 1854 р. Ставропігія усунула Шеховича з реда­кторства „Зорі Галицької", яку було передано до рук М.Савчинського.

За нової редакції „Зоря Галицька" вже з першого ж (48) числа як програмовим напрямком, так і мо­вою, стала на народний український ґрунт. Цей зворот був ударом для москвофілів.

Оновлену „Зорю Галицьку" було зі всіх сторін сус­пільства привітано. Почали зголошуватися нові передпла­тники. Поверталися попередні визначні вже своєю літературою і науковою працею співробітники. Ставали до праці такі молоді публіцисти, як К.Климкович, Є.Згарський, Платон Костецький та інші.

Та поза збільшенням інтересу до часопису цього часу на нього чекало лихо. У серпні 1855 р. внаслідок холери, що охопила весь край, примушена була „Зоря Галицька" тимчасово припинитися.

Коли на початку 1856 р. „Зоря Галицька" починає виходити знову, то вже помічається її невираз­ний характер. На її сторінках знову з'являються імена І.Раковського, Гушалевича та ін. Вона починає популя­ризувати органи москвофільста  „Семейную библіотеку" та „Церковную Газету". Це негативну викликає реакцію в колах народного напрямку. У 1856 р. кількість передплатників падає. Впродовж року кількість передплатників ще зменшується, а на 1857 р. їх кількість сягає вже ледве 100. Перед видавництвом стає завдання рятунку часопису. Воно хоче це робити зміною напрямку на народний. Та на цей раз урятувати вже не вдалося, і 9 квітня 1857 р. „Зоря Галицька" припиняє своє існування.