32.Києво-Могилянська академія та її роль у культурному житті України

Важливим центром освіти і науки, суспільного і куль¬турного життя в Україні (друга половина XVII—XVIII ст.) була Києво-Могилянська колегія, яка грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статус академії. Запозичившії досвід братських шкіл, Київська1 академія виробила струн¬ку систему організації навчання, яка за своїм змістом не поступалася навчальному процесові тодішніх університетів країн Центральної Європи. Курс навчання в академії три¬вав 12 років.У підготовчий або елементарний клас поступали учні з певним обсягом знань, навичками читання та письма. У трьох молодших класах вивчали латинську, старослов'ян¬ську, українську книжну, грецьку та польську мови. В на¬ступних двох середніх класах учні навчалися складати вірші, опановували1 теорію ораторського мистецтва.Вища частина учбового процесу академії складалася з двох класів: вивчення філософії тривало три роки, а бого¬слов'я — чотири. Вихованці академії оволодівали також, знаннями з математики, географії, астрономії та архітек¬тури. Відомості з історії культури викладалися в курсах риторики, філософії, богослов'я.В Києво-Могилянській академії навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Іноді до неї потрапляли діти селян та міської бідноти.Навколо академії згуртувалися відомі науковці того ча¬су: Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Лазар Бара-гювич, Антоній Радиловський, Феодосій Сафонович, Араній Сатановський, Варлаам Ясинський, Симеон Полоцький, Епіфаній Славннецький ,Ф. Прокопович, С Яворський, М. Козачинський, Г. Кониський. У 1734 р. в академії вчився М. Ломоносов. Своєю науково-просвітницькою діяльністю вони об'єктивно сприяли розвиткові духовної культури українського народу.

Зокрема, деякі дослідники вважають, що відомий «Синопсис» — короткий нарис історії України і Росії1 від найдавніших часів до ос¬танньої чверті XVII ст., що набув великої популярності і використовувався як офіційний підручник, було створено Інокентієм Гізелем. Академія підтримувала тісні контакти з багатьма нав-чальними закладами Європи, її учні часто продовжували навчання в західноєвропейських університетах. Багато ук-раїнських письменників та вчених, що виховувались1 і здо¬були освіту в Київській академії, переїхали до Росії і там працювали на ниві духовної культури. Вихованці К.єво-Могилянської академії були організа-торами багатьох духовних училищ в Росії. В другій половині XVII—першій половині XVIII ст. відчувався ду¬же сильний вплив української думки, літератури і взагалі культури на процес європеїзації російської культуриУ колегії (академії) зберігались національні традиції української школи, але навчання здійснювалось латинською мовою, знання якої вважали за ознаки освіченості. Окрім того, вивчалися грецька, церковнослов'янська і польська мови. Навчальна програма передбачала вивчення так званих сімох вільних наук: граматики, риторики, поетики (піїтики), філософії, математики, астрономії та фізики, як це було в єзуїтських колегіях. Вивчення церковнослов'янської мови давало змогу не переривати зв'язку з писемною спадщиною Київської Русі, глибоке знання грецької сприяло вихованню низки відомих українських елліністів XVII-XVIII ст., У стінах академії народилося багато кантів, псалмів, дум народною мовою. Завдяки цьому українська мова розвивалася і популяризувалася. Твори студентів академії польською мовою на українську тематику сприяли їхньому поширенню поза межами України. Багато уваги приділялося вивченню музики та малярства, внаслідок чого у Києві народилась ціла мистецька школа. Велика роль академії у розвитку української філософської думки.Як найбільший навчальний науковий центр України Києво-Могилянська академія мала виняткове значення для розвитку освіти, науки, культури України, утвердження національної самобутності. Зі стін академії вийшли видатні політичні діячі, вчені, письменники, композитори, художники (Є. Славинецький, С Полоцький, Г. Сковорода, Я. Ковельський, гетьман України І. Самойлович). 33.Освіта та гуманістична культура в 17-18 ст.__

Через стан освіти та поширення наукових знань у суспільстві визначається насамперед рівень духовної культури будь-якого народу. Свідчення духовного прогресу укр.народу яскраво проявляється в Україні у другій поло¬вині XVII—кінці XVIII ст.Важливим осередком духовної культури була Києво-Могилянська академія, яка мала величезний вплив не лише на українську, але й на культуру слов'янських народів. Поряд з тим існувала широка мережа початкових шкіл, на¬родних училищ, гімназій та середніх спеціальних навчаль¬них закладів (колегіумів), у яких навчалися діти старшин, шляхти і духовенства, а також заможних прошарків мі¬щан, козаків і селян.На Лівобережній та Слобідській Україні розвиток осві¬ти здійснювався на основі загальноросійської реформи. У 1786 р. був затверджений статут народних училищ, які поділялися на головні та малі. Головні училища з чотири¬річним терміном навчання призначалися для дітей дворян. Вони були відкриті у Києві, Чернігові, Харкові, Катерино¬славі та інших містах. У перших двох класах учні вивчали основи граматики, арифметики, Святого письма та малю¬вання. В третьому та четвертому класах вивчались загальні розділи російської та європейської історії, географії, фізи¬ки, архітектури. Малі училища створювалися у повітових містах для дітей купців, заможних міщан та урядовців. їх навчальна програма відповідала першим двом класам головних училищ.Навчальні програми головних та малих народних учи¬лищ передбачали обов'язкове вивчення російської, латин¬ської та однієї із західноєвропейських мов. На посади вчи¬телів народних училищ призначалися випускники Петер¬бурзької учительської семінарії та Києво-Могилянської академії.На Правобережжі та західноукраїнських землях, що перебували під пануванням Польщі, діяли братські школи. Однак вони поступово втрачали провідну роль у розвитку освіти порівняно з попереднім періодом їх діяльності. На цих землях уряд Речі Посполитої посилено проводив полі¬тику полонізації українського народу. Львівська і Луцька братські школи значно ослабли, а Кременецька у 30-х ро¬ках XVIII ст. припинила діяльність.У містах Східної Галичини, після входження її у 1772 р, до складу Австрійської монархії, існували трирічні нор¬мальні школи. В них навчалися діти шляхти, міщан і ду¬ховенства. Викладання в школах велося виключно поль¬ською мовою, а'з останньої чверті XVIII ст. — німецькою. Кількість українців у цих школах була незначною.Початкові школи при церквах і монастирях існували та¬кож у Закарпатті, зокрема в Ужгороді, Тибові, Требитові. Навчання в них велося латинською мовою. Школи з укра¬їнською мовою викладання функціонували лише у кількох населених пунктах — Ужгороді, селах Парич, Будевля. В них навчалися діти заможних селян, міських ремісників, нижчого1 духовенства.У розвитку освіти на Україні важливу роль відіграли колегіуми — середні навчальні заклади, які здійснювали підготовку служителів релігійного культу, службовців дер-жавних установ та учителів початкових класів. У колегіу¬мах навчалися переважно діти старшин, духовенства, за¬можних міщан і козаків.У 1700 р. в Чернігові було відкрито Малоросійський ко-легіум, навчання в якому тривало шість років. Викладання у колегіумі велося слов'янською, польською та латинською мовами, вивчали1 також грецьку. Переяславський колегіум почав працювати у 1738 р. Його завдання зводилось до підготовки духовенства для церков Правобережної Украї¬ни. У 1751 р. тут деякий час викладав поетику славетний український мандрівний філософ і поет Г. С. Сковорода. Однак складений ним курс лекцій суперечив канонам церк¬ви і був заборонений місцевим єпископом, тому філософ змушений був залишити викладацьку роботу.Важливим освітнім і науковим осередком на Слобожан¬щині став Харківський колегіум, заснований у 1721 р. Нав¬чальна програма колегіуму, подібно до програм Москов¬ського університету і Петербурзької академії, включала граматику, піїтику, риторику, філософію, класичні мови, теологію, німецьку і французьку мови. В 1765 р. при Хар¬ківському колегіумі були відкриті додаткові класи, о яких викладались географія, інженерна і артилерійська справа.На Правобережжі та західноукраїнських землях для дітей місцевої шляхти існували гімназії, в яких навчання велося лише польською або німецькою мовами. В останній чверті XVIII ст. після ліквідації єзуїтського ордену в Речі Посполитій була проведена шкільна рефор¬ма, згідно з якою вся навчально-виховна справа зосереджу¬валася у віданні так званої Едукаційної комісії (1773— 1795 рр.). Виходячії з нового статуту, василіанські освітні заклади реорганізовувались у школи, які мали від трьох до шести класів. Вони перетворювалися в осередки полоні¬зації українського народу.Із встановленням на західноукраїнських землях австрій-ського панування, викладання у школах велося виключно німецькою (Східна Галичина) або румунською (Північна Буковина) мовами. Навчання у школах було доступним лише для дітей феодальної знаті.Важливим центром освіти і науки, суспільного і куль¬турного життя в Україні (друга половина XVII—XVIII ст.) була Києво-Могилянська колегія, яка грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статус академії. Запозичившії досвід братських шкіл, Київська академія виробила струн¬ку систему організації навчання, яка за своїм змістом не поступалася навчальному процесові тодішніх університетів країн Центральної Європи. Курс навчання в академії три¬вав 12 років.В XVI – XVII ст. в Україні був час національно-культурного відродження,формування національної свідомості українського народу, що знайшло свій найвиразніший прояв у братському русі всіх жанрах літератури та в усній народній творчості. На цей період припадає один із найбільших винаходів людства – поява друкарського верстату, що вивів книгу з церков і монастирів у широкі маси. Українська культура цього часу використовує традиції та духовну спадщину Київської Русі. Але перебування українських земель під іноземним пануванням мало своїм недоліком, з одного боку,постійний опір духовної культури українського народу спробам її знищити,з другого – неминучий вплив польської культури на культуру України. Саме через Польщу в Україні набули поширення ідеї гуманізму та реформації.Гуманістичні ідеї відображалися у всіх сферах української культури.Характерною рисою літературного процесу в Україні в цей період були:багатомовність, національне відродження, боротьба за православ’я,орієнтація на засвоєння кращих зразків європейської культури, розвиток культури власної, поширення ідей Гуманізму в Україні. Їх приносили й поширювали вихідці з України, які здобували освіту за кордоном. Видатними українськими поетами XVI ст. вважалися основоположник гуманістичної поезії в Польщі й перший гуманістичний поет України Павло

Русин, збірку його творів було видано у 1509 р. у Відні; Севастян Кленович – автор поеми латинською мовою „Роксоланія” (тобто, „Україна”,1584 р.). Історик та філософ Станіслав Оріховський із Перемишля, переїхавши до Німеччини, близько познайомився з видатним діячем

\Реформації Мартином Лютером. Свої твори („Зразковий підданий”, „Промова на похорон Сигізмунда”, „Напучення королеві польському Сигізмунду Августу”) підписував подвійним прізвищем: Оріховський-Русин, або Оріховський-Роксолан, чим підкреслював свою національну приналежність. У своїх творах полемізував із католиками, захищав православ’я, нещадно критикував шляхетське свавілля. Усі вони писали твори польською та латинською мовою – мовою вищої школи і науки всієї Європи епохи Відродженя. Окрім них, були також професор Краківського університету Гр. Тичинський, Щасний Гербурт, Шимон Зіморович і Шимол Шимонович.