- •Світогляд, його історичні типи.
- •Структура і типологія світогляду. Роль світогляду в житті людини.
- •Основні теми і типи філософствувань.
- •Світогляд і філософія: порівняльний аналіз.
- •Особливості історичного зародження філософії. Філософія і міфологія.
- •Порівняльний аналіз вихідних особливостей західного та східного типів філософствування.
- •Стародавня індійська філософія: особливості, основні проблеми, школи.
- •Стародавня китайська філософія: школи, їх проблематика.
- •Антична філософія: її виникнення, основні проблеми та риси. Мілетська натурфілософія
- •Філософське вчення Геракліта із Ефеса та Елейської школи (Парменід, Зенон).
- •Філософські погляди софістів (Протагор, Гіппій, Крітій).
- •Філософське вчення Сократа: принципи та метод.
- •Теорія «ідей» Платона та його вчення про пізнання.
- •Вчення Арістотеля про причини буття, класифікація наук. Логіка.
- •Основні риси філософії Середньовіччя: теоцентризм, традиціоналізм, креаціоналізм, провіденціалізм.
- •Полеміка про універсалії. Номіналізм та реалізм. Т. Аквінський.
- •Ідеї гуманізму, антропоцентризму та утопізму періоду Відродження.
- •Натурфілософія епохи Відродження.
- •Особливості філософії Нового часу.
- •Емпірична філософія ф. Бекона: «Знання – сила». Вчення про метод пізнання та чотири групи «ідолів».
- •Дуалізм Рене Декарта: «Думаю, отже – існую».
- •Джон Локк про здібності людського розуму, «tabula rasa».
- •Філософські ідеї європейського Просвітництва.
- •Суть коперніканського перевороту і. Канта, його “річ-в-собі” та агностицизм.
- •Система абсолютного ідеалізму г.В.Ф. Гегеля.
- •Діалектика як теорія розвитку: принципи, категорії, закони.
- •Діалектика і метафізика як альтернативні способи світорозуміння.
- •Порівняльний аналіз класичного та некласичного типів філософствування.
- •Зміст основних ідей с. К’єркегора. Поняття екзистенції.
- •Позитивізм. Вчення о. Конта про три стадії пізнання.
- •Основні ідеї неопозитивізму та постпозитивізму та їх вплив на розвиток сучасної науки.
- •Волюнтаризм а. Шопенгауера та його вплив на формування некласичної філософської парадигми.
- •«Філософія життя» ф. Ніцше: «воля до влади» та ідея «надлюдини», їх суперечливе трактування.
- •Філософія культури о. Шпенглера та а. Тойнбі.
- •Загальні особливості філософії хх ст. Та її основні напрямки.
- •Вихідні ідеї філософії екзистенціалізму.
- •Проблема свободи і відповідальності у філософії ж.-п. Сартра.
- •Філософія «абсурду» та «бунту» а. Камю.
- •Філософська антропологія та її вплив на сучасне розуміння людини.
- •Основні ідеї російської релігійної філософії хх ст. (с. Булгаков, п. Флоренський, с. Франк, м. Бердяєв на вибір).
- •Вчення про дві натури та три світи” г Сковороди.
- •Екзистенціальні ідеї української філософії хіх- поч. Хх ст. П. Юркевич.
- •Вчення про несвідоме з.Фрейда та його філософська оцінка.
- •Культурологічне значення ідеї архетипів к.-г. Юнга.
- •Зміст основних ідей філософії постмодернізму.
- •Вплив ідей постмодернізму на сучасну культуру (літературу, живопис, музику, кіно).
- •Поняття онтології. Типи онтології: матеріалізм, ідеалізм, монізм, дуалізм, плюралізм.
- •Основні рівні і форми буття. Діалектика буття.
- •Історично мінливий зміст поняття матерія.
- •Рух як спосіб існування світу. Рух і спокій. Класифікація форм руху світу.
- •Простір і час як форми існування світу. Основні концепції простору і часу.
- •Поняття та сутність свідомості.
- •Форми суспільної свідомості. Основні функцій свідомості.
- •Співвідношення індивідуальної та суспільної свідомості.
- •Основні проблеми та принципи пізнавальної діяльності. Структура пізнання.
- •Характеристика чуттєвого та раціонального рівнів пізнання, їх форми.
- •Форми емпіричного та теоретичного наукового пізнання. Проблема істини.
- •Співвідношення понять індивід, індивідуальність, особистість. Людина як трихотомія тіла, душі і Духа.
- •Матеріалістичне трактування історії к. Марксом, його сучасна оцінка.
- •Вчення про сутність людини к. Маркса.
- •Формаційна і цивілізаційна теорії суспільного розвитку.
- •Теорія індустріального та постіндустріального суспільства: риси та особливості функціонування.
- •Філософія техніки: поняття, чинники розвитку та вплив на існування людини.
- •Ціннісні орієнтації та їх історичні типи.
- •Співвідношення понять «культура» і «цивілізація». Типи цивілізацій. Особливості постсучасної цивілізації.
- •Глобалізація: суть, передумови та наслідки. Глобальні проблеми.
Філософське вчення Сократа: принципи та метод.
Сократа вважають засновником автономної філософської етики.
У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Основами свого філософствування він вважав принцип необхідності пізнання самого себе та загального пізнання на основі принципу «я знаю, що нічого не знаю».
Сократ розробив власний метод пошуку істинного знання, який він назвав маєвтикою (мистецтво народження істини). Мета маєвтики — всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення( дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття. то немає і знання. Головне для Сократа – процес пошуку понять.
Головними темами філософських роздумів Сократа були: добро й зло, любов, щастя, людські чесноти. Філософ був прихильником етичного реалізму, згідно з яким будь-яке знання є добро, а будь-яке зло — це вияв незнання. Сократ став прикладом єдності своїх етичних поглядів і практичного життя. Переконання Сократа в існування об’єктивної істини приводить його до висновку, що існують об’єктивні моральноі норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.
Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши душу людини і її справи, і в цьому основне завдання філософії.
Теорія «ідей» Платона та його вчення про пізнання.
Виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму,яка одержала назву лінії Платона. Він перший визначив філософію як науку,що будується на абстрактних поняттях. Навчався у Кратіла та Сократа. Заснував свою школу в Афінах-Академію. Збереглася значна частина творчої спадщини Платона,яка складається з 31 діалогів «Апогія Сократа» і 13 листів.
Вчення про буття. Основа платонівського розуміння буття ґрунтується на ідеалістичному розв’язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву - універсалій. З точки зору Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою "нульове буття", або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують; і взаємодіють. Результатом цієї взазмодії є і речі "навколишнього чуттєвого змінного світу. Але речі навколишнього світу не є чимось "чисто" матеріальним, бо "чиста" матерія це ніщо. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тільки позбавлені просторово-часової обмеженості, очищені від матерії, увічнені і досконалі. Речі повсякденного світу виступають у ролі чогось менш досконалого і становлять копію якогось оригіналу,його "тінь". Цим оригіналом є ідея.
Теорія пізнання. Згідно з вченням Платона процес пізнання являє собою процес пригадування душі. Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за певних умов вона здатна пригадати забуте. Розглядаючи шлях пізнання, Платон використовує притчу про печеру: "Люди перебувають ніби у підземному помешканні, подібному до печери на стінах якої очі бачать гру тіней. Змушені бачити усе життя лише тіні, не бачачи реальних предметів, люди звикають, вва-жати ці тіні справжніми предметами. Тіні - це результат сприймання світу почуттями. Пізнання ж істинної дійсності - світу ідей можливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання, з точки зору Платона, є діалектика та математика. Діалектика як здатність ставити запитання і давати відповіді на них. Математика /особливо геометрія/,здатна вивести людину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого.
Людина та суспільство. Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуальна добродійність, суспільна справедливість - це два основних полюси людського життя,котрі повинні бути узгоджені між собою. Звідси необхідність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремої людської добродійності з державним ладом в цілому.
Розглядаючи форми державності,Платон визначає дві "правильні" - монархію та аристократію, сюди відносить і демократю,якщо остання дотримується законів; і чотири ''неправильні" - беззаконну демократію, тимократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі "Держави". За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона - це поліс. Його поліс - це "правління кращих" /аристократія/.
Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди/філософи/. Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави в суспільстві та її морально-професійний склад.