- •Світогляд, його історичні типи.
- •Структура і типологія світогляду. Роль світогляду в житті людини.
- •Основні теми і типи філософствувань.
- •Світогляд і філософія: порівняльний аналіз.
- •Особливості історичного зародження філософії. Філософія і міфологія.
- •Порівняльний аналіз вихідних особливостей західного та східного типів філософствування.
- •Стародавня індійська філософія: особливості, основні проблеми, школи.
- •Стародавня китайська філософія: школи, їх проблематика.
- •Антична філософія: її виникнення, основні проблеми та риси. Мілетська натурфілософія
- •Філософське вчення Геракліта із Ефеса та Елейської школи (Парменід, Зенон).
- •Філософські погляди софістів (Протагор, Гіппій, Крітій).
- •Філософське вчення Сократа: принципи та метод.
- •Теорія «ідей» Платона та його вчення про пізнання.
- •Вчення Арістотеля про причини буття, класифікація наук. Логіка.
- •Основні риси філософії Середньовіччя: теоцентризм, традиціоналізм, креаціоналізм, провіденціалізм.
- •Полеміка про універсалії. Номіналізм та реалізм. Т. Аквінський.
- •Ідеї гуманізму, антропоцентризму та утопізму періоду Відродження.
- •Натурфілософія епохи Відродження.
- •Особливості філософії Нового часу.
- •Емпірична філософія ф. Бекона: «Знання – сила». Вчення про метод пізнання та чотири групи «ідолів».
- •Дуалізм Рене Декарта: «Думаю, отже – існую».
- •Джон Локк про здібності людського розуму, «tabula rasa».
- •Філософські ідеї європейського Просвітництва.
- •Суть коперніканського перевороту і. Канта, його “річ-в-собі” та агностицизм.
- •Система абсолютного ідеалізму г.В.Ф. Гегеля.
- •Діалектика як теорія розвитку: принципи, категорії, закони.
- •Діалектика і метафізика як альтернативні способи світорозуміння.
- •Порівняльний аналіз класичного та некласичного типів філософствування.
- •Зміст основних ідей с. К’єркегора. Поняття екзистенції.
- •Позитивізм. Вчення о. Конта про три стадії пізнання.
- •Основні ідеї неопозитивізму та постпозитивізму та їх вплив на розвиток сучасної науки.
- •Волюнтаризм а. Шопенгауера та його вплив на формування некласичної філософської парадигми.
- •«Філософія життя» ф. Ніцше: «воля до влади» та ідея «надлюдини», їх суперечливе трактування.
- •Філософія культури о. Шпенглера та а. Тойнбі.
- •Загальні особливості філософії хх ст. Та її основні напрямки.
- •Вихідні ідеї філософії екзистенціалізму.
- •Проблема свободи і відповідальності у філософії ж.-п. Сартра.
- •Філософія «абсурду» та «бунту» а. Камю.
- •Філософська антропологія та її вплив на сучасне розуміння людини.
- •Основні ідеї російської релігійної філософії хх ст. (с. Булгаков, п. Флоренський, с. Франк, м. Бердяєв на вибір).
- •Вчення про дві натури та три світи” г Сковороди.
- •Екзистенціальні ідеї української філософії хіх- поч. Хх ст. П. Юркевич.
- •Вчення про несвідоме з.Фрейда та його філософська оцінка.
- •Культурологічне значення ідеї архетипів к.-г. Юнга.
- •Зміст основних ідей філософії постмодернізму.
- •Вплив ідей постмодернізму на сучасну культуру (літературу, живопис, музику, кіно).
- •Поняття онтології. Типи онтології: матеріалізм, ідеалізм, монізм, дуалізм, плюралізм.
- •Основні рівні і форми буття. Діалектика буття.
- •Історично мінливий зміст поняття матерія.
- •Рух як спосіб існування світу. Рух і спокій. Класифікація форм руху світу.
- •Простір і час як форми існування світу. Основні концепції простору і часу.
- •Поняття та сутність свідомості.
- •Форми суспільної свідомості. Основні функцій свідомості.
- •Співвідношення індивідуальної та суспільної свідомості.
- •Основні проблеми та принципи пізнавальної діяльності. Структура пізнання.
- •Характеристика чуттєвого та раціонального рівнів пізнання, їх форми.
- •Форми емпіричного та теоретичного наукового пізнання. Проблема істини.
- •Співвідношення понять індивід, індивідуальність, особистість. Людина як трихотомія тіла, душі і Духа.
- •Матеріалістичне трактування історії к. Марксом, його сучасна оцінка.
- •Вчення про сутність людини к. Маркса.
- •Формаційна і цивілізаційна теорії суспільного розвитку.
- •Теорія індустріального та постіндустріального суспільства: риси та особливості функціонування.
- •Філософія техніки: поняття, чинники розвитку та вплив на існування людини.
- •Ціннісні орієнтації та їх історичні типи.
- •Співвідношення понять «культура» і «цивілізація». Типи цивілізацій. Особливості постсучасної цивілізації.
- •Глобалізація: суть, передумови та наслідки. Глобальні проблеми.
Філософські погляди софістів (Протагор, Гіппій, Крітій).
Софісти були суб'єктивістами, скептиками, раціоналістами, сенсуалістами, індивідуалістами. Основою їхнього світогляду був вислів Протагора «Людина є міра всіх речей». Їхній суб'єктивізм проявлявся в тому, що істина не мислилася ними як щось єдине для всіх. Софісти вважали, якщо всі думають по-різному, то й істина в кожного своя, і уявлення про прекрасне й потворне в кожного своє, і взагалі всі поняття як філософії, так і моральності відносні.
Факт відносності всього — головна засада всього світогляду софізму. Якщо все відносно й залежить від суб'єктивного смаку, що розуміється як єдиний критерій істинності, то виходить, що геть усе істинне. Однак саме суб'єктивізм, привнесений у теорію пізнання, сприяв тому, що вперше в історії філософії могло бути поставлене питання, як співвідносяться із навколишнім світом наші думки про нього. Філософія, що стояла на щаблі космологічної об'єктивності, в принципі не здатна була задатися таким питанням, тому що мислення вважалось тотожним із буттям. Це приводило до нерозвиненості форм доказовості й логічних визначень.
В області гносеології софісти не виробили певної теорії, цьому заважала їхня надто велика увага до психологічних процесів, цікавість до строкатості людського життя. Вони прагнули перевести об'єктивні цінності на мову відчуттів, що приводило їх до сенсуалізму. Для софістів те, що не підпадає під відчуття, було примарою.
Софістам був також властивий скепсис щодо можливостей людини пізнати буття. Так Горгій (483—375, учень Емпедокла), приїхавши в Афіни в 427 до н. е., вразив усіх красномовством, тому що міг висловитись без підготовки на будь-яку тему. У своїх промовах він розвивав скептицизм, основні положення якого зводив до наступних трьох пунктів:
зовсім немає ніякого буття;
якщо воно і є, то непізнаване;
якщо воно є й пізнавано, все-таки істину про буття передати неможливо.
Ставлення до релігії та моралі
Протагор говорив наступне: «Про богів я не можу знати ні того, що вони існують, ні того, що їх немає. Тому що багато чого перешкоджає мені: і неясність питання, і стислість людського життя». Відомо, що він був вигнаний афінянами за безвір'я, а його книги відбиралися й спалювалися. Разом з тим неможна назвати софістів атеїстами. Вони переборювали абстрактну мудрість натурфілософії скептично, деструктивно, не бачили у бутті ніяких об'єктивних опор для людських культурних цінностей, для моральності, а просто перетворили його в об'єкт довільної, суб'єктивно-ігрової активності свідомості.
Добро є те, вважали софісти, що корисно людям. Душа є почуття і більше нічого. Але, попри цей свій сенсуалізм, софісти віддавали пріоритет внутрішньої моральності перед законом, передбачивши в цьому філософію Сократа. Так Лікофрон вважав, що держава повинна піклуватися не тільки про закон, але і про моральність громадян, тому що непідкріплений внутрішнім переконанням закон перетворюється у простий договір, гарантію особистих прав, зробити ж громадян добрими й справедливими він не може. Гіппій вважав, що наклеп — гірше за все, навіть злодійство, тому що за допомогою нього втрачається найдорожче — ставлення близьких.