68. Теорія індустріального та постіндустріального суспільства: риси та особливості функціонування.

Індустріальне суспільство — суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).

Індустріальне суспільство - стадія історичного розвитку людства, якій властиве домінування промислового виробництва над аграрним, кількісне переважання міського населення над сільським; високий рівень промислового виробництва характеризується його механізацією та автоматизацією, використанням досягнень науковотехнічного прогресу, що зумовлює великі якісні зміни і в інших сферах суспільного життя - соціально-побутовій, політичній, культурно-духовній.

У Західній Європі перехід від аграрного до індустріального суспільства відбувся внаслідок промислової революції, що почалася в 18 ст. у Великобританії. Основною технологією, яка спричинила такі зміни була парова машина, що дозволила організувати масове виробництво.

Елвін Тофлер виділяє такі характерні для індустріального суспільства риси:

стандартизація;

концентрація;

централізація;

синхронізація;

Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи».

Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

69. Філософія техніки: поняття, чинники розвитку та вплив на існування людини.

Філософія техніки — дослідження першопричин техніки. Основоположником цього розділу філософії є ​​Ернст Капп, який написав «Основні напрями філософії техніки. До історії виникнення культури з нової точки зору» (1877)[1]. У 1898 році свої роботи, присвячені філософії техніки, видають німецький філософ Фред Бон (одна з глав книги «Про обов'язок і добро») і російський інженер Петро Енгельмейер (брошура «Технічний підсумок XIX століття»). Предметом систематичного вивчення дана наука стала тільки в XX столітті. Різні аспекти філософії техніки розглядаються в марксизмі, трансгуманізму та ряді інших напрямків.

Ідеї

В основі техніки лежить органопроекція, тобто техніка створюється за зразком живого організму. Створення техніки не є створення нового, але розкриття природних можливостей організму.

Техніка — це шлях до нових горизонтів буття.

Будь-яка розсудлива людина зможе назвати кілька технічних пристроїв, які його оточують. Фахівці зможуть навіть назвати конкретні приклади пристроїв з досліджуваних або створюваних ними видів техніки. Але це лише матеріальна сторона технічного знання.

Технічні дисципліни, відомі людям, вивчали окремі види або сторони техніки. Філософія техніки стала вивчати техніку глобально: не тільки внутрішній розвиток, але і вплив її на суспільство, приймаючи до уваги історичну перспективу. Розрізняють такі етапи розвитку технічних знань:

донаукових знань (до другої половини XVIII століття) — знання добуваються емпіричним шляхом і не мають на увазі використання наукових знань;

зародження технічних наук (з другої половини XVIII століття до 70-х років XIX століття) — починають використовуватися природні наукові знання і з'являються перші технічні науки.

класичний (до середини XIX століття) — характеризується формуванням ряду технічних теорій, які утворили фундамент для подальшого розвитку.

сучасний (з середини XIX століття) — технічні науки починають інтегруватися не тільки з природними, а й з громадськими, зароджуються комплексні дослідження, технічні науки все більше диференціюються від природних і суспільних наук.