51. Зміст основних ідей філософії постмодернізму.

Постмодернізм – основний напрямок сучасної філософії, мистецтва і науки. “Постмодерн” – це визначення епохи, яка наступила слідом за модерном, яка є його запереченням і подоланням. По суті, “пост-модерн” – це значить “пост-захід”. Епоха модерну, з його культом утилітарної раціональності, наївною вірою в прогрес, плоским сайєнтизмом, поклонінням техніці, перетворенням людини в одномірну “людину економічну”, – це сутність Заходу. Заперечення всіх цих атрибутів модерну, що несе в собі постмодерн, – це заперечення глибинних основ західної цивілізації.

Загальний характер пост-модерну представляє сутнісну характеристику розвитку людської цивілізації. Цей культурний напрямок прийнято умовно називати «постмодерном Сходу» (чи «постмодерном різноманітності»), на відміну від «постмодерна Заходу» (чи «универсалистского постмодерна»). Якщо «постмодерн» Заходу являє собою «кінець історії» і екстравагантне накладання безсмислових внутрішньо різнорідних етичних масивів при відсутності ціннісного центра, то «постмодерн Сходу» являє собою:

- повернення до синтетичного, інтегрального стилю, що відтворює на новому історичному рівні цілісність, властиву традиційним суспільствам;

- відмовлення від «расистського», «супрематистского» поділу культур на «розвинуті» і «нерозвинені», «прогресивні» і «архаїчні», на «цивілізовані» і «нецивілізовані». Кожна культура повинна оцінюватися в системі координат, властивих їй самій, а не якіїсь абстрактній зовнішньій моделі, що претендує на істину в останній інстанції.

Постмодернізм став провідником нового постіндустріального суспільства, що змінило чи, принаймні, змінює на Заході традиційне буржуазне індустріальне суспільство. У цьому новому суспільстві самим цінним товаром стає інформація, а колишні економічні і політичні цінності – влада, гроші, обмін, виробництво – стали піддаватися деконструкції.

Постмодернізм виник як криза класичного модернізму наприкінці 1930х рр. Уперше постмодернізм став філософським поняттям після виходу в світ і широке обговорення книги французького філософа Жан-Франсуа Лиотара “Постмодерністська доля”, у якій він критикував поняття метарозповіді, чи метаісторії, тобто влади єдиної стратегії, парадигми – наукової, філософської чи художньої.

В постмодернізмі панує загальний мікс і насмішкуватість над усім, одним з його головних принципів стала “культурна опосередкованість». Інший фундаментальний принцип постмодернізму – відмовлення від істини. Німецький філософ Вольфганг Вельш: “Постмодернізм, – пише він, – це та історична фаза, за якої радикальний плюралізм стає реальною і загальновизнаною ознакою соціального життя… Він невіддільний від справжньої демократії”.

Проти економічного монізму ліберальної політекономії висувається концепція економічного плюралізму. На практиці це означає, що світова економічна система складається з окремих суверенних господарських одиниць, що розвиваються за своєю внутрішньою логікою і не можуть бути оціненими виходячи з якоїсь загальної теорії. Так само як неможливо довести на підставі абстрактних критеріїв перевагу однієї культури над іншою, так само неможливо обґрунтувати перевагу однієї системи господарювання над іншою, оскільки це означало б перекреслення самобутньої економічної історії кожного конкретного народу і держави.

Економічний плюралізм цієї моделі на господарському рівні відбиває принцип багатополярності.