- •Світогляд, його історичні типи.
- •Структура і типологія світогляду. Роль світогляду в житті людини.
- •Основні теми і типи філософствувань.
- •Світогляд і філософія: порівняльний аналіз.
- •Особливості історичного зародження філософії. Філософія і міфологія.
- •Порівняльний аналіз вихідних особливостей західного та східного типів філософствування.
- •Стародавня індійська філософія: особливості, основні проблеми, школи.
- •Стародавня китайська філософія: школи, їх проблематика.
- •Антична філософія: її виникнення, основні проблеми та риси. Мілетська натурфілософія
- •Філософське вчення Геракліта із Ефеса та Елейської школи (Парменід, Зенон).
- •Філософські погляди софістів (Протагор, Гіппій, Крітій).
- •Філософське вчення Сократа: принципи та метод.
- •Теорія «ідей» Платона та його вчення про пізнання.
- •Вчення Арістотеля про причини буття, класифікація наук. Логіка.
- •Основні риси філософії Середньовіччя: теоцентризм, традиціоналізм, креаціоналізм, провіденціалізм.
- •Полеміка про універсалії. Номіналізм та реалізм. Т. Аквінський.
- •Ідеї гуманізму, антропоцентризму та утопізму періоду Відродження.
- •Натурфілософія епохи Відродження.
- •Особливості філософії Нового часу.
- •Емпірична філософія ф. Бекона: «Знання – сила». Вчення про метод пізнання та чотири групи «ідолів».
- •Дуалізм Рене Декарта: «Думаю, отже – існую».
- •Джон Локк про здібності людського розуму, «tabula rasa».
- •Філософські ідеї європейського Просвітництва.
- •Суть коперніканського перевороту і. Канта, його “річ-в-собі” та агностицизм.
- •Система абсолютного ідеалізму г.В.Ф. Гегеля.
- •Діалектика як теорія розвитку: принципи, категорії, закони.
- •Діалектика і метафізика як альтернативні способи світорозуміння.
- •Порівняльний аналіз класичного та некласичного типів філософствування.
- •Зміст основних ідей с. К’єркегора. Поняття екзистенції.
- •Позитивізм. Вчення о. Конта про три стадії пізнання.
- •Основні ідеї неопозитивізму та постпозитивізму та їх вплив на розвиток сучасної науки.
- •Волюнтаризм а. Шопенгауера та його вплив на формування некласичної філософської парадигми.
- •«Філософія життя» ф. Ніцше: «воля до влади» та ідея «надлюдини», їх суперечливе трактування.
- •Філософія культури о. Шпенглера та а. Тойнбі.
- •Загальні особливості філософії хх ст. Та її основні напрямки.
- •Вихідні ідеї філософії екзистенціалізму.
- •Проблема свободи і відповідальності у філософії ж.-п. Сартра.
- •Філософія «абсурду» та «бунту» а. Камю.
- •Філософська антропологія та її вплив на сучасне розуміння людини.
- •Основні ідеї російської релігійної філософії хх ст. (с. Булгаков, п. Флоренський, с. Франк, м. Бердяєв на вибір).
- •Вчення про дві натури та три світи” г Сковороди.
- •Екзистенціальні ідеї української філософії хіх- поч. Хх ст. П. Юркевич.
- •Вчення про несвідоме з.Фрейда та його філософська оцінка.
- •Культурологічне значення ідеї архетипів к.-г. Юнга.
- •Зміст основних ідей філософії постмодернізму.
- •Вплив ідей постмодернізму на сучасну культуру (літературу, живопис, музику, кіно).
- •Поняття онтології. Типи онтології: матеріалізм, ідеалізм, монізм, дуалізм, плюралізм.
- •Основні рівні і форми буття. Діалектика буття.
- •Історично мінливий зміст поняття матерія.
- •Рух як спосіб існування світу. Рух і спокій. Класифікація форм руху світу.
- •Простір і час як форми існування світу. Основні концепції простору і часу.
- •Поняття та сутність свідомості.
- •Форми суспільної свідомості. Основні функцій свідомості.
- •Співвідношення індивідуальної та суспільної свідомості.
- •Основні проблеми та принципи пізнавальної діяльності. Структура пізнання.
- •Характеристика чуттєвого та раціонального рівнів пізнання, їх форми.
- •Форми емпіричного та теоретичного наукового пізнання. Проблема істини.
- •Співвідношення понять індивід, індивідуальність, особистість. Людина як трихотомія тіла, душі і Духа.
- •Матеріалістичне трактування історії к. Марксом, його сучасна оцінка.
- •Вчення про сутність людини к. Маркса.
- •Формаційна і цивілізаційна теорії суспільного розвитку.
- •Теорія індустріального та постіндустріального суспільства: риси та особливості функціонування.
- •Філософія техніки: поняття, чинники розвитку та вплив на існування людини.
- •Ціннісні орієнтації та їх історичні типи.
- •Співвідношення понять «культура» і «цивілізація». Типи цивілізацій. Особливості постсучасної цивілізації.
- •Глобалізація: суть, передумови та наслідки. Глобальні проблеми.
Діалектика і метафізика як альтернативні способи світорозуміння.
Порівняльний аналіз класичного та некласичного типів філософствування.
Класична |
Некласична |
Заперечує усі попередні традиції |
Визнає хоча б одну з попередніх традицій |
Вірила в те, що можна знайти єдиний достовірний метод і джерело пізнання |
Визнає мінливість пізнавальних форм |
Єдиним центром пізнавальної діяльності є суб’єкт |
Вважає суб’єкт результатом соціокультурних впливів |
Визнає авторитет лише науки |
Визнає також цінність повсякденного знання |
Зміст основних ідей с. К’єркегора. Поняття екзистенції.
Екзистенціалізм виник на початку 20 ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї ф-фії був С.К”єркегор (1813-1855рр.), а серед російських філософів – М.О.Бердяєв (1884-1948 рр.) Основною категорією екзист. є категорія, або екзистенція, що ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність – це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.
Жити як усі – значить втравчати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.
Позитивізм. Вчення о. Конта про три стадії пізнання.
Позитивізм – це напрям, предметом якого є насамперед філософія науки. У своєму розвитку позитивізм пройшов ряд етапів. Перший етап – це початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, Дж. С. Міль. Головна настанова – спирання на факти. Позитивне знання (звідси й назва — «позитивізм») — це знання досвідне, підтверджене фактами. Воно протиставлялося химеричному (під яким часто розуміли метафізику). Уявлення про науку представників першого позитивізму передбачали, що знання досягається окремими конкретними науками, а філософія розглядалась як узагальнення досягнень усіх наук. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об’єктом, що якісно відрізняється від об’єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук.
Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:
пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;
вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);
у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.
До другого позитивізму {емпіріокритицизму) належали Е. Мах, Р. Авенаріус, Ж. Пуанкаре. На цьому етапі головне завдання філософії вбачалося не в синтезі знання, а в розробці теорії пізнання. При цьому підкреслювалася відносність наукового знання, наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об’єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.