9. Первісні релігійні вірування...

. У ході історії у різних народів утверджувались і розвивалися відмінні релігійні системи, водночас їх еволюція підпорядковувалась певним спільним закономірностям, спільності основних форм їхньої ранньої релігійної рефлексії.Розглянемо основні первісні релігійні вірування:

Тотемізм (мовою індіанців оджибве "тотем" – "його рід") є віра у надприродну спорідненість людських колективів з певними видами тварин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників. Тотем – це видимий символ єдності і солідарності первісного роду. Свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами.

Фетишизм- Один з різновидів анімізму – віра в духів рослин, каменів, інших неживих предметів, що надають цим предметам надприродних сил.

Анімізм (від лат. anima – душа) – це віра в існування духовних істот, душ або духів.

Магія (з грец. – чаклунство) – це сукупність обрядів та дій, пов'язаних з можливістю надприроднього впливу на оточуючий світ.

шаманізм (евенкійською мовою "шаман" – несамовитий) – це віра в особливо могутні можливості стародавніх професійних служителів культу – шаманів.

Аграрні культи – це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай.

10. Специфіка національних релігій.

Національні релігії поділяють на ранні та пізні. Ранні національні релігії — це такі релігійш вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави. Історичним підґрунтям виникнення та існуван­ня ранніх національних релігій був рабовласниць­кий лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари су­спільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству. Зазначимо такі основні риси ранніх національних релігій.

Відсторонення від офіційного культу низів суспільства.Порівняна маложивучість. Суворий політеїзм.Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку,Обов'язковість і складність жертвоприношень Історичним грунтом виникнення пізніх націо­нальних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі за­собів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої час­тини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що вона рано втратила свою національну державність і на тривалий час потрапила до чужоземців-завойовни-ків- За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила ха­рактерну для ранніх національних релігій функцію теологічного протистояння верхів низам.

11. Пізні національні релігії.

Конфуціанство – є філософською, морально-етичною системою, яка набуває ознак своєрідного символу віри, перетворюючись у національну релігію китайців. Свою назву успадковує від імені засновника Конфуція (551-479 рр. до Р.Х.). Справжнє ім'я засновника – Кун-цзи (Кун - вчитель). Основна літературна збірка його творів "Луньюй" ("Бесіди та судження").

Метою людського життя має стати вдосконалення, досягнення рівня „благородного чоловіка” (цзюнь-цзи). Ця людина, за Конфуцієм, мала бути наділена двома важливими якостями: гуманністю і відчуттям обов’язку. До цих важливих якостей Конфуцій додає наступні принципи: Жень – людяність, гуманність, справедливість; Чжен – вірність; І – обов’язок; Лі – норми поведінки; Чжи – знання.

Конфуціанство стало державною релігією і продовжувало бути основним духовним вченням дві тисячі років до встановлення республіки 1912 р.

Даосизм виник у Китаї приблизно 300 р. до Р.Х. одночасно з вченням Конфуція у вигляді самостійної філософської доктрини. Засновником даосизму вважається Лао-цзи (604-517 рр. до Р.Х.). В перекладі Лао-цзи означає "старий філософ". Основи вчення зафіксовані у книзі «Даодецзин»( «Книзі про Шлях та Чесноту»).

Вчення Лао-цзи є глибоко філософським. Воно стосується сутності світобудови, місця людини у цьому світі. За його вченням світ був єдиним, неподільним, керувався незмінними законами. Основним таким законом був Дао. Для китайців Дао – одна з найважливіших категорій їхньої культури. Китайський термін "Дао" прийнято перекладати як "Шлях", а в широкому розумінні - "Шлях до істини".

Індуїзм виникає в кінці І тис. до Р.Х, з деякими модифікаціями продовжує панувати в Індії до наших часів. Після ведичного періоду, близько 600 р. до Р.Х., наступив період Упанішад. В цю епоху індуїзм почав поділятись на дві основні течії: народну, масову релігію та просякнуту філософією, релігію освічених верств суспільства. У священних текстах «Упанішад» релігія «Вед» переосмислювалась заново і зводилась до єдиного принципу абсолютної універсальної душі. Основним положенням цієї пантеїстичної системи є ствердження, що Всесвіт є Богом і Бог є Всесвітом. (карма, сансара)

• Індуїзм як народна релігія передбачає існування величезної кількості богів і богинь, а на практиці є багатобожжям та ідолопоклонством. Очолюють пантеон індуїзму три тісно пов’язаних між собою божества – Брахма, Вішна і Шива. Цю трійцю ще називають Тримурти. Вони утворюють органічне ціле.

• Індуїстський світогляд не виокремлює гріха і моральної провини. Гріх для індуїста — це всього лише ілюзія, як і все інше. Людина в останньому втіленні сама стає богом.

Найвідомішим релігійним центром вважається Бенарес, «місце створення світу».

Іудаїзм – релігійна система єврейського народу, що виникла на межі II-I тисячоліть до Р.Х. у Палестині. Народ Ізраїля бере свій початок від Авраама. Сама назва Ізраїль – це друге ім’я сина Авраама Якова. Особливістю іудаїзму, яка відрізняє його від інших національних релігій, є послідовний монотеїзм. Єврейський Бог фактично не має власного імені, оскільки неможливо Абсолютне виразити якимось відносним словом. У Біблії до нього застосовуються різні імена, які фактично є виразом його різних еманацій, якостей: Яхве (той, хто дає милість), Єгова (той, що є, сущий), Саваоф (Бог воїнств).

Зороастризм - найдавніша іранська релігія (І ст. до Р.Х.). Засновник релігії - Спитама Зороастр (Заратуштра)- це іранська форма імені пророка. Бог, за вченням Зороастра, – це Мудрий Господь (Ахура-Мазда), проявляє себе у добрих вчинках, доброму слові. Прийнято звертатися до Мудрого Господа не менш 5 разів на день. Молитися можна було всюди. Збірник молитв - Молодша Авеста. Зовнішньою ознакою віруючих є носіння чорного шнура поверх білої білизни.

Синтоїзм – національна релігія Японії. У перекладі з япон¬ської мови "синто" означає "шлях богів". Синтоїстський майже цілком зведений до поклоніння конкретним камі і духам конкретних предків, які живуть у храмі. У центрі культу - Аматерасу, сонячна богиня, ім'я якої означає "та, що освітлює небо", від неї починали свій родовід японські імператори. Важливою особливістю синтоїзму є специфічний культ предків (камі), яких треба вшановувати не тільки з поваги і вдячності, а й з побоювання, щоб вони не наробили лиха нащадкам. Також існує культ "чистоти", що розуміється і як фізична, і як духовна, з цим культом пов'язані обряди очищення.

Джайнізм – релігія, в основі якої лежить культ Джіни – боголюдини; поширена у Шрі Ланка та Індії. Виникла в Індії приблизно в VI столітті до н. е. Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною (переможцем — традиційне звання буддійських та джайнських святих), а також Магавірою (можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»). Уважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а, відтак, до спасіння, іншим людям. Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень, можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса.

Сикхі́зм — релігія, заснована у Пенджабі, в північно-західній частині півострова Індостан гуру (духовним вчителем) Нанаком (1469—1539). Сикхізм — монотеїстична релігія. Бог сикхів, вахіґуру не має форми, невидимий, перебуває поза часом. Бог всюдисутній і безмежний. Сикхи вірять, що до створення світу був лише Бог та його воля. За волею Бога був створений увесь Всесвіт. Бог всюдисутній у всіх творіннях, і для духовно пробудженого він видний будь-де. Нанак стверджував, що Бога треба бачити внутрішнім зором або серцем: відданий Богу повинен медитувати з метою добитися просвітлення. Медитація на думку Нанака дозовляє спілкування між богом і людиною. Бог сикхів не має статі, хоча при перекладі може скластися уявлення про чоловічу стать. Нанак стверджував також, що Бог створив життя на багатьох світах.