25 Аналіз понять краси та мімезису в естетиці Плотіна

Поняття "краса" в естетиці Плотина охоплює вияви краси в природі, красу людських тіл, духовну красу та красу, що постає наслідком свідомої дії розуму, який формує досконалу красу. Плотин створює вчення про ієрархічну сутність ейдосу: вищий — чистий ейдос, нижчий — той, що в митцеві, ще нижчий — той, що у творі мистецтва. Так само в природі: існує чистий ейдос ідеальної речі, нижче — ейдос сприймаючого і, зрештою, ейдос реальної речі. Зв'язок світу ноуменального (вищого розумового) та чуттєвого він розуміє як відношення задуму митця до своєї картини. Так, філософ порівнює кам'яну брилу, не оброблену майстром, а отже, не причетну до мистецтва, з тією, яка стала статуєю бога чи людини. Ці зображення, однак, не випадкові: адже якщо бог — то це конкретний бог (індивідуалізований образ), і якщо людина — то лише така, "яку мистецтво створило з усього прекрасного". У такому випадку "камінь, що перетворився від цього мистецтва на красу форми (eidois), виявився, варто допустити, прекрасним не від свого буття у вигляді каменю.., а від форми, яку вклало в нього мистецтво". Форма знаходилась не в матерії — у розумі художника, що замислив її до втілення в камені. Задум також не довільний, а можливий для художника, завдячуючи долученню його до мистецтва. У такому зв'язку творчого задуму, творчих умінь і наявності відповідного матеріалу стає можливим художній твір як досконала краса.

Плотин відділяє красу природи (хоча і не заперечує її) від краси мистецтва, оскільки остання є наслідком діяльності творчого розуму, здатного втілювати задуми в художньо-практичному формуванні досконалої краси. У зв'язку з аналізом розумово-духовної краси поряд з поняттям "ейдос" філософ застосовує також поняття "мудрість" (sophia), згідно з античною традицією, що поєднувала у цьому понятті не лише дещо ідеальне, а й матеріально-практичне. Софійний ейдос у Плотина — це реально втілений ідеальний образ. Він наголошує на якісній відмінності краси творчого формування від краси природної. Розуміння наслідування у Плотина близьке до класичної античності. "...Необхідно мати на увазі, що твори мистецтва наслідують не просто видиме, а заглиблюються у смислові сутності (logoys), з яких складається, й утворюється сама природа, що, надалі, вони багато чого створюють і від себе. А саме: вони додають, до так або інакше хибного, свої властивості як такі, що володіють красою". Краса в людині постає наслідком "внутрішнього виду", тобто того, що являє собою людина за сутністю: її розум та її душа — джерела краси, котрі впливають і на зовнішній вид. "...Краса, — зауважує Плотин, — міститься не у фізичних розмірах... краса — коли ти споглядаєш у комусь розумність і дивуєшся їй, незважаючи на обличчя (адже останнє могло би бути і потворним). Однак ти, відкинувши всяку форму, спрямовуєшся до внутрішньої його краси". Тобто, тілесність і краса — не те саме. Існує інше начало, що робить тіло прекрасним, — це доброчесноти душі та розуму. Філософ стверджує: байдужість до внутрішньої краси іншого — ніщо інше як відсутність її в особи, яка, заглянувши у власні глибини, не змогла віднайти там нічого, чим можна б насолоджуватися. Отже, така людина не має духовного досвіду спілкування з красою, у неї відсутня ідея краси.

Стосовно краси природної, то у матерії вона не виникає сама собою. Існує певна нематеріальна сутність (ейдос) — ідея, що знаходиться в умі (нус) і є породжуючим началом досконалої краси. Ейдос — формуюче начало, що об'єднує розрізнені частини, зводячи їх до єдності, причому не механічної, а сутнісної. Ейдос є також мірилом і критерієм оцінки всякої краси. Критерій цей — об'єктивний, оскільки постає з внутрішної логіки (ейдосу) самих речей.

Плотин дає ієрархію діалектичного сходження внутрішніх ейдосів: тіла, душі й ума — до вищої краси. Вона сповнює душу чистою та розумною любов'ю. Конкретизуючи ієрархію краси з огляду її джерел, Плотин вважає найпрекраснішим Єдине — Благо, що є джерелом краси. Інша його градація у сенсі конкретизації — Ум. Він постає красою як такою — вихідною первинною ідеєю краси. Нижче у цій ієрархії перебуває душа, залежна від становлення Розуму. На останній сходинці є Тіло, підпорядковане владі Душі. Отже, і внутрішній єйдос має ієрархічну будову. справжньою красою Плотин вважає інтелектуальну красу, а душевна і тілесна краса цілком залежні від неї. Ум, мудрість, ідея постають у концепції Плотина прекрасним мисленнєвим витвором. Мудрість є істинним буттям, а гідність буття — від мудрості.