Діалектичний матеріалізм.
Як методологія природничих наук, діалектичний матеріалізм має дуже багато спільного з позитивізмом. Він так само акцентує на необхідності теорії, її перевірку практикою, надає першочергового значення фактам, їх первинності й незалежності від дослідника. Відповідно, провідниками діалектичного матеріалізму до конкретних наук є ті самі загальнонаукові підходи та методи, які заохочуються й позитивізмом (аналіз, синтез тощо). Саме завдяки цьому радянські вчені-природничники ("діалектичні матеріалісти" за примусом) легко знаходили спільну мову із своїми західними колегами ("позитивістами" за власним вибором) і досягали загальновизнаних наукових успіхів. Цього не можна сказати про гуманітаріїв радянських часів, оскільки в науках соціальних панував матеріалізм іншого ґатунку ("історичний" замість діалектичного) й усе розглядалося крізь призму класових інтересів. Таки матеріалізм має мало відношення до вимог позитивізму та діалектики.
Справжня ж діалектика намагається поєднати матеріалістичне й ідеалістичнепояснення світу і знайти тонкі переходи між матеріальним та ідеальним. Вона також допускає гуманістичне тлумачення світу із центрованістю на людину та її проблеми. Однак "матеріалізація" діалектики марксизмом призвела до звуженої, приземленої її інтерпретації (матеріалістичної, або марксистської). Ідеальне підпорядковується матеріальному, і діалектика, коли йдеться про природні об'єкти (зокрема, ландшафт у його природничонауковому вимірі), розкривається через принципи розвитку, еволюції, стрибкоподібних (революційних) змін ландшафту, взаємозв'язку між його елементами й процесами (каузальності). Самі ж ці принципи пояснюються виключно матеріалістично.
Таке саме пояснення дається й проблемі взаємодії людини та ландшафту. Лише за дуже рідким винятком людина у ландшафтознавстві, позначеному діалектичним матеріалізмом, розглядалася як така, що має індивідуальні ставлення до ландшафту, глибокі суб'єктивні переживання і власні цінності. Інтерпретація ландшафту як внутрішнього, інтимного середовища людини не може бути породженою діалектичним матеріалізмом і позитивізмом. Для них ландшафт - завжди реальне зовнішнє середовище людини. Там вона діє, впливає на ландшафт, або, в інших інтерпретаціях, може розглядатися як його складова, але обов'язково - матеріальна.
Діалектичний матеріалізм не можна огульно охаювати, що властиво частині науковців, які щойно вивільнились із лещат марксизму. Не деформований ідеологією, він логічний і глибокий, й інтерпретації ландшафту на його основі позначені такою самою логікою й глибиною. Про це, зокрема, свідчать наукові здобутки радянських і східноєвропейських ландшафтознавців, філософською платформою яким був заданий "діамат". Ці здобутки безумовні, вони мали величезне значення у становленні ландшафтознавства і глибокій розробці багатьох його проблем. Те, що чимало ландшафтознавчих проблем не висвітлюються діалектичним матеріалізмом - норма, бо філософії, здатної на всеохоплююче пояснення світу, не існує (щоправда, саме діалектичний матеріалізм і претендував на це).