5. Мова і мислення

Мислення - узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах, мисленн. властивітакі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розв`язення, висунення гіпотез тощо.

Мова – це найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона є засобом, за допомогою якого люди обмінюються думками і досягають взаєморозуміння. Уміння говорити – не природжена, а набута здатність людини. Мова входить у соціальний досвід людства, розвивається разом із суспільством і засвоюється кожною людиною тільки завдяки спілкуванню з іншими людьми. Вона безпосередньо пов’язана з формуванням думки. Більш того, у людини мислення здійснюється на мовній основі. Воно й виражається, і відбувається у слові, у формах мови, на основі граматичної будови, властивої мовній системі певного роду. Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять діалектичну єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка. Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існувати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним. Єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт.

6. Звукова будова мови. Аспекти вивчення звукової будови мови Взагалі наша мова складається зі звуків. Фонема – це найменша одиниця звукової будови мови, яка є в певній мові носієм смислу і служить для розрізнювання слів і форм слів. Морфема — найменша значуща одиниця мови, виражена однією фонемою чи їх сполученням. ця мовна одиниця є компонентом слова, його будівельним матеріалом. Поєднанням морфем формується не тільки матеріальний бік слова, а і його лексичне та граматичні значення.Матеріальним засобом реалізації мовлення є звук. Він породжується апаратом мовлення, передається з допомогою повітря, технічних засобів (наприклад, телефону) і сприймається органами слуху. Звук — найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу і виконує в мові певну функцію.

Вивчають звуки мовлення у трьох аспектах: фізичному, фізіологічному і лінгвістичному. Ф і з u ч н u й (акустичний) аспект звука виявляється у його звучанні, завдяки якому мовлення може передаватися і сприйматися. Зважаючи на фізичну природу звука, його визначають як коливання пружного середовища (повітря). Фізіологічний (біологічний) аспект включає репродуктивний компонент (творення звуків апаратом мовлення) і перцептивний компонент (сприймання звуків слуховим апаратом). Лінгвістичний (соціальний, функціональний) мовний аспект полягає у розгляді звуків з точки зору їх функціонального навантаження. Цей аспект звука (фонему) вивчає фонологія. Оскільки фізіологічний аспект дослідження звуків має два вияви — репродуктивний (артикуляційний) і перцептивний, деякі мовознавці розрізняють акустичну, артикуляційну і перцептивну фонетику. Звуки реалізуються в усному мовленні, а для передавання їх на письмі використовують букви (літери). Проте звук і буква не тотожні. Літери пишуть, друкують і читають, а звуки вимовляють і чують. Букви жодного алфавіту не є точними відповідниками звуків. Для запису звуків застосовують квадратні дужки: [ ].