59.Характеристика основних законодавчих документів, які регламентують функціонування місцевих фінансів в Україні.

Надходження та витрати бюджету Автономної Республіки Крим і бюджетів міст Києва та Севастополя формуються в порядку, встановленому Бюджетним Кодексом, з урахуванням Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" , Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" та закону, що визначає особливий статус міста Севастополя. При цьому:

1) склад видатків та кредитування бюджетів міст Києва та Севастополя визначається відповідно до статей 88-91 Бюджетного Кодексу;

2) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості, що застосовуються для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів для бюджетів міст Києва та Севастополя, визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості для обласних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення з урахуванням особливостей їх статусу.

Якщо законом встановлено новий вид доходу місцевих бюджетів, його зарахування визначається законом про Державний бюджет України на період до внесення відповідних змін до Бюджетного Кодексу.

Визначені статтями 64 і 69 Бюджетного Кодексу податки і збори (обов'язкові платежі), що сплачують підприємства, які здійснюють свою діяльність у зоні відчуження та у зоні безумовного (обов'язкового) відселення (якщо на таких територіях не сформовано органи місцевого самоврядування), зараховуються до районного бюджету в частинах, визначених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами для районних бюджетів та бюджетів місцевого самоврядування.

Бюджети об'єднань територіальних громад, що створюються згідно із законом, формуються відповідно до Бюджетного Кодексу з урахуванням таких особливостей:

1) доходи цих бюджетів визначаються відповідно до статті 64, частини другої статті 65 та статті 69 цього Кодексу;

2)видатки та кредитування цих бюджетів визначаються відповідно до статей 88, 89 і 91 цього Кодексу; 3)відносини між цими бюджетами та державним бюджетом визначаються відповідно до статей 97, 98, 100 і 108 цього Кодексу; 4)місцеві запозичення здійснюються відповідно до статей 16 і 74 цього Кодексу.

60.Фінансова політика на місцевому рівні її складові та процеси реалізації. Фінансова політика — це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства .Найважливіша мета фінансової політики — збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства. З огляду на викладене необхідно визначити оптимальні обсяги централізації фінансових ресурсів у сфері розподілу державних фінансів, раціонально розподіляти їх і ефективно використовувати, зокрема для реалізації цільових програм (загальнодержавних, міжрегіональних). Центром фінансової політики є система організації фінансових відносин, механізм фінансового регулювання та забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. У підсистемі фінансів суб'єктів господарювання фінансовий механізм проявляється у співвідношенні окремих форм грошових доходів і нагромаджень, розподілі чистого прибутку, використанні коштів із фондів підприємств. У структурі фінансового механізму виокремлюють мобільний блок елементів, який становлять податкові ставки, база оподаткування, нормативи обов'язкового резервування грошових коштів, облікова ставка рефінансування, рівень нормованих витрат. Ці елементи частіше, ніж інші, коригуються з урахуванням інтересів суб'єктів економічних відносин та особливостей економіки. Для нормального функціонування фінансового механізму необхідне його відповідне нормативно-правове забезпечення, що включає передусім Конституцію України, численні закони, а також підзаконні нормативно-правові акти. Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього продукту забезпечується із застосуванням методу фінансового планування. Фінансове планування — це діяльність із складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому .Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. Він може бути державним і внутрішньогосподарським, за часом — попереднім, поточним і подальшим та здійснюватися різними методами (ревізія, перевірка, обстеження тощо). Фінансова політика реалізується зазвичай у кілька етапів: • формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та потреб населення; • визначення основних напрямів використання фінансів у перспективі та в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі виходячи з поставлених цілей слід ураховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні чинники • безпосередні практичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей . Фінансову політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному).

61.Організація здійснення фінансової політики органами місцевого самоврядування. Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і на цій основі — ефективніше виконання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та інших функцій. Центром фінансової політики є система організації фінансових відносин, механізм фінансового регулювання та забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Фінансовий механізм — це сукупність видів, форм і методів організації фінансових відносин. У структурі фінансового механізму виокремлюють мобільний блок елементів, який становлять податкові ставки, база оподаткування, нормативи обов'язкового резервування грошових коштів, облікова ставка рефінансування, рівень нормованих витрат. Ці елементи частіше, ніж інші, коригуються з урахуванням інтересів суб'єктів економічних відносин та особливостей економіки. Фінансовий механізм можна подати як застосування певних фінансових методів, важелів, стимулів і санкцій, передбачених законодавчо-нормативними актами, з метою здійснення розподілу і перерозподілу ВВП. Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього продукту забезпечується із застосуванням методу фінансового планування.

Фінансове забезпечення — це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основними елементами фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності є такі:

• самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

• кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості і забезпеченості);

• бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);

• оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату);

• інвестування (вкладання коштів в ті або інші об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання — це метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів.