6. Є відкриття чи немає?

Виникає запитання: як могло статися, що «Таблиця» Ф. Кене з такою наочністю повторює закономірності «Книги Великої Таємниці»? Гадаю, розгадку слід шукати ось у чому. Як добре відомо, Ф. Кене захоплювався китайським деспо­тизмом, на багатьох сторінках праці, що так і називаєть­ся («Китайський деспотизм»⁹) утверджував думку: цей су­спільний лад фактично має науковий характер, бо ґрунту­ється на природному порядку. Природний порядок, як висловлювався Ф. Кене, запроваджений самим Творцем. Він не стомлювався знов і знов це повторювати. Ми могли б сказати, природний порядок базується на світових константах фотосинтезу.

Проте ці константи, як видно, в самому Китаї були зациклені на простому відтворенні. Цю ідею (просте відтво­рення) пропаґував і Кене. В Китаї він не був, але пише, що завжди намагався погомоніти з мандрівниками, які звідти поверталися. Дослідники вважають, що це тільки авторський прийом, котрий дозволяв пропаґувати у Франції природний порядок, але я гадаю: тут дещо більше, ніж прийом.

І ось я зараз питаю себе: чи вірно я зробив, відсунувши влас­не відкриття як безнадійно запізніле? На перший погляд, ціл­ком вірно: мало честі відкривати те, що було відкрите понад двісті років тому. Уважний читач пригадує: я про це розмірко­вував на сторінках «Енерґії проґресу» і в «Економічних моно­логах», неприховано іронізуючи над собою. А сьогодні гадаю, що ця іронія зовсім недоречна. Адже ж це не вірно, що я пов­торно відкрив «Економічну таблицю» Ф. Кене. Я тільки піді­йшов до тих самих світових констант і закономірностей — тут справді маємо повторення, котре надійніше утверджує конс­танти. А проте їх знали всі попередні цивілізації — самі по собі вони не є жодним відкриттям. Що ж до мого відкриття, то воно й близько не повторює «Таблицю» — ба навіть перебуває на вищому щаблі, хоч зовні виглядає значно скромніше.

Мені якось ніяково це пояснювати, що, сподіваюсь, читач розуміє. Але тут справа не в моїй особі — справа в тому, аби люди зрозуміли складні енерґетичні процеси, котрі природа ховає так старанно, як ніякі інші. Якщо я понад тридцять років глузував з себе, що, мовляв, знайшов сокирку під лавкою (відкрив давно відкрите), то це ясно показує: я не закоханий сам у себе — закоханий лише в Істину. Тепер бачу, що скром­ність тут недоречна — вона затуманює саму енерґію проґресу разом з її формулою, а це в жодному разі неприпустимо. Отож нехай дарує мені читач, що я змушений говорити про себе са­мого як про когось іншого — цього вимагає справа.

В даному разі я говорю про те, з чого починав, — про формулу енерґії проґресу, описану в творі під цією ж назвою. Там я про «Таблицю» Ф. Кене лише згадую — я видобув її з «Капіталу», інших джерел у мене тоді не було. Я захоплював­ся нею як небесним явищем, не помічаючи її хибності.

І ось нині я себе питаю: що дало мені платформу для нищівної критики Маркса тоді, коли він був богом для половини земного світу, — невже «Таблиця» Ф. Кене? Але ж ми не знайшли в ній енерґії проґресу. Навіть перший варіант, який я схвалюю, належить доповнювати поясненнями й виставляти певні умови, аби його можна було впровадити в практику. Що ж до другого варіанту, то він взагалі хибний.

Звідки ж, з якої платформи ми дивимося, що це дозволяє нам так ясно бачити і помилки Маркса, й помилки самого Кене? Звичайно, з позицій формули енерґії проґресу. А це означає, що вона, ця формула, підняла нас вище, ніж позиція Кене, — про Маркса я вже й не кажу.

Та, власне, це й не могло бути інакше: відкриття Кене народилося із грошового обігу — тут космічні процеси виступа­ють у вельми непевному відображенні. Якщо навіть вважати, що до Ф. Кене прийшла та сама інформація з попередніх циві­лізацій, котру я тут видав читачеві, то й тоді лишається загад­кою, як йому вдалося побудувати «Таблицю», виходячи лише з фінансової статистики. Це було й лишається дивом.

А проте криве дзеркало його підвело в другому варіанті: оперуючи грошовими мільярдами, він не помітив, що залишив селян без хліба, а селянських коней без вівса. Саме це спостереження й змушує мене з більшою пошаною по­ставитися до свого відкриття — тобто визнати перед власним сумлінням, що воно відбулося і його поки що замінити нічим. Читач тому свідок, що на сьогоднішнє визнання витрачено кілька десятиліть — від першого листа до ЦК на цю тему через «Енерґію проґресу» до завершальної статті, над якою я оце зараз працюю.

Формула енерґії проґресу почала формуватися на енерґетичній природі злаків — тобто так, як бачив цю проблему Сергій Подолинський. І зовсім не має значення, знав я про його теорію чи не знав. В шістдесятих роках XX століт­тя, коли починалася моя праця, бачити вартість лише в грошовому одязі — це, даруйте, дрімуча обмеженість. Якби я не бачив її енерґетично, то Подолинський мені б не допо­міг. Отже у формулі енерґії проґресу було мимоволі реалі­зоване його бачення вартості — тобто відбулося схрещення ідей С. Подолинського з ідеями французьких економістів XVIII століття. Таким чином сталося оновлення фізіокра­тичних принципів, їхнє омолодження. І в такому вигля­ді, гадаю, фізіократичне вчення можна вважати завершеним. Ф. Кене плюс С. Подолинський — це вже не часткова, а повна Істина.

Тепер, коли нам відомий внутрішній зміст п’яти про­дуктивних одиниць, на яких базується економіка, ми дуже просто можемо записати формулу енерґії проґресу — так просто, що мені аж ніяково за цю простоту. А проте на щось складніше моєї фантазії не вистачило. Ми вже показували її в «Енерґії проґресу» — ця формула виглядає так: