4. Що належить робити?

Пишучи «Енерґію проґресу», я ще всього цього не бачив, але в «Економічних монологах» уже піддав другий варіант таблиці суворій критиці. В «Монологах» це детально розгля­дається. Повторю цей розгляд тут.

ЕКОНОМІЧНА ТАБЛИЦЯ Ф. КЕНЕ (1766)

Це Марксом вписані 2 млрд. під безплідним класом — сам Ф. Кене за безплідним класом вбачає лише 1 млрд. — тобто сировину. Щодо продуктів харчування, то вони повністю поглинаються, отже, в процес відтворення включатися не мо­жуть. Я тут передаю погляд Кене, але це не означає, що я з ним згоден. Крім того, слід пам’ятати, що Кене виходить з 5 продуктивних одиниць, а Маркс їх нараховує сім, що не відповідає дійсності. Стисло пояснимо, що відбувається в цій арифметичній схемі.

До початку процесу обігу клас фермерів сплачує класові землевласників ренту в сумі 2 млрд. ліврів. Сам обіг скла­дається з п’яти актів: 1. Клас землевласників купує у виробників продуктів харчування на 1 млрд. ліврів і 1/5 річ­ного продукту виходить з обігу. 2. Клас землевласників на другий мільярд, отриманий від виробників, купує промтовари в безплідного класу. 3. Клас безплідний на 1 млрд., отриманий від землевласників, купує у класу фермерів продукти харчу­вання. Таким чином до класу фермерів повертається другий мільярд і 2/5 продукту виходить з обігу. 4. Клас фермерів купує у безплідного класу на 1 млрд. ліврів промислових виробів для відновлення засобів праці. 5. Клас безплідний на цей мільярд ліврів купує сировину в класу фермерів. Кругообіг грошей і товарів завершився, а сумнівів не поменшало.

Виникає запитання: як же функціонувала промисловість за першим варіантом «Таблиці», де п’ятий акт був фактично відсутній, і чи справді Ф. Кене мав право 1/5 національного продукту перетворити на сировину для безплідного класу? Адже всі закономірності «Таблиці» засновані на енерґетичній природі злаків, і тільки злаків: зерно + солома. Саме в такому вигляді посувалася ця інформація з глибокої давнини. Щодо інших сільськогосподарських культур, то вони не можуть ста­новити самостійної енерґетичної одиниці; їх, як і трави, слід зараховувати до двох одиниць, що належать соломі. Інакше ми ніде не знайдемо продуктивної одиниці для нарощування енерґії проґресу. А це породжує катастрофічну помилку — помилку, що призводить до виснаження землі й проґресивного руйнування самого землеробства. Між іншим, на на­шому боці солідний математичний аналіз, проведений в Мос­ковському університеті. Гадаю, такому свідченню належить довіряти.

Отож, підсумуємо: з двох варіантів «Економічної таблиці» Ф. Кене я визнаю бездоганним лише перший — він справді нагадує живий організм, що випродуковує одиницю додатко­вої енерґії. Це саме та одиниця, якої ми в цьому варіанті «Таблиці» не бачимо, — про неї є лише згадка під «Табли­цею»: проценти на попередні вкладення, котрі земля повертає. Цілком логічно їх знову повернути землі — саме так і наро­стає проґрес врожайності. Інакше нам не бачити енерґії проґресу. І тоді ми назавжди відріжемо себе від найвищої в світі Істини. Ця ж Істина полягає ось у чому: додаткова вартість на земній кулі продукується, хоч ми поки що й не бачимо справжніх джерел її походження. Із усього сказаного можна зробити висновок: ні, це не сама праця — це якийсь таєм­ничий канал, що належить природі.

Там, де продукується додаткова вартість в національних масштабах (Америка, Західна Європа), відразу ж настає процес високого самозбагачення. Там, де додаткова вартість (енерґія проґресу) відсутня, нація пригнічена злиднями, що дедалі проґресують. Розвинені нації по-християнському ді­ляться своїми багатствами, але вони неспроможні витягнути із перманентних злиднів тих, хто працює не на самозбагачен­ня, а на ентропію.

Окремо слід розглянути таке явище: як опанували багатст­вом ті нації, котрі не володіють багатими землями — скажімо, Японія, Англія, Швеція тощо? Це нібито ставить під сумнів наші висновки, котрі належить розглядати на рівні законів природи. Насправді ж тут немає жодних протиріч. По-перше, через торгівлю вони вписані у загальносвітовий фотосин­тез — американський, канадський, австралійський тощо. По-друге, є ще в Ісуса Христа, окрім П’яти Хлібин, дві рибини — тобто приморські держави на 40 відсотків (дві продуктивні одиниці) здатні задовольняти свої харчові потреби за допомо­гою морського фотосинтезу, про який не варто забувати. Так, скажімо, Японія справді майже на 40 відсотків задовольняє свої харчові потреби за рахунок моря. Багато продуктів ха­рчування вона купує на світовому ринку. Та якщо Росія, Україна, Китай, Індія, Африка тощо також будуть харчува­тися за рахунок світового ринку, земний фотосинтез не витримає такого навантаження. Але практично цього не може бути: для такого процесу необхідно витримувати конкуренцію на ринку промислових товарів. Малоймовірно, щоб згадані країни й регіони витіснили з нього Японію або Англію. Щодо України, то їй просто гріх на таке розраховувати: адже ж вона володіє найкращими в світі чорноземами.

Що належить робити, аби енергія прогресу зрештою стала живою реальністю? Відповімо на це так: не проїдати п’яту одиницю десь у верхній сфері (держава), а залишати її в землеробстві. Розумію, що повторення не прикрашають мого стилю, але дбаю не про стиль — про долю України. І через те буду це повторювати знову й знову: лише з неї, з п’ятої одиниці, може народитися енерґія проґресу.

Практично це має бути так: весь, до останньої калорії, цьогорічний врожай повинен залишатися в цілковитій влас­ності виробників. Держава не має права брати на себе функ­цію посередника в реалізації врожаю — там, де це відбу­вається, держава не утримується від спокуси, аби накинути свої власні ціни. Та ще й невідомо, коли вона заплатить за зерно. Нерідко й таке трапляється, що не платить взагалі. І тоді ми через державне лукавство повертаємося від ринкової до розподільчої економіки — ринок руйнується, сільське гос­подарство занепадає, бо з нього висмоктують життєдайну енерґію держава і промисловість. І доки Україна житиме за цією схемою, вона лише проїдатиме західну допомогу, все глибше й глибше занурюючись у борги, а реальний вихід із кризи залишиться нездійсненною мрією.

Тут панує закон збереження й перетворення енерґії, який обійти неможливо. Недарма під час роботи над «Енерґією проґресу» й «Економічними монологами» моїм консультан­том в галузі фізики був академік А. Сахаров. Це закони справ­ді фізичні — хто з ними лукавить, той прямує до знищення.

Що ж робить селянство з одиницею, на яку ми збільшуємо його фонд, котрий протягом століть становив лише дві про­дуктивні одиниці? Передовсім годує землю, бо ця одиниця належить саме землі. Та ще розмножує худобу: коли мало худоби, землю можна годувати лише хімічними добривами. Це руйнує структуру ґрунтів і завдає невиправної шкоди здоров’ю нації. Отже, тут вирішуються не лише економічні, а й екологічні проблеми. І найголовніше: земельну ренту нале­жить брати грошима, але ж не натурою.

Слід пам’ятати: енерґія проґресу нарощується через проґресивне збільшення родючості ґрунтів. Саме так це й відбу­вається на Заході. Лише за таких умов ми будемо отримувати на українських землях по 80—100 центнерів з гектара. І не в окремих районах, а масово. Саме це й має стати нашою метою на найближчий час. Що ж до промисловості, то вона, звичайно, не зайва. Але треба добре подумати, яка саме це буде промисловість і в яких відносинах вона перебуватиме із сільським господарством. Їй має належати підпорядкована роль.

Ніяких інших податків, окрім земельної ренти, у сфері сільського господарства брати не можна. Щодо інших сфер, то й там податки мають бути помірковані. Мабуть, це потягне за собою скорочення державного апарату, армії, міліції тощо. Та якщо ми любимо не лише себе, а й своїх дітей і онуків, то мусимо негайно й безвідмовно приймати таке рішення.