Від автора

Цю книжку написано в 1972–1974 роках, коли на Україні про­йшли масові арешти активної частини патріотичної інтеліґенції. Мені ж, її авторові, було заборонено друкуватися. Щоб не померти з голоду, довелося працювати нічним сторо­жем. Книжка відразу ж потрапила до рук КДБ, мене виключили з партії, а також із Спілки письменників. У тому ж (1974) році її прочитав А. Д. Сахаров.

З головною ідеєю книжки Андрій Дмитрович погодив­ся від­разу ж. Йдеться про те, що абсолютну додатко­ву вартість не можна виводити з експлуатації людської пра­ці — вона породжується самою Природою як щорічний дода­ток сонячної енерґії, що має місце виключно в хліборобст­ві. За законом збереження та перетворення енерґії цей дода­ток, здійснюючи кругообіг в економіці, стає додатковою вар­тістю.

Спочатку А. Сахаров навіть погодився написати передмову, однак його зупинило те, що через усю книжку проходить безкомпромісна критика «Капіталу» Маркса, а він, видатний фізик двадцятого сторіччя, цей громіздкий твір «ні за якої погоди не читав». Так він про це і сказав — словами Сергія Єсєніна.

У вересні 1974 року вдома у Андрія Дмитровича відбу­лося обговорення «Енерґії проґресу» — так я перейменував те, що у Марк­са називалося додатковою вартістю. Тепер це вже була не по­літична, а фізична економія — все в ній базувалося на сонячній енерґії, її перетворенні та збереженні. Академік А. Д. Сахаров погодився виступити в ролі офіційного консультанта з питань фізики, дозволивши мені у будь-якій формі заявити про це на сторінках книжки. Водночас він порадив написати для «самвидаву» популярний варіант «Енерґії проґресу». Так з’явилася в московському cамвидаві» дилогія «Економічні монологи» з передмовою П. Григоренка.

Співробітники КДБ під час численних обшуків на моїй квартирі вилучили всі примірники обох книжок (у тому числі український варіант «Економічних монологів»), але російсько­мовні «Монологи» збереглися у «самвидаві» і після мого арешту були на­друковані (США, 1978) у невмілому перекладі на українську мову. Український журнал «Вітчизна» вирішив надрукувати «Монологи» у 1992 році (№№ 11, 12) для чита­чів незалежної України. Іншого варіанту ніде не виявилося, окрім виданого в Америці. І хоч було ясно, що переклад надто далекий від авторського стилю, його після деяких виправлень мовного характеру послали в друкарню.

Коли ж Служба національної безпеки України повернула мені літературний архів, я знайшов там і «Економічні моно­логи», і «Енерґію проґресу», але тільки російською мовою. Втім, «Енерґія» була написана російською мовою, українського ва­ріанту я не встиг зробити, а український варіант «Монологів» був знищений КДБ.

Ось так і вийшло, що обидві книжки потребували сумлін­ного перекладу українською мовою, проте автор уже неспро­можний виконати цю роботу, зважаючи на майже повну втра­ту зору. Навряд чи слід пояснювати, чому я, український письменник, у цьому випадку змушений був писати росій­ською. Дисидентське оточення А. Сахарова, окрім П. Григоренка, не читало українською.

Близькі люди допомогли мені ще раз познайомитися з рукописом «Енерґії проґресу», створеним майже двадцять років тому. Природно, я зробив деякі виправлення, але їх не можна назвати істотними. Замовчувати той факт, що книжка писалася тоді, коли я з повагою ставився до власного партквитка, мені видавалося безчесним. Я тоді ще не відрікся від комуністичних ідей, хоча з марксизмом було покінчено. Втім, дещо з того, що я вважав у класиків марксизму слушним, я намагався навіть перебільшити, аби якось виправ­дати їхнє місце в історії. У Маркса це більш-менш пра­вильне висвітлення відносної вартості (її грошової форми), у Енґельса постулат про приплив відштовхування, що над­ходить на Землю від Сонця, у Леніна — неп (за його ви­словом, «капіталізм, який буває при комунізмі»). Я робив це не зі страху, а через небажання розлучитися із кому­ністичною ідеєю. Проте саму цю ідею я бачив уже не стільки у вченні Маркса, скільки у вченні Піфагора. Читач легко виявить це на сторінках «Енерґії проґресу». Зрозуміло, що спростовувати Піфагора у мене і сьогодні немає ніякого ба­жання.

Проте непівський капіталізм («комуністичний») нині мені здається недостатнім. Річ в тім, що він планувався Леніном як державний капіталізм з неминучим обмеженням росту і розвитку приватного капіталу. Таким чином не скасовува­лося насильство над економікою — партійні ножиці повин­ні були постійно підстригати економіку, ніби паркові кущі. Але в економіці будь-який вид волюнтаризму перетворюється на гальмо і зрештою стає причиною її розвалу.

Очевидно, капіталізм без обмежень, як він існує на Заході, ще довго буде справжнім господарем земної кулі. Що стосується добровільного комунізму, який проповідував Піфагор, то він, як мені здається, ні в кого не спроможний викликати заперечення. Якщо люди з часом почнуть розселятися в космосі, то навряд чи там будуть придатні інші суспільні форми.

Дійсний член Української

вільної Академії наук (США)

М. РУДЕНКО.

Листопад, 1992 р.