Убуваюча виробнича енерґія

Державність виникла й існувала впродовж тисячоліть кош­том абсолютної виробничої енерґії. Інші види енерґії (в тому числі й енерґія проґресу) почали з’являтися тільки після винаходу парової машини. Та перш ніж вони з’явилися і почали накопичуватись, виник той вид енерґії, яку ми від­носимо до убуваючої. Йдеться, звичайно, про енерґію вугілля, нафти, газу.

Тут навряд чи потрібні розлогі роз’яснення. Хіба що слід відзначити, що час уже нам припинити спалювання цих най­цінніших продуктів сонячної діяльності — адже це якщо не жива, то принаймні органічна речовина. Та речовина, з якої вже сьогодні люди навчилися виготовляти для себе безліч корисних речей — від одягу до їжі і лікарських препаратів. Звичайно, нафтою харчуватися неможливо, зате нею харчу­ються бактерії, які потім перетворюються у чистий харчовий білок. Тому убуваючу енерґію в багатьох відношеннях ми маємо право прирівняти до абсолютної. Спалюючи її, ми завдяки цьому умертвляємо планету, позбавляючи наших на­щадків елементарних життєвих умов.

Дехто каже: нехай горить — нас виручить атомна енерґетика. При цьому люди не розуміють різниці між відносною і абсолютною енерґіями. Від електрики до органічної речовини (та ще в ґлобальних кількостях!) шлях дуже довгий і надто важкий. Ось чому я вважаю позитивним явищем те, що у нас прискореними темпами розвивається атомна енерґетика. Але чи правильно, що заради хліба щоденного ми маємо намір надто довго спалювати сибірський газ якщо не в Моск­ві, то в Бонні й Парижі? Я б не висловлював сумніву, якби він використовувався там з іншою промисловою метою. І гіркоти у мене не було б, якби ми його туди перекачували не заради хліба.

Кажуть: рука того, хто дає, не збідніє. Але при цьому слід розрізнювати, що ми даємо і що отримуємо навзаєм. Хліб приходить з Космосу — треба тільки навчитися його брати. Приходить у будь-якій кількості, бо можливості злаків прак­тично невичерпні. А чи можна отримувати з Космосу нафту, газ, золото, алмази? Ось чому той, хто вимушений купувати хліб, неухильно посувається до зубожіння. Боронь, Боже, нам призвичаїтися до цього стану — призвичаїтися такою мірою, що він видаватиметься нормальним. Значно розумніше (і без­печніше!) налаштуватися на таку думку: якщо наблизимося до цього прикрого рубежу, слід нам готуватися до докорінної перебудови. Задля цієї мети і пишуться ці рядки: не можна розпочинати перебудову, не розуміючи світу, в якому живемо.

Енерґія проґресу

Абсолютна виробнича енерґія існувала завжди, а енерґія проґресу, що є немовби її дочкою, з’явилася тільки разом з капіталом. Власне, вона і є капітал, бо це не що інше, як фізичний аналог абсолютної додаткової вартості, про що вже говорилося раніше.

Розглядаючи убуваючу суспільну енерґію, ми не згадали про ту енерґію, що закладена в гумусному шарі планети. Не згадали тому, що вона здатна і убувати, і зростати — в залеж­ності від того, як ми ведемо наше господарство.

Вернадський вважав земне життя явищем антиентропійним: життя акумулює сонячну енерґію, не дозволяючи їй розсіятись у космічному просторі. Але як назвати те життя, що знищує родючість землі, накопичену за багато мільйонів років? Адже це і є ентропія! Досить вказати на такий факт: щоб утворився сантиметровий шар гумусу, фотосинтез має попрацювати не менше тисячі років. А знищити його можна за одне десятиріччя. На жаль, це відбувається у нас на тися­чах і сотнях тисяч гектарів. Як же можна називати даний вид суспільного життя — невже антижиттям?..

Не хочеться продовжувати цю думку — у ній занадто ба­гато гіркоти та печалі. І навіть є щось таке, чого без древньої метафізики нам не збагнути.

Щоб рухатися далі без непорозумінь, треба, мабуть, повні­ше розібратися в тому, що таке додаткова вартість. Дивна річ: у нашій країні не піддається остракізмові рентабельність і прибуток, а от додаткова вартість на думку деяких політекономів, — це щось таке, чого слід всіляко уникати. І не просто уникати, а обрушувати на це «вороже» щось увесь запас класової ненависті.

Продовжимо розмову про додатковий продукт, який, як відомо, вже відновили в правах. Ніхто не стане заперечувати таке: все, що радянські люди виробляють на суботниках, — це, безумовно, додатковий продукт у його найчистішому вигляді. І ось ЦСУ, зовсім не зважаючи на підручник політ­економії, оголошує: додаткового продукту вироблено на стіль­ки-то мільйонів карбованців. То що ж це, як не додаткова вартість? Чи ми повертаємось до капіталістичної термінології тільки під час суботників? Але ж рента і прибуток — це синоніми тієї ж таки додаткової вартості. На якій же підставі ми для них запалили зелені світлофори?..

Де ти є, справжня економічна наука, — відгукнись! Невже ти не тільки свій науковий апарат, але й саму Істину розмі­няла на мідяки бюрократичної демагогії? Невже ти не помі­чаєш, що життя рухається за своїми природними законами і через вікно, разом з чистим повітрям, повертає те, що бюро­крати і начотчики виганяють крізь двері?..

Постараюся заспокоїти тих, хто занадто стурбований тим, щоб радянську економіку, боронь Боже, не звинуватили у таємному поверненні до капіталізму: ніякого капіталізму у нас немає, бо немає капіталу. Доказ простий: ми змушені купувати хліб за кордоном. І це при тому, що володіємо майже четвертою частиною орного поля планети. Нам би слід годувати півтора мільярда людей, а ми не в змозі прогодувати самих себе. Звідси випливає, що наше хліборобство не виробляє абсолютної додаткової вартості. А капітал — це і є її виробництво. І ніщо інше! Той капітал, що базується на відносній додатковій вартості, є, звичайно, відносний капітал. А це майже те ж саме, що його немає взагалі.

Промисловість виробляє відносну додаткову вартість, але не абсолютну. До такого висновку приходить Маркс у завершаль­ному розділі четвертого тому «Капіталу». З цим, звичайно, не можна не погодитися. Відносна додаткова вартість — це, власне, вартість облікова, фінансова. Або, простіше кажучи, бухгал­терська. А на ній далеко не заїдеш.

Мені можуть заперечити: адже не тільки наша країна купує хліб в Америці — купують Англія, Японія та інші країни. То що ж—у них також відсутній капітал?

На це можна відповісти: економіка цих країн органічно включена в світовий капітал, а ми ж від нього ізольовані! І в цьому справа. Тому навряд чи потрібно радіти, що у нас немає капіталу: адже капітал може бути не тільки капіталістичним, але й комуністичним, на що неодноразово вказував Ленін.

Тут ми знову бачимо схрещення двох наук, двох сутностей додаткової вартості — політичної й фізичної. Своєю полі­тичною стороною додаткова вартість для соціалізму справді не підходить, бо вона знеславлена експлуатацією праці. Я не жив при капіталізмі, але чому я не повинен вірити Максиму Горькому чи, припустимо, Ептону Сінклеру? Однак фізична сторона додаткової вартості не тільки нам не може зашко­дити, а навіть навпаки: без неї не існує самого виробництва.

До речі, у строго науковому сенсі виробництвом іменується тільки виробництво додаткового продукту та додаткової вар­тості. Або ж капітал. Всі інші види праці не є продуктивними, що, звичайно, не слід сприймати як щось образливе. Але хто ж із наших людей, вирушаючи на роботу в колгосп, бодай раз у житті заявив, що він вирушає на виробництво? Все навпаки: виробництвом у нас іменується промислове підприємство. Цей приклад свідчить про те, як глибоко вкоренились хибні економічні погляди. Справа ж не в тому, як ми називаємо той чи інший об’єкт, — справа в правильній чи неправильній моделі світу, тобто у нашому світогляді. Адже помилковий світогляд — явище зовсім не безневинне. Звідси, власне, і починається злочинне ставлення до землі, яка «нічого не коштує». Сформувався тип людини, свідомість якої докорінно відрізняється від свідомості наших батьків і дідів. А чи це на краще — ось питання!..

Отже: енерґія проґресу є фізичний аналог абсолютної до­даткової вартості. Якщо відсутнє її виробництво — держава зі всією неминучістю посувається до своєї загибелі. І тим швидше, чим інтенсивніше розвивається промисловість. Це згубне прискорення пояснюється тим, що за законом збере­ження і перетворення енерґії родючість землі (абсолютна суспільна енерґія) переливається в енерґію промислових підприємств (відносну суспільну енерґію).

Економіка володіє кібернетичними властивостями: як вона запрограмована в процесі становлення, так і продовжує діяти, доки інша програма не переводить її на нові рейки. Спроби часткових вдосконалень, заміни одних деталей іншими, як правило, нічого не дають — можна змінити тільки увесь ме­ханізм в цілому. Той, хто вміє бачити, — бачить!..