Розмова різними мовами

Проте це не означає, що ми у всьому вже розібрались і немає потреби в уточненнях. Навпаки: уточнення лише почи­наються. Адже ми дивимось на Кене і Маркса з позицій сучасного природознавства, а як воно далеко пішло за минулі сторіччя!..

Тим, хто бажає зрозуміти, в чому саме потрібні уточнення, опишемо полеміку між Кене і Марксом. Звичайно, їм довело­ся полемізувати крізь ціле сторіччя, котре їх віддаляло один від одного. Але полеміка все ж відбулася. Йдеться про «Еко­номічну таблицю» Ф. Кене, про яку ми згодом поговоримо докладніше, а тут зосередимо увагу на фізичній класовості — вона докорінно відрізняється від класовості політичної! Уже хоч би тому ми зобов’язані зрозуміти, що перед нами дві різні (але, безумовно, тісно пов’язані) науки — дві, а не одна.

До речі, майже всі радянські автори, які писали про Кене, вчиняють те саме, що вчинив я стосовно Маркса, але у зворотному порядку: критикують батька фізичної економії за «хибне» визначення класів, але критикують, звичайно, з полі­тичних позицій. Це нагадує розмову різними мовами, у яких слова звучать однаково, а за змістом відрізняються докорінно. Наприклад, російське слово «Луна» — це супутник Землі, а слово, яке звучить так само українською мовою, — російське «эхо». Подібні слова-«пастки» особливо часто зустрічаються у споріднених мовах.

Економія фізична та економія політична також близькі родичі — можливо, навіть сестри — і тому тут так багато своїх «пасток». Нерідко навіть надто вчені люди схильні забувати, що класовість Кене зовсім іншого роду, ніж класовість Марк­са. Саме це я і збираюся показати.

Класи Кене — це не що інше, як виробничо-енерґетичні сфери. Все те, що виробляє та споживає суспільну енерґію. Однак ця енерґія і виробляється, і споживається у строго квантовому вигляді — тобто рівновеликими порціями. Тому критикувати Кене за те, що він не поділяє людей на багатих та бідних, на експлуататорів та експлуатованих, — це означає власноручно розписатися у повному нерозумінні законів при­роди, дзеркально-динамічним віддзеркаленням яких є «Еко­номічна таблиця».

У перекладі сучасною мовою класи Кене можна записати так:

1. Сільське господарство.

2. Промисловість.

3. Держава.

Вони є всюди, де етноси встигли створити свої держави, тому думати, що «Економічна таблиця» вичерпала себе в епоху Кене, — це знову ж таки геть нічого не розуміти в законах природи, від яких залежить як процвітання, так і загибель цілих держав і народів. До речі, Маркс це добре розумів — він усе своє життя займався вивченням закономір­ностей «Таблиці». Маркс вважав її найгеніальнішим з усіх відкриттів людського розуму. Не беру ці слова в лапки з тієї ж причини, що й раніше.

Фізичні класи в «Таблиці» виступають під такими назвами:

1. Виробники.

2. Власники.

3. Безплідний клас.

Виробники — це всі, хто працює в сільському господарстві. Тобто фермери, що орендують землю у феодалів. Власники — це поміщики разом з королем, які представляли державу в часи Кене. І, нарешті, безплідний клас — це промисловість, де, звичайно, за робітниками завжди більшість, але Кене не відділяє їх від капіталістів — не в цьому його завдання!

Так ось: клас, для якого працював К. Маркс, виявляється, уражений невиліковною безплідністю. Чи може примиритися з цим пролетарська думка? Не міг примиритись і Маркс — він поставив собі за мету довести, що Кене помиляється. І довів. Але як довів? Тут виявляється: обидва генії мають слушність, але розмовляють вони різними мовами.

З погляду мінової вартості байдуже, що ми купуємо — кіло­грам кукурудзи чи кілограм цвяхів: для будь-якого комерсанта і те, й інше — просто товар, та й годі. Але з погляду споживчої вартості (особливо, коли аналізується її внутрішня суть) усе це далеко не байдуже. Кілограм цвяхів є просто кілограм заліза — мертвий мінерал, ні в якому вигляді не спроможний сам із себе породжувати додаткову суспільну енерґію. Зате киньте в землю одне тільки зерно кукурудзи — і ви отримаєте 100 зерен. Ось у чому різниця між цими товарами!..

Таким чином ми з’ясовуємо, що додача суспільної енерґії можлива тільки в хліборобстві — і ніде більше. При цьому йдеться про абсолютну додатковість. Адже не можна вважати додатком суспільної енерґії добуте із шахти вугілля або одер­жану із свердловини нафту: у даному разі ми знищуємо те, що меншою мірою належить нам, а незмірно більшою — на­шим нащадкам. Яка ж це додача? Це всього лише видаток, знищення суспільної енерґії. Робить це виплекана нами про­мисловість, що виробляє всього лише форму: залізо перетво­рює на ножі, трактори, цвяхи; глину перетворює на цеглу і т. п. Всі ці речі мають вартість тільки тому, що на їхнє виготовлення витрачено людську працю, а сама праця була забезпечена біологічною енерґією. Ми завжди платимо лише за сонячну енерґію, яка нашими руками рубає, шліфує, ліпить. За ту енерґію, що виробляється у сільському госпо­дарстві і стає живою кров’ю суспільного організму.

Щоправда, ми добре знаємо, що в промислово розвинених країнах урожайність зростає в багато разів, — отже, промисло­вість, впливаючи на хліборобство, сама стає виробником енерґії проґресу. Так ми називаємо те, що на останній сто­рінці «Капіталу» Маркс називає абсолютною додатковою вар­тістю. Право на введення нового наукового поняття ми отримуємо тому, що займаємось фізичною економією — на відміну від політичної.

Тепер декілька слів з приводу взаємодії промисловості та хліборобства: ця взаємозалежність така складна і неоднознач­на, що заради розкриття величезних, часом навіть катастро­фічних суперечностей, притаманних даній взаємозалежності, я і займався двадцятирічним дослідженням. Якщо б настільки складних протиріч не існувало, то і моя робота була б непо­трібна. Тому відкладемо цю розмову на майбутнє, а самі підемо по прямій: коли немає хліба, всі багатства нації стають фіктивними. Сподіваюсь, із цим сперечатися ніхто не стане.

Так от: у «Таблиці» Ф. Кене діють, охоплюючи всі види економічного життя, п’ять квантів суспільної енерґії, вира­жених мільярдами ліврів. Той, хто бажає розібратися у цьому детальніше, повинен вивчити відповідні розділи четвертого тому «Капіталу». Там читач знайде немовби ненароком кинуте зауваження К. Маркса: ні, в «Таблиці» не 5 мільярдів, а 7 — п’ять на боці виробників і два на боці безплідного класу. Отже, безплідний клас названий безплідним буцімто через непорозуміння: він, мовляв, є виробником вартості.

Як же так — невже Кене і Маркс не навчилися рахувати до 7? А річ ось у чім: Кене дивиться на економічне життя з точки зору виробництва біологічної енерґії, яка щороку прибуває у новому врожаї. Маркс дивиться на той самий процес з точки зору витрат людської праці: якщо в машини, приміщення, промислову сировину і т. д. вкладено працю, то, отже, все створене є капітал. Нібито має слушність Маркс — не Кене. І він справді має слушність. Але тільки з погляду мінової вартості, а не з погляду біологічної енерґії. Якщо рік, два, три на підприємства не надходитиме ця енерґія, вони зруйнуються і заростуть бур’яном, а грошовими знаками можна буде розпалювати печі. Отже, має рацію Франсуа Кене, бо рівновеликих порцій біологічної енерґії у хлібороб­стві справді лише п’ять. А в цих п’ятьох могутніх квантах існують ніші для трьох класів — у суворій відповідності із Законами Природи. Та коли ці великі Закони порушуються...

Про це пізніше. Тут відзначимо таке: хіба можна було б у всьому цьому розібратися, якби ми не зрозуміли, що перед нами дві різні науки? На жаль, я також зрозумів це надто пізно — і тому не уникнув помилок.