Про четвертий том «капіталу»

Четвертий том «Капіталу» вийшов з друку вже після смерті Сталіна. В тому, що ми його отримали у сучасному вигляді, величезна заслуга Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. У сучасному вигляді — це означає так упо­рядкованим, що ним можна користуватися. Відомо: Маркс його не завершив, якась думка несподівано обривалася, щоб знайти свій розвиток через десяток або сотню сторінок. Прак­тично до ретельної обробки в Інституті марксизму-ленінізму для читача цього тому взагалі не існувало. А він докорінно відрізняється від трьох попередніх!

У чому ж його відмінність? У четвертому томі по-новому оцінюються фізіократи: вони за своїм значенням висуваються на перше місце в розвитку економічної думки. Більше того: навіть завершується четвертий том (тобто завершується «Ка­пітал»!) настільки несподівано, що можуть похитнутися наші уявлення про марксизм як цілісне вчення. Саме це зі мною трапилося, коли я писав «Економічні монологи», які вийшли потім на Заході. Детальніше зупинюся на цьому згодом.

А зараз, шановний читачу, зніми з полиці третю частину четвертого тому і заглянь у самий кінець — туди, де вже починаються додатки до «Капіталу». Йдеться буквально про останню фразу, що немовби підводить підсумок усього життя та діяльності К. Маркса. За браком першоджерела перекажу її своїми словами.

Абсолютна додаткова вартість виникає із природної родючості землі, природи (підкреслене К. Марксом), тоді як відносна додаткова вартість народжується в процесі розвитку суспільних продуктивних сил.

Не беру даної фрази в лапки тільки тому, що за словни­ковим складом вона може виглядати дещо інакше. Але зовсім не за змістом! І це не просто якась випадкова фраза — вона підготовлена відповідним розділом, у якому К. Маркс розмірковує про джерела додаткової вартості. Перебіг міркувань приблизно такий: без хліборобства неможливі ні додатковий продукт, ні додаткова вартість, бо всі інші джерела не дозво­ляють виробляти надлишків продовольства. Збирач дикорос­лих коренів, а також мисливець можуть прогодувати тільки самих себе або, у кращому разі, свої сім’ї, але не більше цього. І тільки хлібороб здатний виробляти більше, ніж потрібно для прогодування сім’ї. Надлишки продовольства йдуть на ринок, де перетворюються у джерело абсолютної додаткової вартості. Це її коштом виростають міста, розвиваються ремесла, науки, культура...

Чи треба пояснювати, що тут К. Маркс виводить абсолют­ну додаткову вартість із цілком інших джерел, ніж у попе­редніх томах «Капіталу»? І до такої міри інших, що вся теорія виглядає іншою, бо це вже справжня фізіократія.

Як же в цьому розібратися?..

Ми в цьому не розберемося, доки не збагнемо цілей К. Марк­са, а також природознавчих можливостей його часу. Мета Маркса полягала в тому, щоб створити пролетарську економіч­ну науку, а не яку-небудь іншу. У даному разі теорія фізіокра­тів ніяк не підходила — її навіть наближено не можна було взяти за основу. До того ж вона поступово перетворилася в на­уковий релікт — її витіснила із світової арени англійська полі­текономія, заснована, як відомо, на трудовій вартості. Так уже складалася в Англії економічна думка: родючість землі як суб­станціональне джерело вартості перебувала десь у колоніях, за морями-океанами, тому англійцям здавалося, що виробництво починається в корабельному трюмі й завершується у фабрич­них стінах. Мотив суто психологічний, однак у розвитку еко­номічної думки він відіграв вирішальну роль. Адам Сміт, а потім Рікардо заклали основи тієї науки, яка отримала назву власне політичної економії, — бо у Кене, Тюрґо, а також їхніх послідовників економія була суто фізичною.

Так зародилися дві споріднені науки, які повинні були роз­виватись у взаємодії, доповнюючи та підсвічуючи одна одну. Але сталося інакше: політична економія розвивалася (особ­ливо завдяки Марксові), а фізична виявилася майже забутою. Причиною цього забуття є недостатній розвиток природничих наук — Ф. Кене випередив свій час більше, ніж на два сторіччя.

Справді, який закон природи є основним у теорії Ф. Кене? Звичайно ж, закон збереження і перетворення енерґії: до­даткова енерґія Сонця у вигляді надлишків зерна є джерелом додаткової праці і, відповідно, додаткової вартості. Тут ми спостерігаємо не тільки верхівку економічного айсберга, а бачимо його у глибині, навіть у субстанції. Не можна виво­дити суспільну енерґію виключно з людських м’язів, не пояс­нюючи при цьому, яким чином вона там з’явилась. Але зв’я­зати всі ланки воєдино досі було надзвичайно важко. І якщо завзятого трудівника Майєра оголосили психічно хворим лише за те, що він на фізіологічному комплексі «організм — їжа» відкрив закон збереження та перетворення енерґії, то як можна було зрозуміти Кене, який відкрив той самий закон не на окремому організмі, а на людстві в цілому? І при цьому на ціле сторіччя раніше від Майєра!..

На жаль, не розуміють його й досі. Не розуміють затято, немовби навіть хизуючись цим своїм дрімучим нерозумінням. І не тямлять, що воно — згубне!..

У часи К. Маркса важко було розібратися, що Ф. Кене є родоначальником іншої науки, — і тому Маркс оголошує його батьком сучасної політичної економії. Маркс розумів, що без Кене не можна обійтися. Ось чому в Маркса є немовби дві абсолютні додаткові вартості: одна народжується із суспільної праці, друга — з природи. Насправді це дві грані однієї і тієї ж суті.

Сьогодні, щоб уникнути подібних непорозумінь, ми зобо­в’язані зробити уточнення: Кене є батьком не політичної, а фізичної економії — і тоді все стає на свої місця.

Як саме? А ось як: фізіократи брали за основу споживчу вартість (тобто натуральний продукт у його природному се­редовищі), а політекономи — вартість мінову за відомою фор­мулою: гроші — товар — гроші. І це закономірно: природі невідомі ані товар, ані гроші — вони відомі тільки людському суспільству. Отже, в цілковитій істині реально існують два крила єдиної сутності. Обидва вони правомірні, обидва необ­хідні — на одному крилі далеко не полетиш. Ясно і те, що автор цих рядків — тобто я сам, звичайно, — тільки змарнував критичний порох, намагаючись спростувати К. Маркса у на­друкованих на Заході «Економічних монологах». Зате є урок на майбутнє: не можна з позицій природознавства крити­кувати науки суспільні. І, зрозуміло, навпаки. У будь-якому випадку така критика призводить до плутанини.

[Пізніше зауваження. Цей мотив повторюється в листі на ім’я М. С. Ґорбачова у 1986 році: я шукав можливості якось пом’як­шити поразку марксистської «науки». Але у такому вигляді пом’якшення виглядає як відступ від істини. Істина ж полягає в тому, що Маркс побудував усі політичні висновки (необхідність пролетарської революції та пролетарської держави) на відносній додатковій вартості (тобто, трудовій), приймаючи її за абсолютну. Помилка ця настільки велика, що вона призвела до знищення багатьох мільйонів ні в чому не винних людей. Але сама по собі наука про відносну додаткову вартість (тобто політична еконо­мія) можлива і необхідна. У даному разі К. Маркс прийнятний і корисний. Повніше ця думка розвинута в роботі «Шлях до хаосу».].