Добридень, франсуа кене! з блокнота нічного сторожа.

Рядки ці пишуться в будці нічного сторожа. Можливо, це не так і погано: більше доводиться дивитися на зорі і думати про них. Врешті-решт якось знаходять для себе прохарчування й письменники в неласці, і нічні сторожі. Зате який простір для думки і спокій для душі! Ніхто тебе не понизить на посаді й не усуне з неї — нікуди. Зникає необхідність брехати і пристосо­вуватися. Саме тому люди, серед яких я тепер живу, такі добрі, відверті. Починаєш усвідомлювати: не людина гріховна — гріх приноситься ззовні, його породжують суспільні відносини. Якби К. Маркс приписав їм тільки цю властивість (а не властивість продукувати додаткову вартість!), я не зважився б звинувачувати його в суб’єктивному ідеалізмі...

Поволі усвідомлюю: так же краще. Я однаково не міг би писати те, що вимагає сьогодні від українських письменників новий ідеолог ЦК КПУ В. Маланчук. Працюю над тим, що достигало в душі не менше п’ятнадцяти років. Відриватися від правовірного марксизму було дуже боляче — так боляче, ніби з тебе здирають шкіру. А от тепер відчуваю: почала наростати нова шкіра. І найголовніше: з’явилися нові друзі, які все це розуміють. Уперше почуваю себе вільним...

Академік А. Д. Сахаров простудіював кілька варіантів «Енерґії проґресу» — багато сот сторінок. Андрій Дмитрович не поспішав висловити свою думку. Для обміну думками передав працю своєму другові, докторові фізико-математич-них наук В. Турчину. Потім відбулося обговорення на кварти­рі легендарного академіка. Андрій Дмитрович щойно переніс операцію апендициту, йому ще не дозволяли підводитися з ліжка, одначе він сам відчинив двері — і ми з Турчином, промоклі під осіннім дощем, увалилися в його скромне житло, звідки сьогодні гримить на цілий світ Голос Свободи.

І тут мені довелося пережити немалий подив: голос зовсім не гримів — він був тихий і навіть сором’язливий. Така вона є, ця дивовижна людина! У голосі, в обличчі, у манері трима­тися ніхто не завважив би надзвичайної мужності — є навіть щось дитяче. Відгадуєш: це була колись дуже м’яка, ніжна дитина. Видно, його дитинство не схоже на моє...

В. Ф. Турчин у дорозі до Андрія Дмитровича попередив, що мені доведеться почути багато невтішного. Але все виявилося інакше: найголовніше вони зрозуміли і схвалили. Це була перша в моєму житті розмова, коли мене розуміли.

Те, з чим вони погодилися, я взяв за основу для першої частини («Прощавай, Марксе!»). Що ж їм не сподобалося в попередніх варіантах? Не сподобалося те, що я маю намір викласти у другій частині («Добридень, Франсуа Кене»). Не сподобалася не сама ідея, а метод її витлумачення.

Справа ось у чому. «Економічна таблиця» Ф. Кене — явище таке незвичайне, що до нього можна підходити з різних позицій. Гадаю, ніде не можна так наочно переконатися в справедливості піфагорійського вчення, як на закономірнос­тях «Таблиці». Саме з цього боку я й піддав її аналізові.

Звичайно, критикувати Маркса з позицій вчення Піфагора про Число можна, одначе для сучасної людини це, мабуть, мусить здаватися лише цікавим поглядом — не більше. Тим часом за своїм стилем праця претендувала на те, щоб її вва­жали твором науковим, а не полемічним. Суміш стилів і жанрів робила все в ній недоведеним, сумнівним. Якщо мені в новому варіанті книжки вдасться знайти правильний тон, то це, звичайно, завдяки критиці А. Д. Сахарова і В. Ф. Турчина.

[Книжка, яку читач тримає в руках, також викликала деякі кри­тичні зауваження з боку моїх наукових консультантів. Передусім таке: я відмовився від опису в «Економічній таблиці» обігу — зосередив увагу на виробництві. Це призвело до того, що меха­нізм «Таблиці» лишився нерозкритим. Він жив, звичайно, в моїй голові, але на папері чомусь відсутній. Тому всі дальші міркування з приводу енерґії проґресу перетворювалися на загальні слова. Я відразу ж заповнив цю порожнину — дав опис «Таблиці». Одначе розділ цей, підготовлений для пересилки В. Ф. Турчину, конфіскував КДБ разом з рукописом книжки. Тепер мені довело­ся написати його наново («Короткий опис «Таблиці»). У варіанті, який потрапив до самвидаву, цього розділу немає. Це, звичайно, утруднює розуміння проблеми в цілому. Друге зауваження стосується моєї віри у піфагорійське Число. Ця віра лежить в основі всіх релігій світу. Але, на мій погляд, «Таблиця» — це, власне, і є те Число, в яке вірили піфагорійці. В останньому розділі я показую, що основи «Таблиці» були відо­мі жерцям і філософам стародавнього Китаю, Вавилону, Єгипту. Звідти вони перейшли до Піфагора. Тут я лишився при своїх переконаннях. Мені здається, що цього разу віра у піфагорійське Число не заважа науковій розмові. Мушу нагадати, що, за визнан­ням Н. Вінера, саме з цієї його віри виникла нова наука — кібер­нетика.

Що ж до моїх політичних поглядів, то це питання взагалі не обговорювалося. А. Д. Сахаров і В. Ф. Турчин мають такий широ­кий кругозір і таку толерантність, які роблять їх справжніми демократами. Треба також мати на увазі, що йшлося лише про головні наукові проблеми, пов’язані з теорією вартості К. Маркса. Коли читач зауважить якісь огріхи в деталях, то вони, звичайно, не мають стосунку до моїх наукових консультантів — за це нале­жить критикувати автора.

А що книжка, по суті, вже опублікована (самвидав — це, безумов­но, публікація!), деякі питання, що потребують додаткового роз’яснення, я вирішив висвітлити в примітках.].

Мені важко розмежувати в собі письменника й економіста. Ось чому я вирішив відмовитися від академічної мови: це мають бути монологи людини, що стоїть під зорями й вільно міркує про Всесвіт, про земну кулю, про долю нашого народу і всього людства. А слушно я міркую чи ні — хай судить про це читач. Я не прорікаю істин в останній інстанції — я намагаюся пояснити істину так, як сам її розумію. Уряди не видають зако­нів природи, тому треба не засуджувати, а міркувати.

Попереджаю: я змушений буду повторюватися. Проблема така складна, що її належить обертати перед читачем то однією, то іншою гранню, і кожного разу доводиться говорити про те саме — про енерґію проґресу. Переді мною надзви­чайно важке завдання: «Економічну таблицю» Ф. Кене, яка майже забута через свою зовнішню «незначущість», треба зробити зрозумілою першому-ліпшому освіченому читачеві. Вона повинна сяяти в його очах так, як зимової ночі сяє чисте небо, всіяне зорями. Вона прийшла до нас саме звідти — від зірок, від сонця...

Чи впораюся я з цим завданням? Не знаю. Я сказав Сахаро­ву на прощання: «Ви недаремно повірили мені». Він дружньо усміхнувся і потис мені руку зі словами: «Дай Боже». Одначе змушений застерегтися: без зусиль з боку самого читача «Таблиця» лишиться для нього мертвою схемою.

Для початку покажу портрет моєї героїні в тому вигляді, в якому він вийшов з-під пера самого Ф. Кене. Потім читач побачить той самий варіант «Таблиці» в українському пере­кладі. Ми будемо працювати саме за цим варіантом: Маркс у тлумаченні і навіть у формі запису «Таблиці» припустився серйозної помилки. Тому треба повернутися до першо­джерела.