Сонце і людство

Досі ми говорили про біосферу в цілому, не порушуючи суспільних проблем. Залежність біосфери від сонячної діяль­ності в останні роки вже не заперечується — В. І. Вернадський і О. Л. Чижевський підготували суспільство до сприйняття цієї великої істини.

Адже нещодавно О. Л. Чижевський з гіркотою писав:

«Ідея про тісну залежність між активністю Сонця і станом біосфери розцінюється нерідко як «фантазія окремих занадто завзятих голів», як надто сумнівне нововведення»²⁸.

Сьогодні більшість освічених людей обізнана з вченням О. Л. Чижевського, і воно вже не викликає протесту — на­впаки, здається цілком природним.

Але як бути із суспільними процесами — залежать вони від сонячної діяльності чи не залежать?

«Ні, не залежать, — твердять наші соціологи. — Не можна плутати природне і соціальне».

Але хіба ж земна людина перебуває десь за межами біо­сфери?.. Саме тут і варто пригадати помилки Маркса, які випливають із так званої «суспільної субстанції». Саме це сумнівне нововведення породило такі потворні явища, як сталінізм фізичний (знищення людей) та духовний (знищен­ня наукових теорій).

Близько ста років тому відомий американський вчений Юнг у своїй самобутній праці «Сонце» писав:

«Одну з найцікавіших спроб зробив професор Джевонс, який прагнув показати співвідношення між сонячними пля­мами і торговими кризами. Думку цю не можна вважати безглуздою, як оголосили деякі; це питання факту. Якщо со­нячні плями насправді помітно впливають на земну метеоро­логію, на температуру, бурі й опади, то вони повинні опосе­редковано впливати на врожаї й таким чином викликати коливання фінансових відносин»²⁹.

Чижевського, який погодився з цією теорією, було проголо­шено «ворогом під маскою вченого». Та не так уже й далеко треба ходити за прикладами, щоб підтвердити справедливість поглядів Джевонса та Юнга: 1963-й та 1972 — це роки міні­мумів сонячних плям. Саме це змусило нас відправляти сотні тонн золота на Захід, щоб звідти завезти десятки мільйонів тонн зерна. До речі. Юнг саме з мінімумами сонячних плям пов’язує засухи, а з максимумами — велику кількість дощів. І це було сказано сто років тому! Він, звичайно, міркує у ґлобальних масштабах, бо передбачити, де саме вдарять засухи, надто складно. Але в період мінімумів треба бути до них підготовленими.

Що ж стало причиною осуду Чижевського? Теорія Маркса про «капіталістичний цикл» — тобто періодична циклічність піднесень і спадів у світовій економіці. Маркс якимось схо­ластичним чином виводить цю циклічність з класових проти­річ — у повному відриві від природи³⁰. Але ця циклічність наочніше за все підтверджує залежність земної економіки від діяльності Сонця. І тривалість капіталістичних циклів, і їх періодичність надто близькі до сонячних циклів. У всякому разі хвиля породжує хвилю — так виглядає цей рух. Капіта­лістичні цикли дещо відстають, але так і має бути — спочатку причина, потім наслідок.

Кінцевий результат такий: Захід навчився уникати криз, а ми вкотилися до них повним ходом. Обіцяне народові ба­гатство на американському рівні (і навіть вище!) вияви­лося нездійсненною мрією. Ось вона, горезвісна «суспільна субстанція», що заперечує капітал і його природне походжен­ня!..

К. Маркс, очевидно, почав усвідомлювати, що його теорія породжує відрив від природи. У західному світі й у нас її зрозуміли як звільнення від необхідності узгоджувати люд­ську діяльність з фізичними законами — мовляв, вона підко­ряється іншим законам.

Так, звичайно, природне і соціальне не завжди збігаються. У всякому разі, ці збіги простежити нелегко. І все ж в основ­них енерґетичних процесах людина включена в природу. Вона передусім включена в неї власною працею.

К. Маркс розглядає це питання у «Критиці Ґотської прог­рами». Ця програма починається такою фразою: «Праця є джерело всякого багатства і всякої культури».

З цього приводу К. Маркс зауважує:

«Праця не є джерелом всякого багатства. Природа (підк­реслено Марксом) такою ж мірою є джерелом споживних вартостей (а з них і складається речовинне багатство!), як і праця, котра є лише проявом однієї з сил природи, людської робочої сили»³¹.

Здавалося б, усе ясно. Але справа в тому, що це тільки фраза. Фраза правильна, проте вона ні до чого не зобов’язує: адже «суспільна субстанція» все одно залишається. Отож пошуки якоїсь іншої субстанції можна відкинути. А в ста­лінські часи такі пошуки закінчувалися знищенням учених. Через це наша наука і народне господарство зазнали ні з чим не зрівнянних втрат. Про моральний бік цього страшного явища ми не говоримо — про це сказав Солженіцин.

Наведемо ще один приклад. Доведено, що вибухи в роз­множенні африканської сарани чергуються з паузами в 11—12 років. М. С. Щербинський у пошуках цієї закономірності уста­новив таке: в період максимумів сонячних плям випадає максимум дощів, що омивають навіть африканські пустелі. І, відповідно, посухи збігаються з сонячними мінімумами. На максимуми дощів, коли в пустелях з’являється якась рос­линність, і припадає активне розмноження сарани. З’їдаючи те, що надає пустеля, живі хмари прямують на північ.

Але ж це дозволяє давати прогнози відносно урожайності на багато десятиліть! Сарана, звичайно, небезпечна, однак ще небезпечніші посухи. Наша країна встигла забути про страшні посухи кінця XIX і початку XX століть. Але чи означає це, що вони ніколи не можуть повторитися? Адже існує не тільки 11-річна, але й 77-річна циклічність. Саме остання, головним чином, і пов’язана із світовими посухами. Зрозуміло, що М. С. Щербинський підтвердив ту закономірність, про яку писав Юнг близько ста років тому. Цей факт доводить, що закономірність справді існує. І все ж планові органи чомусь не використовують це величезне відкриття. Чому? Відповідь одна: сонячна діяльність на суспільне життя не впливає. Але ж у сприятливі роки можна підготуватися до посухи — і тоді її удари будуть не настільки відчутні.

Ще раз підвела нас «суспільна субстанція».

Наші соціологи надто прямолінійно розуміють, у чому саме ми можемо піднестися над природою. Тільки знання, тільки розум підносять нас над нею, а не самовпевненість і не за­знайство. І не самість, звичайно...

Однак навіть це «піднесення» є відносним. Над природою піднестися не можна.