Про формулу Дрейка

Перетворення величезних просторів у мертві пустелі відбу­валося протягом останніх десяти тисячоліть земної історії. Невже саме у цьому і полягає призначення людини? Адже ми знаємо, що ніякі інші істоти не знищують родючість землі — навпаки, збагачують землю новою енерґією. І ніхто, крім людини, не загрожує земній біосфері повним її знищенням.

В останні роки на світових симпозіумах обговорюється формула Дрейка, за якою астрофізики намагаються обчис­лити ймовірність нашої зустрічі з інопланетною цивілізацією. У цій формулі одним із множників виступає член L, який ніби є якимсь космічним законом, що ви­значає термін життя розвиненої цивілізації. Вчені поки що не оголосили остаточ­ного присуду нашій цивілізації, однак майже всі погоджують­ся з тим, що вона смертна. Деякі вважають, що їй залишилося жити не більш як 50 років. Інші згодні продовжити строк її існування на кілька століть. І поки відбувається суд при­сяжних на космічному рівні, рядовий громадянин Землі з жахом дивиться у майбутнє, намагаючись відшукати прихо­ваний сенс того, що діється: навіщо все це потрібно було матінці-природі? Невже мільярди років розвитку від першої білкової клітини до розумної істоти, яка підкорює космічний простір, — це всього лише жорстокий фарс, що не має ані наймен­шого сенсу?

Звичайно, висновки астрофізиків слід вважати найсміливішими у розвиткові людської думки, яка стала настільки безжалісною, що цілком холоднокровно сама собі виносить вирок: не за горами день, коли я зникну, так і не усвідомивши, навіщо природа вихлюпнула мене на поверхню життя.

Великий Франсуа Кене, якого К. Маркс називає батьком політичної економії, досліджуючи причини загибелі Римської імперії, доходить до такого висновку: ця могутня держава загинула тому, що безглуздо знищувала родючість завойова­них земель. І завжди, у всі часи, імперії гинули саме з цієї причини.

Та ось що засмучує: якщо вчені так легко погодилися, що цивілізації гинуть, то, отже, людина за самою своєю суттю є ворогом сонячної речовини, яка і є єдино живою. Яка користь від того, що деякі астрофізики погоджуються збільшити L до 1000 років? Усвідомлення того факту, що людина за кілька століть (або навіть десятиліть!) здатна знищити все живе і прекрасне, — все те, що Сонце створювало протягом декіль­кох мільярдів років, — хіба це не жахливо? Тоді чому ж ми пишаємося справами рук своїх? Чи не краще одним атомним ударом покінчити з нашою безглуздою цивілізацією, ніж, страждаючи, стікаючи кров’ю, помираючи від голоду харчово­го, водного та кисневого, цілих тисячу років чекати, доки остаточно згасне життя на планеті? Можливо, ми б здійснили подвиг, знищивши самих себе, бо на ділі виявляється, що наш «проґрес» нагадує розростання ракової пухлини?..

Так, нам є за що зневажати себе, якщо L у формулі Дрейка справді є космічним законом.

Далі ми спробуємо протиставити формулі Дрейка іншу формулу, яка показує, що у земного людства є інший шлях — шлях до безсмертя. Формула ця надзвичайно проста з мате­матичної точки зору. Але її неможливо цілком зрозуміти доти, доки ми з повною ясністю не усвідомимо, що земне життя належить не Землі — воно явище космічне.

Життя не можна вважати земним, як не можна вважати кам’яною піну морського прибою, яка розбивається об берегові скелі. Прибій хапає окремі камінчики, перекочує їх у собі, але ж ми добре усвідомлюємо, що це не дає нам права вважати його складовою частиною суші — він цілковито належить океанові. Сонячні промені, стаючи живими організмами, також вступа­ють у взаємодію з земними мінералами. Це піна сонячного прибою, — жива піна! — у якої є своє високе призначення. Світ­лова піна, що стала білковими клітинами...

Порівняння земного життя з піною сонячного прибою належить не авторові цих рядків. Досить згадати Афродіту, яка народилася з піни морської. Вона ж Аврора — богиня світанку. Дві ролі, що їх виконує ця прекрасна богиня, роз­кривають нам стародавнє розуміння земного життя.