8) Поняття правильності та істинності міркування.

Для отримання вивідного знання необхідно доводити або спростовувати конкретні твердження, заперечувати хибні думки, давати визначення поняттям, здійснювати різні види типологій. Кожна із названих процедур передбачає суворе дотримання відповідних логічних правил.

Загальновизнаним є положення, що для того, щоб у конкретному міркуванні вивідне знання було істинним, необхідно дотримуватися таких умов:

а) вихідні твердження обов'язково новині бути істинними;

б) під час міркування між вихідними твердженнями необхідно встановити зв'язок, який відповідає законам і правилам логіки.

Нехтуючи однією із вимог, ми можемо отримати у конкретному міркуванні істинний висновок випадково. Продемонструємо це на прикладах.

В обох міркуваннях перше вихідне твердження є хибним, але логічний зв'язок між ними відповідає логічним правилам (саме правилу 1-ї фігури простого категоричного силогізму). Оскільки у цих міркуваннях порушена вимога, щодо обов'язкової істинності вихідного знання, то висновок у другому міркуванні випадково істинний. Тобто, із хибного вихідного твердження висновок можна отримати будь-який.

Наведемо приклад, де вихідні твердження є істинними, але до них неправильно застосовані правила логіки:

У цьому прикладі обидва вихідні твердження істинні, але пов'язані вони з порушенням правил логіки. Тому висновок є хибним. Тут порушено правило першої фігури простого категоричного силогізму, відповідно до якого менший засновок не повинен бути заперечувальним.

Таким чином, вивідне знання буде істинним тоді і тільки тоді, коли вихідні твердження міркування будуть істинними, і до них будуть правильно застосовані правила та закони логіки. Тобто, істинність висновку міркування - це відповідність висновку міркування дійсності (якщо висновок міркування істинний, то він відповідає дійсності, а якщо висновок міркування хибний, то він не відповідає дійсності), а правильність міркування - це відповідність міркування правилам і законам логіки.

Дотримання цих вимог забезпечує отримання вивідного знання, істинність якого не викликає сумніву.

9) Поняття логічної помилки ( паралогізм та софізм).

Логічні помилки бувають двох типів: помилки в результаті неточного визначення предмета і поділу понять та помилки у структурі силогізму.

Логічні помилки в результаті неточного визначення предмета і поділу понять

До цієї групи логічних помилок належать такі:

1. Суперечності в самому визначенні (contradictio in adjecto). Цю помилку мають у собі вислови про поняття, що містять протилежні ознаки, які не можуть одночасно в ньому бути (холодне полум'я, квадратне коло).

2. Визначення невідомого через невідоме (iqnotum per ignotum). Така помилка трапляється тоді, коли промовець не знає освітнього

рівня, пізнавальних можливостей слухачів і посилається як на приклад на те, чого вони не знають. В результаті не виникає сподіваного ефекту пізнання і зворотного зв'язку, крім запитання: а це що таке?

3. Заперечення замість визначення (via negationis) — така помилка трапляється тоді, коли, не знаючи точної дефініції, йдуть від протилежного (чорне — це не біле; доведи, що ти не ведмідь).

4. Тавтологія (гр. tauto logos — те саме слово; лат. idem per idem — те саме, за допомогою того самого) — помилка, при якій поняття визначається само через себе ("я" є "я"), тобто двічі відтворюється те саме, не поповнюється новою інформацією.

Тавтологія може бути риторичною фігурою (див. розділ "Елокуція").

5. Плеоназм (гр. pleonasmos — надлишок, надмірність)—близька до тавтології помилка. Різниця між ними полягає в тому, що тавтологія—це повний повтор, а плеоназм—частковий, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, здебільшого ширшого поняття: місяць березень (березень тільки місяцем і є),рівна половина (якщо половина, то вже рівна) тощо.

Плеоназм також може бути риторичною фігурою.

6. Полісемія (гр. polysemos — багатозначний) також може стати причиною помилки, якщо обрати з двох чи кількох значень не те, що треба, що відповідає меті спілкування.

7. Номінативна підміна (fallacia secundum dictionem) також може стати помилкою, коли позначене певним словом поняття на наступному етапі вже позначається іншим словом (продукти — їжа — харчі).

8. Непорівнювані поняття (notiones disparatae) — ця помилка трапляється при аналогійній аргументації, коли предмет порівнюється з дією або дія з обставинами тощо.

9. Порівняння замість визначення (via negationis) — ця помилка трапляється тоді, коли мовець, не знаючи точного визначення, намагається приблизно пояснити через порівняння з чимось, чого також точно не знає (кава — це щось як наркотик).

10. Змішування суттєвого з випадковим (fallacia accidentis) трапляється тоді, коли промовець не знає категоріальних, обов'язкових ознак та факультативних, тимчасових, додаткових і ці додаткові представляє як основні, але це не є так (Всі жінки люблять телевізор).

11. Називання роду замість виду і виду замість роду, перенесення предмета з одного роду чи виду в інший — такі помилки трапляються тоді, коли промовець не володіє таксономією предмета розмови і не вміє розрізняти рід та вид.

12. Побудова лінійних ланцюжків там, де мають бути ієрархічні: дерева і яблуні зацвіли; ми і люди уважно слухали.

Помилкова основа поділу або класифікації (fundamentum divisionis) приведе до несуттєвих ознак (жінки романтичні, чоловіки — ні) або до суперечливих висновків.

Софізм - логічна помилка, якої свідомо, навмисне припускаються в процесі суперечки.

Паралогізм - логічна помилка, якої несвідомо, ненавмисне припускаються в процесі суперечки.