
- •Логіка як філософська наука та її предмет.
- •Значення логіки для практичного та теоретичного мислення.
- •Поняття логічної форми, основні види форм логічного мислення.
- •4. Закон тотожності, його формулювання та практичне значення.
- •5) Закон несуперечності, його формулювання та практичне значення.
- •6) Закон виключеного третього, його формулювання та практичне значення.
- •7) Закон достатньої підстави, його формулювання та практичне значення.
- •8) Поняття правильності та істинності міркування.
- •9) Поняття логічної помилки ( паралогізм та софізм).
- •10) Ознаки правильного (логічного) мислення.
- •11) Поняття як логічна форма мислення.
- •12) Логічна структура поняття.
- •13) Закон оберненого відношення між змістом та обсягом понять.
- •14) Логічні операції обмеження та узагальнення понять.
- •15) Види понять за обсягом та за змістом.
- •16) Види відношень між поняттями.
- •17) Логічна операція поділу понять, її різновиди та правила здійснення.
- •18) Логічна операція визначення понять, її різновиди та правила.
- •19) Судження як логічна форма мислення.
- •20) Логічна структура судження.
- •21. Класифікація категоричних суджень
- •1. Закон тотожності
- •2. Закон суперечливості
- •3. Закон виключеного третього
- •4. Закон достатньої підстави
- •5. Закони математичної логіки
- •2. Умовно-категоричні виводи
- •4. Умовно-розділові виводи
- •3. Розділово-категоричні виводи
- •Б) Простий категоричний силогізм.
- •Ентимема.
- •40. Правила доведення і спростування
- •А) Правила і помилки стосовно тези.
- •Б) Правила і помилки стосовно аргументів.
- •В) Правила і помилки стосовно демонстрації.
Ентимема.
У практиці міркування, як правило, ми користуємося силогізмами не у повному, а у скороченому вигляді.
Наприклад,
"Геометрія Евкліда перевіряється на практиці, тому що вона теорія",
"Крадіжка - злочин, тому що вона суспільно небезпечне діяння", тощо.
Силогізм, у якому пропущено один із засновків, або висновок називається скороченим силогізмом, або е н т и м е м о ю.
Термін "ентимема" походить від грецького inthymos, що означає "в думці", "на думці" тощо.
Існує три види ентимеми:
а) Ентимема з пропущеним більшим засновком.
Наприклад, "Земля має природний супутник, тому що вона планета";
б) Ентимема з пропущеним меншим засновком.
Наприклад, "Земля має природний супутник, тому що усі планети мають природні супутники";
в) Ентимема з пропущеним висновком.
Наприклад, "Всі планети мають природний супутник, а Земля - планета".
Застосування ентимем у практиці міркування значно підвищує ефективність процесу обміну думками, процесу спілкування, але іноді приводить до значної кількості помилок у наших міркуваннях. Коли користуються повним силогізмом помилку легше помітити. Але якщо у силогізмі пропускається якась частина, то саме в ній і може критися помилка.
З метою уникнення помилок при користуванні скороченими силогізмами треба вміти знайти пропущену частину силогізму і відновити силогізм у повному вигляді. І лише потім, звернутися до наведеного вище алгоритму перевірки силогізму.
Для того щоб відновити силогізм у повному вигляді необхідно здійснити такі кроки:
а) Визначити, що дано в ентимемі: два засновки, або один засновок і висновок;
б) Знайти терміни силогізму в наявних частинах силогізму;
в) Відновити по знайдених термінах силогізму відсутню частину силогізму;
г) Застосувати алгоритм перевірки силогізму до реконструйованого силогізму.
Розглянемо вище зазначене на прикладах.
I. "Крадіжка - злочин, тому що вона суспільно небезпечне діяння".
II. "Земля - планета, тому що вона обертається навколо Сонця" Відновимо у повному вигляді силогізм виходячи із наявної ентимеми. У ентимемі II маємо висновок (який стоїть перед словами "тому що") і засновок. Запишемо їх за схемою силогізму:
Земля обертається навколо Сонця.
Земля - планета.
Виходячи із висновку визначимо більший та менший терміни силогізму. Відповідно S - "Земля" і Р - "планета", тоді наявний засновок "Земля обертається навколо Сонця" - буде меншим. Отже, пропущеним є більший засновок. Він може мати два варіанти стпуктупи:
Тепер застосуємо алгоритм перевірки силогізму. Якщо розглянути силогізм І, по очевидно, що він побудований за ІІ-ю фігурою простого категоричного силогізму. Але у ньому порушується друге правило цієї фігури. Отже, висновок логічно не слідує із даних засновків. Схема
силогізму II побудована за 1-ю фігурою простого категоричного силогізму, але в ній порушується перше правило цієї фігури ("Більший засновок повинен бути загальним судженням"). Отже, висновок логічно не слідує із даних засновків. Якщо ж спробувати утворити загальне судження, то воно виявиться хибним: "Усі небесні тіла, що обертаються навколо Сонця - планети". Таким чином, наведена ентимема неправильна.
Але цілком правомірно виникає питання: "Хіба Земля не планета?". Дійсно, Земля є планетою і, у цьому випадку, висновок даної ентимеми є істинним судженням. Але ще раз підкреслимо, що цей висновок логічно не випливає із даних засновків. Тому, треба знайти ті засновки, із яких з необхідністю буде випливати істинність даного висновку.
Подібні випадки зустрічаються досить часто. На перший погляд, достатньо мати істинний висновок, щоб стверджувати правильність умовиводу. Але це не так. Тому що, висновок може бути істинним, а його обґрунтування помилковим.
38. доведення його логічна структура
Термін "доведення" має декілька значень.
По-перше, "доведенням" називають факти, за допомогою яких встановлюється істинність певного положення.
По-друге, "доведенням", позначають джерела доказів, наприклад, літописи, архіви, оповіді очевидців, мемуари тощо.
Нарешті, по-третє, "доведенням" називають логічну процедуру, в ході якої встановлюється істинність певного положення за допомогою положень, істинність яких уже встановлена раніше.
Саме третє значення терміну "доведення", є об'єктом дослідження логіки.
Структура доведення складається із:
- тези;
- аргументів та
- демонстрацій.
Т е з а - це думка або положення, істинність якого потрібно довести.
Наявність тези є обов'язковою умовою будь-якого доведення. Теза може бути сформульована як на початку доведення, так і будь-який момент доведення. У природній мові тезу виокремлюють такими зворотами: а) "Ось моя теза"; б) "Ось моє бачення"; в) "Це моя точка зору"; г) "Це моя позиція"; тощо.
Іноді тезу проголошують без спеціального посилання на те, що дане положення є тезою. Як правило, теза формулюється у вигляді категоричного судження. Наприклад,
"Земля має еліптичну орбіту руху"; "Це імітація крадіжки"; "Україна правова держава";
"Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180°. Але бувають випадки коли теза формулюється у формі запитання. Наприклад,
"Хто організатор вбивства президента Дж. Кеннеді?"; "Як була заснована Києво-Печерська Лавра?"; "Які чинники політичної стабільності в Україні?" . У судовій практиці розрізняють:
- основну тезу і
- підлеглу тезу або часткову тезу.
О с н о в н о ю т е з о ю називають положення, із якого виливають (або йому підпорядковуються) декілька явно сформульованих положень.
Тому доведення основної тези, передбачає обґрунтування цих підлеглих положень.
П і д л е г л о ю т е з о ю називається положення, яке стає тезою лише тому, що завдяки йому доводиться основна теза.
Це і обумовлює те, що доведена часткова теза стає аргументом для основної тези.
Однією із основних властивостей тези є те, що вона повинна бути істинною. Хибне положення, яке висувається як теза неможливо обґрунтувати ніяким доведенням.
А р г у м е н т - це думка, істинність якої уже встановлена раніше, і яка може бути використана для обґрунтування істинності довільного положення.
До аргументів відносять:
1) факти дійсності;
2) закони;
3) аксіоми;
4) дефініції;
5) раніше доведені положення. Розглянемо кожен із видів аргументів.
Слово "факт"походить від латинського - factum, що означає зроблене, здійснене. Існує декілька значень цього терміну.
По-перше, під фактом розуміють істину, подію або результат;
по-друге, факт визначають як дещо реальне на протилежність вигаданому;
по-третє, під фактом розуміють конкретне, одиничне на відміну від абстрактного, загального;
по-четверте, факт трактують як особливого роду, положення, що фіксує емпіричне знання, яке протиставляється теорії або гіпотезі.
У межах нашого дослідження під фактом розуміється явище або подія, що мають місце в дійсності, і які правильно відображені в судженні.
Факт є одним із важливих видів аргументів. Запорукою вагомості факту як аргументу є те, що факт, як правило, відображає дійсний стан справ і відкидати, заперечувати не погоджуватися із фактом, означає йти в супереч дійсності. Факт є фундаментом на якому будуються, формуються людські переконання.
Але факт, як те що наявне в дійсності, у сфері пізнання, (у широкому смислі в сфері інтелектуальної діяльності) стає аргументом, лише тоді коли носій факту, суб'єкт факту озвучує його, проголошує його, пояснює його.
Наприклад, подію затемнення Сонця можна пояснити як явище, що відповідає законам астрономії і як знак різних соціальних катаклізмів (війна, голод, зміни влади тощо.).
Або ж факт наявності у підозрюваного знаряддя злочину, ще не означає, що саме він причетний до злочину. Це знаряддя могло бути підкинутим, позиченим, купленим після скоєння злочину тощо.
Тому один і той самий факт може бути використаний для трактування або тлумачення різних положень. Тобто, факт лише тоді може стати аргументом коли він правильно інтерпретований і ретельно пояснений. Своєрідне забарвлення мають факти у судовому процесі (дослідженні).
У судовому дослідженні факти трактуються як фактичні дані. Власне кажучи, розкриття злочину, встановлення злочинця, передбачає виявлення і збір фактів, які із достовірністю відтворюють обставини скоєння злочину, мотиви скоєння злочину, злочинне діяння, вказують на злочинця, істинність його вини. Тобто, фактичними даними по судовій справі можуть бути всі складові середовища, в якому трапилася протиправна дія. Але аргументом або судовим доказом факт стає лише тоді, коли він відповідає вимогам процесуального закону.
Наприклад, інформація якоїсь особи, що спостерігала певний факт перетворює даний факт в аргумент (доказ по певній справі) лише тоді коли ця особа була допитана як свідок у відповідності з процесуальним законом порядку і її свідчення занесені до протоколу згідно з вимогами процесуального закону.
Наступним видом аргументів є закони.
Серед законів розрізняють:
- закони природи (закони астрономії, фізики, математики, хімії і ін);
- закони суспільства (закони соціології, економіки, права, моралі і ін.). З а к о н и - це положення, які відображають суттєві необхідні та загальні зв'язки і відношення.
Тому дія закону є обов'язковою, неминучою. Закон не знає винятків. Неможливо щоб закон поширювався лише на частину предметів чи явищ, які він описує.
Все це зумовлює те, що закони є фундаментом науки. Тому посилання на закон є глибоко переконливим. Достатньо встановити, що дане положення випливає із певного закону, як одразу із необхідністю визнається істинність цього положення.
Особливим видом аргументів є юридичні закони. У процесі слідства і судового засідання ми користуємося доказовими фактами, із яких намагаємося зробити певні висновки.
Наприклад, щоб встановити причетність підозрюваного до злочину ми повинні зібрати докази по цій справі. Але самі докази поза правовою нормою не дають можливість зробити відповідні висновки. Лише тоді, коли факти співставляються з юридичною нормою вони можуть стати аргументами. Іншими словами, у ході слідства і судового процесу, висновки логічно спираються на факти дійсності і на відповідні статті закону.
У ролі аргументів використовують також аксіоми.
Загальновизнаним є те, що аксіоми це положення які не потребують доведення. Саме у цьому розумінні будемо вживати цей термін.
Аксіоми як аргументи широкого використовуються в математичних та природничих науках. У гуманітарних науках деякі залежності теж можуть виконувати функцію аргументів.
Маються на увазі такі:
- категоричний імператив /.Канта: "Дій так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі, так і в особі будь-кого іншого також, як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу";
- деонтичний принцип: "Все, що не заборонено, те дозволено";
- презумція невинності: "Будь-хто вважається невинним, доки не доведено протилежне ".
Часто в ролі аргументів використовують дефініції або визначення. Визначення, розкриваючи зміст поняття є квінтесенцією, концентрованим знанням про предмет. Тому посилання на дефініцію є достатнім для визнання істинності тези.
Досить широко дефініції використовуються у судовій практиці. Це зумовлено тим, що дефініції правових понять містяться, в юридичному законі, кодексі, правовому акті і цим самим є універсальними та загальнообов'язковими.
Аргументи - дефініції, як правило, використовуються в доведенні коли встановлюється кваліфікація скоєного, що може розглядатися як злочин. Довести, що дана дія обвинувачуваного кваліфікована правильно, означає посилання на статтю закону, яка описує ознаки злочину, котрий проглядається у діях обвинувачуваного.
Наприклад, якщо необхідно довести, що дії обвинувачуваного є шахрайством, то вказують не тільки на факти, що зібрані по даній справі, а й посилаються на статтю кримінального кодексу, яка описує шахрайство.
Нарешті, в ролі аргументів часто виступають раніше доведені положення. Будь-яка наука включає в себе принципи, теорії, наукові судження, які мають логічне обґрунтування і підтверджені практикою. Саме вони й можуть виступати аргументами. Посилання на такі аргументи є достатнім для обґрунтування тези.
Розглянемо третю складову частину доведення - демонстрацію. Розглянуті до цього структурні частини доведення: теза і аргумент за своєю логічною формою належать до суджень. Безпосередньо вони виражаються у реченні і сприймаються нами як щось реальне.
Д е м о н с т р а ц і я - це спосіб, форма зв'язку тези і аргументів.
Тому демонстрація не може бути виражена судженням. Самі по собі теза і аргументи, поза логічним зв'язком ще не є доведенням. Довільне положення лише тоді стає аргументом, коли із нього виводиться теза. Демонстрація як процес виведення тези із аргументів завжди має форму умовиводу.
Зазначимо, якщо стверджують, що демонстрація це завжди умовивід, то мають на увазі не те що доведення це якийсь новий вид умовиводу, поряд із описаним вище з умовиводом як формою мислення, це - по-перше. А, по-друге, не будь-який умовивід є доведенням.
За дефініцією умовивід це логічна форма за допомогою якої отримують нове знання, відкривають істину. Тобто, перехід в умовиводі від засновників до висновку продукує, породжує, нове знання. У доведенні ж, здійснюється обґрунтування вже відомого знання, формується переконання в істинності раніше відкритого положення. Отже, у доведенні ми здійснюємо підбір аргументів для даної тези, але цьому підбору передує знання тези, проголошення, декларація істинності тези. Залишається це лише показати, продемонструвати. Правда, це тривалий процес. Іншими словами, якщо в умовиводі головним є питання "Чи випливає висновок із засновків з логічною необхідністю?" то у доведенні - "Чи насправді це має місце?".
39. спростування його структура
Спростуванням називають логічну операцію встановлення хибності або необґрунтованості раніше висунутої тези.
При обговоренні теоретичних чи практичних питань часто відстоюються різні погляди, пропонуються різні варіанти рішень. Обговорення набуває в цьому випадку характеру дискусії. За числом учасників вона може бути двосторонньою або багатосторонньою. Учасники дискусії висувають і відстоюють певну тезу (пропонент) або спростовують її (опонент).
Мистецтво ведення дискусії потребує не тільки навичок логічного доведення, але й спростування. Оскільки операція спростування спрямована на руйнування здійсненого доведення, то в залежності від мети критичного виступу вона може бути критикою тези, критикою аргументів, критикою демонстрації.
1) Критика тези
Ефективна за своєю критичною силою операція, мета якої - показати неслушність (хибність або помилковість) висунутої пропонентом тези. Тезу вважають хибною, якщо пропонент наперед знає про це, але відстоює її, створюючи штучну аргументацію. Помилковою теза буде в тому випадку, коли пропонент не знає, що його твердження не відповідає дійсності.
Спростування тези може бути прямим та непрямим. Пряме спростування будується у формі міркування, яке отримало назву "зведення до абсурду". Здійснюється це так: припустивши істинність висунутої пропонентом тези, будують його пряме доведення. Якщо в ході доведення між будь-якими твердженнями виникає протиріччя, то це свідчить про хибність тези, оскільки хибні твердження завжди є логічним наслідком хибної підстави. З хибності висунутої тези випливає істинність суперечливого їй твердження (антитези).
Наприклад, необхідно спростувати твердження "С", виходячи з таких аргументів:
Побудуємо пряме доведення тези "С".
Отримана нами суперечність свідчить про хибність тези "С' Отже, істинним буде твердження "~С".
Непряме спростування тези будується у формі апагогічного доведення, коли висунуту пропонентом тезу прямо не спростовують, а будують доведення власного твердження, що суперечить тезі пропонента (антитеза). Оскільки з двох суперечливих тверджень одне є істинним, а друге - хибним (закон виключеного третього), то у випадку успішного обгрунтування істинності антитези роблять висновок про хибність висунутої пропонентом тези.
Наприклад, пропонент висунув тезу "~В" і навів такі аргументи:
Припустимо, що теза "~В" є хибною, а істинною буде антитеза "В". Побудуємо пряме доведення нашої антитези, використавши при цьому аргументи пропонента:
Вираз з подвійним запереченням це те ж саме, що вираз без заперечення (~ ~С е С).
оскільки антитеза "В" є доведеною (істинною), то це спростовує істинність твердження "~В" (теза пропонента).
2) Критика аргументів.
Оскільки операція доведення - це обгрунтування тези, то в ході доведення слід використовувати лише такі аргументи, істинність яких не викликає сумнівів. Якщо опоненту вдається показати сумнівність або хибність аргументів, то це суттєво ослаблює позицію пропонента, бо така критика свідчить про необґрунтованість його тези.
Критика аргументів може полягати в тому, що опонент вказує на: суперечність між аргументами; невідповідність їх дійсним подіям; неправильні структури виводу, коли висновок не випливає з підстав тощо. Усе це свідчить про сумнівність форм та методів аргументації.
Сумніви в правильності доводів з необхідністю переносяться й на тезу, яка є логічним наслідком з аргументів і теж розглядається як сумнівна. У випадку виявлення хибності аргументів теза вважається необґрунтованою й потребує нової аргументації.
3) Критика демонстрації
Спосіб спростування, в якому намагаються показати, що в міркуваннях пропонента немає логічного зв'язку між аргументами та тезою. Якщо теза логічно не слідує з аргументів, то це означає, що вона позбавлена основи доведення і є необґрунтованою. Вихідний та кінцевий пункти розмірковування виявляються поза логічним зв'язком одне з одним.