3. Поняття логічної форми, основні види форм логічного мислення.

Логічна форма – спосіб зв’язку складових частин змісту думки на відміну від самого цього змісту, результат відволікання від «матерії» думки, тобто від того, які саме індивіди, властивості, відносини, класи, ситуації і т.п. є предметами цієї думки.

У сучасній логіці аналіз логічних форм концептуальних утворень (понять, суджень, міркувань тощо), адекватно оформлених у вигляді осмислених висловів природної мови, здійснюється за допомогою формалізованих мов, які мають точно задані алфавіт і правила утворення складних виразів і засновані на певній системі семантичних категорій.

Основними формами абстрактного (логічного) мислення є поняття, судження, умовивід.

Кожна з названих логічних форм буде предметом нашого вивчення в наступних розділах. Зараз ми коротко розглянемо їх з метою висвітлення поняття логічної форми.

Окремі предмети або їх сукупності відображаються нашим мисленням у поняттях, які є різними за своїм змістом. Наприклад, "підручник" і "злочин" - поняття, що відображають абсолютно різні предмети думки. Підручник - це друковане джерело знань основ якоїсь науки і слугує навчанню майбутніх фахівців. Злочин - це суспільно небезпечне, протиправне, винне та карне діяння. Як бачимо, ці різні предмети відображаються у мисленні однаковим способом - як певна сукупність їх загальних, суттєвих властивостей і ознак.

Виділяючи характерні ознаки одного предмета, або повторювані і спільні ознаки деякої множини предметів, ми утворюємо поняття предмета "А" як деяку сукупність його суттєвих ознак "а", "b", "с".

Таким чином, різні предмети відображаються в мисленні людини однаково - як певний зв'язок їх суттєвих ознак, тобто у формі поняття.

У формі судження відображаються відношення між предметами та їх властивостями. Ці відношення стверджуються або заперечуються. Наприклад, "звинувачуваний має право на захист" і "Волга не впадає в Чорне море".

Наведені судження різні за своїм змістом, але спосіб зв'язку складових їх змісту однаковий - цей зв'язок виражається у формі ствердження або заперечення. Позначивши поняття, що входять у судження, прийнятими в логіці символами S (суб'єкт - від латинського - той, що лежить внизу, знаходиться в основі поняття про предмет судження) - так позначається поняття про предмет судження - і Р (предикат - від латинського - сказане, ознака предмета) - поняття про ознаку предмета, дістанемо схему, яка є загальною для будь-якого судження даного типу: "S - Р", де S і Р -поняття, що входять в судження, а знак " - " - означає зв'язок між ними. Під S і Р можна розуміти будь-які предмети та їх властивості, під знаком " - " - будь-який зв'язок (і стверджувальний, і заперечний).

Таким чином, судження є певним способом відображення відношень предметів дійсності, який виражається у формі ствердження або у формі заперечення.

Розглядаючи умовивід, за допомогою якого з одного або декількох суджень виводиться нове судження, можна встановити, що в умовиводах одного типу вивід здійснюється одним і тим же способом.

Наприклад:

Усі філологи вивчають логіку

Ми — студенти-філологи

Ми вивчаємо логіку.

Висновок ("Ми вивчаємо логіку") з необхідністю виводиться із засновків тому, що вони пов'язані спільним поняттям "філологи".

Таким же чином, тобто завдяки змістовному зв'язку суджень-засновків, можна отримати висновок із будь-яких інших за змістом суджень.

Отже, ми виділяємо дещо спільне в різних за змістом умовиводах: спосіб зв'язку між судженнями.

Розглянувши основні форми мислення - поняття, судження та умовивід, ми знайшли в них дещо спільне, що не залежить від предметного змісту думок, а саме: спосіб зв'язку елементів думки - ознак у понятті, понять у судженні й суджень в умовиводі. Зумовлений цими зв'язками зміст думок існує не сам по собі, а в певних логічних формах: поняттях, судженнях, умовиводах.

Логічна форма або форма мислення - це спосіб зв'язку елементів думки, її будова, завдяки якій зміст існує й відображає дійсність.