1. Логіка як філософська наука та її предмет.

Логіка – наука про мислення. Назва її походить від грецького слова logos – “думка”, “слово”, “закон” і т.д. Термін “логіка” вживається також для позначення закономірностей об’єктивного світу (наприклад “логіка фактів”, “логіка речей” і т.д.); для позначення строгості, послідовності, закономірності процесу мислення (“логіка мислення”, “логіка міркування”). Закономірний характер мислення є своєрідним відображенням об’єктивних закономірностей. Логіки мислення є відображення логіки речей (змістовно). Але на відміну від інших наук, вивчаючих мислення людини, наприклад, фізіології вищої нервової діяльності чи психології, логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Логіка, яка вивчає пізнаюче мислення і застосовується як засіб пізнання, виникла і розвивалась як філософська наука і в теперішній час являє собою складну систему знань, що включає дві відносно самостійні науки: логіку формальну і логіку діалектичну (усне пояснення).

Визначення логіки у першому найзагальнішому наближенні виглядає таким чином: логіка — це наука, яка вивчає мислення людини. Але сутність мислення осягається в межах кількох наук — філософії, психології, фізіології вищої нервової діяльності, кібернетики тощо.

Предмети логіки як філософської науки

Предметом логіки є закони і форми, прийоми і операції мислення, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ.

Пізнання як процес відображення об’єктивного світу свідомістю людини являє собою сутність чуттєвого і раціонального пізнання.

Чуттєве пізнання має 3 основні форми:

Відчуття – відображення окремих чуттєво сприймаємих властивостей предметів (наприклад: колір, форма, запах, смак і т.д.).

Сприйняття – цілісний образ предмету, виникаючий в результаті його безпосереднього впливу на органи відчуттів.

Уявлення – це чуттєвий образ предмету, який зберігся в свідомості. Якщо сприйняття це безпосередній вплив, то уява є тоді, коли такого впливу вже немає.

Образи уяви можуть бути довільно комбіновані.

На відміну від чуттєвого пізнання, мислення відображає зовнішній світ (і не тільки!) в абстракціях (відволікання). Відходячи від конкретного в речах і явищах, абстрактне мислення здатне узагальнювати багато однорідних предметів, виокремлювати найбільш важливі властивості, розкривати суттєві зв’язки.

2. Значення логіки для практичного та теоретичного мислення.

Крім перерахованих типів логік, які виникли історично, існує інша класифікація типів логік, тобто, вирізнють теоретичну і практичну логіку.

Засновник науки логіки Арістотель розглядав логіку як теоретичну частину філософії. У філософії Арістотель вирізнив дві частини: практичну і теоретичну. Практична включає етику і політику; теоретична — фізику і логіку.

Історично поділ науки логіки на теоретичну і практичну вперше був здійснений німецьким філософом І.Кантом (1724-1804). Оскільки в епоху, коли жив і творив І.Кант, була відома лише загальна традиційна (арістотелівська) логіка, то він поділив загальну логіку на "чисту" і "прикладну". "...В чистій логіці ми відвертаємося від усіх емпіричних умов, при яких діє наш розсудок, наприклад, від впливу відчуття, від гри уяви, законів пам'яті, сили звички, схильностей і т.д., отже, й від джерел забобонів. Загальна але чиста логіка має справу виключно лише з апріорними принципами і являє собою канон розсудку і розуму... Загальна логіка називається прикладною тоді, коли вона розглядає правила використання розсудка при суб'єктивних емпіричних умовах, які вказує нам психологія. Отже, вона містить в собі емпіричні принципи... Вона є тільки засіб очищення буденного розсудку, але не канон розсудку взагалі і не органон часткових наук".2

Поділ логіки на теоретичну ("чисту") і практичну ("прикладну"), здійснений І.Кантом, був розвинутий німецьким філософом Регелем, а відтак іншими філософами і логіками.

Г.Регель (1770-1831) розглядав логіку у своїй системі філософських наук. "Логіка є наука про чисту ідею, тобто про ідею в абстрактній стихії мислення... є наука про мислення, про його визначення і закони..."1, а "інші філософські науки — філософія природи, філософія духа, навпаки, являються ніби прикладною логікою, оскільки остання є їх животворна душа..."

В наш час до теоретичної логіки відноситься не лише загальна традиційна логіка, але й усі інші типи логік, про які вже йшлося.

Теоретична логіка — це певна логічна система знання (теорія) або сукупність логічних теорій, які побудовані на певних принципах і аксіомах засобами природної і особливої штучної (формалізованої) мови. До теоретичних логік відносяться всі історичні типи логік — загальна або традиційна, класична символічна (логіка висловлювань, логіка предикатів), некласичні символічні логіки — модальна, багатозначна, пара несуперечлива, інтуїціоністська та ін. В наш час розробляються нові логічні теорії.

Особливість теоретичної логіки (під якою розуміється сукупність різноманітних формально-логічних теорій) полягає в тому, що логіки створюють її засобами особливої мови й вона являє собою "сильну" абстракцію або абстрактно-знакову модель. В результаті створення такої моделі (теорії) виникає специфічна логіко-філософська проблема — співвідношення формалізованої логічної теорії і конкретної предметної галузі, тобто практичного використання логічних систем знання в певній предметній діяльності людей.