
- •2. Методи адміністративного права.
- •3. Система адміністративного права.
- •4. Місце адміністративного права в системі права України.
- •6.Адміністративне право як наука і навчальна дисципліна.
- •7.Концепція адмін.Реформи
- •8.Поняття та ознаки адмін-прав норми
- •10. Види адмін.-прав норм
- •11.Форми реалізації норм адміністративного права:
- •12. Джерела адмін.Права
- •13.Поняття та особливості адмін-прав відносин.
- •15.Види адмін. Правовідносин.
- •17.Адмін-прав.Статус фізичних осіб
- •18.Структура адмін.-прав статусу
- •21.Основні адмін. Права та обов’язки фізичних осіб.
- •22.Спеціальні адмін. Прав статуси фізичних осіб.
- •23.Адміністративно правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
- •24. Поняття та ознаки обєднань громадян
- •25. Види обєднань громадян
- •26.Основні напрямки реалізації адмін. –прав. Статусу обєднан громадян.
- •31.Система органів виконавчої влади за законодавством України.
- •32.Адмін-правовий статус Кабміну.
- •34. Адмін-правовий статус місцевих органів виконавчої влади.
- •35. Адміністративно-правовий статус Президента України.
- •36.Адмін-правовий статус органів місцевого самоврядування.
- •37.Поняття державної служби та державних службовців
- •38.Види державних службовців.
- •39. Права та обов’язки державних службовців.
- •40.Прийняття на державну службу.
- •42.Обмеження та заборони до державних службовців.
- •41. Проходження державної служби.
- •44. Юридична відповідальність державних службовців
- •45.Управління державною службою.
- •46.Поняття та види форм державного управління.
- •47.Поняття методу державного управління.
- •48.Переконання і примус в державному управлінні.
- •49.Структура адмін.Примусу
- •50.Адміністративний договір.
- •51.Поняття та ознаки правового акту управління.
- •52.Відмінність актів управління від інших юридичних актів.
- •53.Види правових актів управління
- •54.Вимоги до правових актів управління.
- •55.Оприлюднення та набрання чинності прав.Актів управл.
- •57.Державний контроль:поняття і роль у держ. Управлінні
- •58.Президентсьеий контроль у сфері держ. Управління.
- •59.Контроль органів законодавчої влади в сфері держ. Управління.
- •60.Контроль орг. Виконавчої влади в сфері держ. Управління.
- •61.Особливості судового контролю в сфері державного управління.
- •62.Поняття,правові ознаки та види адмін. Нагляду
- •63.Поняття та ознаки адмін. Відповідальності.
- •64.Нормативне регулювання адмін. Відповідальності
- •65.Відмежування адмін. Відповідальності від інших видів відповідальності
- •66.Адміністративна відповідальність юридичних осіб.
- •67.Адмін. Правопорушення
- •68.Юридичний склад адмін. Правопорушення
- •71.Система адмін. Стягнень.Особливості адмін. Відповід. Неповнолітніх
- •Стаття 241. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх
- •72.Загальні правила накладення адмін. Стягнень Стаття 33. Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення
- •Стаття 34. Обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення
- •Стаття 35. Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення
- •Стаття 36. Накладення адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень
- •Стаття 37. Обчислення строків адміністративного стягнення
- •Стаття 38. Строки накладення адміністративного стягнення
- •Стаття 39. Строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню
- •73.Поняття та ознаки адмін. Процесу
- •74.Принцини адмін. Процесу.
- •75.Структура адмін. Процесу.
- •76.Поняття та завдання провадження у справах про адмі.Правопорушення
- •77.Особи,що беруть участь у провадженні про адмін. Правопорушення
- •78.Стадії провадження у справах про адмін. Правопорушення
- •79.Спрощений порядок провадження у справах про адмін. Правопорушення
- •80.Адмін.Розслідування
- •81.Протокол про адмін. Правопорушення
- •82.Розгляд справ про адмін. Правопорушення
- •83.Підвідомчість справ про адмін. Правопорушення
- •84.Постанова по справі про адмін. Правопорушення
- •85.Оскарження постанови по справі про адмін. Правопорушення
- •86.Виконання постанови про накладення адмін. Стягнень
- •87.Строки в провадження у справах про адмін. Правопорушення
- •88.Адміністративно-правові режими:поняття,класифікація.
- •89.Правовий режим надзвичайного стану.
- •90.Правовий режим воєнного стану.
- •91.Правовий режим державної таємниці.
- •92.Поняття та завдання державного управління економікою.
- •93.Повноваження кму та Президента в сфері управління економікою.
- •94.Система центральних органів управління економікою.
- •96.Органи місцевого самоврядування як суб’єкти управління економікою
- •97.Загальні засади управління адмін.-політичною сферою
- •100.Управління закордонними справами.
- •101.Управління юстицією.
- •102.Поняття та організ-прав. Засади управл. Вн. Справами
- •103.Система та структура органів вн. Справ
- •104.Міліція-поняття,повноваження,структура
- •105.Організаційно-правові основи управління соц.-культурною сферою.
- •106.Управління культурою.
- •107.Управління освітою і наукою.
- •108.Управління охороною здоровя.
- •109.Управління в сфері соціального захисту.
- •110.Поняття та ознаки адмін. Послуг.
- •111.Принципи надання адмін. Послуг
- •112.Порядок надання адмін послуг.Плата за адмін.Послуги.
- •113.Субєкти надання адмін. Послуг.
- •114.Визначення стандартів якості адмін. Послуг
- •115.Поняття єап
31.Система органів виконавчої влади за законодавством України.
Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади складає такі функції та повноваження цих органів, які визначають внутрішню структуру органів, стосуються організації та діяльності їх апаратів, визначають процедуру та межі нормотворчості органів виконавчої влади, проходження служби в органах виконавчої влади та ведення діловодства.
Реалізуючи саме такі повноваження, органи виконавчої влади виступають як суб’єкти саме адміністративних відносин.
Органи державної виконавчої влади являють собою певну систему,в якій прийнято виділяти структурні ланки наступних організаційно-правових рівнів:
Вищій рівень. До яких належить Кабінет Міністрів України.
Центральний рівень. Входять міністерства, служби, агентства, інспекції та спеціальні органи з спеціальним статусом.
Місцевий (територіальний) рівень. Включає в себе місцеві державні адміністрації та територіальні управління деяких центральних органів виконавчої влади.Рада міністрів АРК,обл.,районні,Київська та Севастопольська міські держ.адміністрації.
В залежності від обсягу і характеру компетенції:
Органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів України,Рада міністрів АРК та місцеві держані адміністрації).
Органи галузевої компетенції (всі центральні органи виконавчої влади, тому що їх виконавчі повноваження прив’язані лише до конкретної сфери виконавчої діяльності,Мінеконом,Мінфін.).
Від порядку вирішення питань:
Єдиноначальні (всі правові акти приймаються від керівника органу). Наприклад: місцеві державні адміністрації,міністерства,агенства.
Колегіальні (всі правові акти приймаються від імені всього органу). Наприклад: Кабінет Міністрів України.
Від обсягу повноважень по території:
Центральні (повноваження на всю територіюУкраїни:КМУ,міністерства,служби,інспекції).
Місцеві (повноваження на певну територію:держ.адміністрації).
Від предмету спрямованості компетенції (стосується лише галузевих органів):
Органи управління економічною сферою.
Органи управління соціально-культурною сферою.
Органи управління адміністративно-політичною сферою.
32.Адмін-правовий статус Кабміну.
1. Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. 2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів. 3. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України складається із трьох груп його повноважень:Виконавчо-розпорядча група повноважень.Є найбільшою групою повноважень КМУ і вони визначають напрями та зміст виконавчо-розпорядчої діяльності цього органу в різних сферах суспільного життя (стаття 20 закону, основні напрями реалізації).
Організаційна група повноважень.
Визначають способи та напрями його взаємодії з іншими органами виконавчої влади (5-й розділ закону).
Організаційні повноваження полягають у здійсненні кадрової політики, контролю за їх нормотворчої діяльності, участі у формуванні структури та повноважень інших органів виконавчої влади та інші способи контролю та координування їх діяльності.
Крім того, організаційні повноваження включають в себе статус організаційних підрозділів, які діють при КМУ (урядові комітети та секретаріат КМУ).
Секретаріат КМУ здійснює організаційне, правове, матеріально-технічне, інформаційне та експортно-аналітичне забезпечення діяльності КМУ. Секретаріат складається із працівників, які мають статус державних службовців, тоді як сам КМУ складається із міністрів, які мають статус державний політичних діячів.
Урядові комітети створюються для вирішення поточних питань КМУ. Перелік урядових комітетів та їх склад затверджує кабінет міністрів за поданням прем’єр міністрів. До складу урядових комітетів можуть входити не тільки члени КМУ, а й керівники центральних органів виконавчої влади, народні депутати, представники громадських організацій та науковці. Рішення урядового комітету приймається більшістю від його складу та оформлюється протоколом (не мають нормативного характеру і не є обов’язковими для виконання).
Нормотворча група повноважень.
КМУ має право видавати такі нормативні акти як постанови та розпорядження (постанови нормативний, а розпорядження індивідуальний характер).
33.Адмін-правовоий статус центральних органів виконавчої влади. Законодавство поділяє центральні органи виконавчої влади на 2 групи:
Міністерства.
Основним завданням яких є розробка та реалізація державної політики у закріпленій за ними сфері.
Міністерства створюються, реорганізовуються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України.
Основним завданням міністерства є формування та забезпечення реалізації державної політики в певній сфері.
Формування та реалізація державної політики полягає у наступних видах діяльності:
Забезпечення нормативно-правового врегулювання галузі.
Визначення пріоритетних напрямів розвитку галузі.
Інформування та надання роз’яснень щодо здійснення державної політики.
Узагальнення практики застосування законодавства та розроблення пропозицій щодо його вдосконалення тощо.
Отже, формування державної політики міністерство означає здійснення нормотворчої та аналітичної діяльності.
Сприяють забезпеченню державної політики структурні підрозділи міністерства:
Міністр.
Є керівником міністерства та очолює його у відповідності із принципом єдиноначальності (повноваження в статті 8 закону). Має при собі особу першого заступника і за необхідності може мати ще заступника міністра.
Апарат міністерства.
Відповідає за виконання внутрішньо-управлінських функцій міністерств. А саме: забезпечення правотворчої діяльності, здійснення діловодства та забезпечує кадрову політику міністерств. Очолює апарат міністерства – заступник міністра-керівник апарату, який на відміну від інших заступників міністра має статус державного службовця.
Патронатна служба міністерства.
Відповідальна за інформаційне забезпечення роботи міністерства, яке полягає у двох напрямах діяльності: робота з вхідною інформацією (збір інформації, необхідної для роботи міністерства та прийняття ним актів управління); робота з вихідною інформацією (тобто інформування про роботу міністерства, яка направляється або нижчестоящим органами виконавчої влади або ж громадянам через засоби масової інформації.
Колегія міністерства.
Виконання консультативно-дорадчих функцій при міністерствах.
Колегії створюються для вирішення поточних питань, які стоять перед міністерством.
До складу крім міністра та його заступників можуть входити керівники структурних підрозділів міністерства, керівники територіальних підрозділів міністерства, депутати ВРУ та органів місцевого самоврядування, представники громадських організацій та науковці.
Рішення колегій, як правило, оформляється протоколом, який має рекомендаційний характер і не є обов’язковим до виконання. Проте в окремих випадках рішення колегій можуть бути оформлені у вигляді наказу міністерства (тоді вже набувають юридичної сило та обов’язковості).
Територіальні органи міністерства.
Мають не обов’язковий характер, тому що деякі міністерства здійснюють свою владу на місцях через відповідні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій. Наприклад: міністерство інфраструктури, міністерство освіти та культури, молоді та спорту, міністерство фінансів та інші.
Проте існує ряд міністерств, які здійснюють свою владу на місцях безпосередньо через територіальні підрозділи, які не підпорядковуються місцевим державним адміністраціям. Такі територіальні підрозділи діють на підстави положень, що затверджує міністром. Наприклад: міністерство внутрішніх справ, міністерство юстиції, міністерство оборони України, міністерство надзвичайних ситуацій та інші.
Структура територіальних органів міністерства визначається відповідним міністром.
Міністр та апарат міністерства є обов’язковими структурними підрозділи. Патронатна служба, колегія та територіальні органи є не обов’язковими.
2.Інші центральні органи виконавчої влади, до яких належать служби, агентства, інспекції та центральні органи виконавчої влади з спеціальним статусом.
Основним завданням таких органів є безпосередньо реалізація державної політики, яка розробляється відповідним міністерством.
Дані органи своєю основною функцією мають виконання державної політики, розробленою міністерством.
Відповідно кожне міністерство має перелік підпорядкованих йому центральних органів виконавчої влади.
Центральні органи виконавчої влади мають різну функціональну спрямованість, в залежності від їх назви:
Служби – такі органи виконавчої влади, які переважно займаються наданням адміністративних послуг фізичним та юридичним особам (переважно дозвільно-реєстраційна діяльність).
Агентство – це такій орган виконавчої влади, більшість функцій якого складають функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його відання.
Інспекція – реалізує контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, а також фізичними та юридичними особами актів законодавства.
Окремим положенням закон визначає центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом. Визначається особливим порядком призначення на посаду та звільненням з посад керівників. На відміну від звичайних керівників центральної виконавчої влади, які призначаються на посаду та звільняються на посаду Прем’єр-міністром за поданням міністра, керівники органів із спеціальним статусом призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України за поданням Прем’єр-міністра. До таких органів закон відносить: антимонопольний комітет, фонд державного майна та державний комітет з телебачення та радіомовлення.
Всі центральні органи виконавчої влади мають однакову структуру:
Очолює центральний орган виконавчої влади керівник, який на відміну від міністра є державним службовцем. Проте діяльність центрального органу виконавчої влади спрямовується та координується відповідним міністром. Керівник центрального органу виконавчої влади є підпорядкований відповідному міністру і його повноваження стосуються лише забезпеченню реалізацій виконавчо-розпорядчих та внутрішньо-організаційних функцій органів.
Всі центральні органи центральної влади складаються із трьох функціональних підрозділів: апарат, колегія, територіальні органи.
Апарат здійснює правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності органа.
Колегія створюється для підготовки рекомендацій щодо виконання окремих завдань органів.
Територіальні органи створюються у випадку, коли їх існування передбачені у положенні «про центральний орган виконавчої влади». Зокрема окремі територіальні підрозділи мають такі центральні органи як СБУ, антимонопольний комітет, пенсійний фонд та інші.