4. Місце адміністративного права в системі права України.

Порівняти адміністративне право із такими галузями як: конституційне, кримінальне, фінансове, цивільне і трудове.

Подивитися в академічному курсі або підручнику Колпакова.

Особлива увага має бути приділена співвідношенню адміністративного та конституційного права. В підручниках дуже части путають предмет регулювання цих двох галузей. Це зумовлено тим, що вони вивчають сферу виконавчої влади, проте дані галузі регулюють різні аспекти реалізації виконавчої влади. Зокрема конституційне право регулює політичне, а адміністративне організаційний аспекти діяльності виконавчої влади. Наприклад конституційне право визначає місце та призначення виконавчої влади в системі права України, а адміністративне право регулює основні засади внутрішньої організації та діяльності цієї гілки влади.

Адміністративне право тісно пов’язане із цивільним. Це відображається в двох аспектах: адміністративні акти часто є підставою виникнення цивільних відносин, постанови в справі про адміністративні правопорушення є підставою для порушення цивільного провадження про відшкодування шкоди; цивільно-правові документи також можуть виступати підставою для виникнення адміністративних відносин, наприклад угода про купівля-продажу автомобіля є підставою для реєстрації даного автомобіля в органах ДАІ, які регулюється адміністративними нормами.

5.Історичний аспект розвитку адміністративного права.Перші норми адміністративного характеру з'явилися у праві найдавніших держав світу (кодекс Хаммурапі, або у нормах римського публічного права). Однак їхня кількість була настільки мала, що це не дає підставу вважати їх самостійною галуззю права.

В епоху феодалізму, адміністративне право не отримало місця в системі галузей права. Це зумовлювалося відсутністю в феодальних державах розгалуженою системи державних органів, була відсутня потреба у централізованому виконанні функцій по забезпеченню громадського порядку та суспільного добробуту.

Виникнення адміністративного права як самостійної галузі почалося у кінці Середньовіччя і з настанням епохи Відродження. В цьому було три передумови:

• Збільшення територій держав, які вимагали створення розгалуженої системи державних органів. Відповідно структуру і повноваження таких органів визначали спеціалізовані норми.

• Системи державних органів зумовили виникнення нової соціальної групи – професійних працівників цих державних органів (державних службовців). Їхній статус регламентувався спеціальними нормами.

• Створення великих міст які потребували врегулювання громадського порядку та загального дотримання законності і дисципліни. З цією метою у державах Європи почався створюватися спеціальний орган – поліція. Статус якої також визначався цілою системою норм.

В кінці 17 – початку 18 століття норми які регулювали подібні відносини оформилися у самостійну галузь права, яка отримала назву «поліцейське право». У такому вигляді дана галузь проіснувала до середини 19 століття.

В середині 19 століття більшість країн Європи змінили форми державного устрою та державного правління. Відбувся перехід від абсолютних монархій до конституційних монархій та республік, які були побудовані на принципі розподілу влад.

Поліцейське право вже включало в себе норми, які стосуються організації діяльності виконавчої влади, до якої входила найбільша кількість органів держави.

Тепер дана галузь не відповідала своїй назві і німецькі правознавці запропонували називали дану галузь «право управління». Яке пізніше отримало латинізований варіант своєї назви «адміністративне право».

Наступний етап розвитку адміністративного права відбувся в першій половині 20 століття. Цей етап був обумовлений корінними змінами у відносинах між державою і громадянином. Основний акцент в адміністративних відносинах змістився із поліцейських відносин на відносини пов’язані із забезпеченням державою прав громадян. Держава і особа вже розглядалися як рівноправні суб’єкти. Сформувалися відносини адміністративної юстиції.

Крім того, на початку 20-го століття відбулось остаточне відокремлення із кримінального права норм які стосуються відповідальності за незначні злочини, і переведені в регулювання адміністративного права.

Із середини 20 століття і до тепер, до предмету адміністративного права входять відносини організації виконавчої влади, проходження державної служби, здійснення адміністративною юстиції та притягнення до адміністративної відповідальності які базуються на принципі рівності держави і особи.

Адміністративне право російської імперії значно відрізнялося у своїй теоретичній та практичній частині. Теоретичні розробки адміністративного права відповідали всім європейським тенденціям. Тоді як на практиці поліцейське право російської імперії було у стані кінці 18 століття і відповідало класичному поліцейському праву – абсолютної монархії.

Саме це стало причиною неоднозначного відношення радянської влади до російського поліцейського права.

Адміністративне право в радянському союзі два рази заборонялося, як галузь права і навчальна дисципліна. Перша заборона була з 1917 по 1921 рік. Після 21 року адміністративне право почало відроджуватись на тих європейським принципах, які пропонували російські вчені. Але така ситуація не задовольняла нову владу. І друга заборона адміністративного права була із 1928 – по 1937 рік.

У 1938 році адміністративне право було реабілітовано, за умовою розвитку марксистко-ленінській ідеології. Була створена робоча група яка займалася формуванням радянського адміністративного права.

Остаточно предмет радянського адміністративного права був сформований в середині 20 століття. Предметом цієї галузі стали відносини державного правління та відносини з адміністративною відповідальністю.

Сьогодні в Україні адміністративне право формується на новій ідеології «публічно-сервісне право».