Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Administrativne_pravo.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
11.11.2018
Размер:
70.34 Кб
Скачать

Федорук Наталія Сергіївна.

Тема: основні ознаки адміністративного права як самостійної галузі права

1-Предмет правого регулювання адміністративного права

2-метод адміністративного права

3-система адміністративного права

4-місце адміністратвиного права в системі права України

Предмет правого регулювання будь якої галузі права це сфера суспільних відносин вплив норм певної галузі. Адміністративне право також має свою сферу суспільних відносин які регулюються його нормами. Традиційно предмет адміністративного права визначали як відносини державного правління, такий погляд на предмет адміністративного права був запровадженний в кінці 50 років 20 століття і до цього часу залишається домінуючим в більшості підручників. Проте в останнє десятиліття предмет регулювання адміністративного права суттєво змінились:

  1. По-перше змінилися відносини між державою та особою-особа вже не перебуває у прямій підпорядкованості державі, а має рівний із державою статус. Це зумовило розширення сфери адміністративних відносин, куди ввійшли адміністративна юстиція та відносини про адміністративні послуги.

На сьогоднішній день виділяють 5 груп суспільних відносин які складають сучасний предмет адміністративного права:

  1. Відносини державного управління.-данні відносини являють собою виконавчу розпорядчу діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування спрямовану на регулювання та врегулювання відносин економічних соціально-культурні та адміністративні сфери життя.

Відносини що виникають в процесі організації органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

В дану групу входять відносини пов’язані з внутршньою структурою органів, розподілу його на функціональні підрозділи, ведення діловодства та проходження державної служби.

3-Відносини що виникають з приводу застосування заходів адміністративного примусу та адміністративної відповідальності щодо фізичних та юридичних осіб.

4-Відносини пов’язані з організацією діяльності адміністративних суддів.

5-Відносини що виникають з приводу забезпечення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування реалізації прав і свобод фізичних та юридичних осіб, та надання особі різноманітних адміністративних послуг. До цієї групи належать: розгляд органами влади скарг та звернень громадян, а також здійснення дозвільно-реїстраційної діяльності.

Отже, адміністративне право можна визначити як галузь права що регулює суспільні відносини повязанні зі здійсненням виконачо розпорядчих функцій держави та місцевого самоврядування, спрямованих на забезпечення функціонування механізму держави а також на захист та забезпечення прав і свобод осіб.

«2» Методи адміністративного права.

Адміністративне право як і будь яка галузь права володіє методами правового регулювання. Загальна теорія держави і права виділяє 2 методи правового регулювання: імперативний та диспозитивний. (метод субординації та координації).

Для адміністративного права характерне використання методу субординації та координації. Крім того концепція реформи адміністративного права передбачає необхдінсть застосування третього методу ре ординації.

Метод субординації(імперативний) характеризується юридично владними приписами владного суб’єкту. Цей метод означає односторонність волевиявлення одного з учасників регульованих відносин. Метод субординації знаходить в державній службі та адміністративна відповідальність

Метод координації полягає в надані учасникам адміністративних відносинах можливості вибору варіантів власного волевиявлення але обов’язково в межах умов передбачених адміністративною нормою. Такий метод знаходить відображення у відносинах у укладаннях адміністративних договорів а також у таких видах виконавчої діяльності як управління економікою культурою та освітою.

Метод ре ординації полягає у наданні фізичним та юридичним особам права вимагати у суб’єкта владних повноважень здійснення певних дій та створення необхідних умов для забезпечення їх діяльності. Даний метод широко використовується в надані адміністративних послуг та здійснення адміністративної юстиції.

«3» Система галузі.

Система адміністративного права традиційно поділяється на загальну та особливу частину. Загальна частина побудована за принципами інституційності. Сюди включаються норми що складають основні правові інститути адміністративного права. Загальна частина розмежовує адміністративне право на три великі групи:

  1. Суб’єкти адміністративної діяльності(адміністративний статус органів влади та фізичних і юридичних осіб)

  2. Обєкти адміністративної діяльності. Основні сфери регулювання адміністративного права а також права і свободи учасників.

  3. Форма адміністративної діяльності. Засади адміністративної нормотворчості діловодства а також здійснення не правових заходів адміністративного впливу.

Особлива частина адміністративного права розмежовує за галузевими ознаками виконавчої діяльності. І включає в себе норми що регулюють здійснення управління в адміністративно-економічній та соціальній сфері. Виходячи із сучасної структури адм.. права його доцільно не ділити на загальні та особливі частини а виділяти лише окремі інститути даної галузі права.

«4» місце адміністративного права в праві України. Д.З порівняти право з кримінальним, конституційним, фінансовим, цивільним і трудовим.

Особлива увага має бути приділена адміністративному та конституційному праву. В підручниках дуже часто путають предмети регулювання цих двох галузей. Це зумовлено тим що вони вивчають сферу виконавчої влади. Проте ці дві галузі регулюють різні аспекти реалізації виконавчої влади. Зокрема конституційне право регулює політичний а адміністративне-організаційний аспект діяльності органів влади. Конституційне право визначає місце та призначення виконавчої влади в системі гілок влади, а адміністративне право регулює основні засади внутріншньо організації та діяльності органів влади. Адміністративне право тісно пов’язане з цивільним, це зводиться в 2 аспектах, адміністративні акти часто є підставою для виникнення цивільних відносин. Наприклад в справі про адміністративне…

Отримання дозволу на зайняття підприємницькою діяльністю є підставою для реалізації прав та обов’язків підприємств

2-а також і цивільні документи можуть бути підставою для виникнення адміністративних відносин. Наприклад купівля продаж автомобілю є підставою для акту державної реєстрації.

Тема: виникнення розвиток адміністративного права України

  1. Історичний аспект розвитку адміністративного права

  2. Адміністративне право як наука і навчальна дисципліна

  3. Перспективи розвитку адміністративного права за концепцією адміністративної роботи

Перші норми адміністративного характеру у праві найдавніших держав світу. Вони містяться у кодексі хамурапі, або у нормах римського публічного права. Однак їхня кількість була настільки мала, що це не дає нам підставу вважати ці норми адміністративним правом. В епоху феодалізму адміністративне право не отримало місце в системі галузей права. Це зумовлювалось відсутністю в феодальних державах розгалуженої системи державних органів. По друге була відсутня потреба у централізовананому функції по забезпеченню громадського порядку та суспільного контролю. Виникнення адміністративного права як самостійнї галузі почалося у сердньовічі з настанням епохи відродження. Цьому були три передумови:

  1. Збільшення територій держави які вимагали розгалуженої системи державних органів. Структуру і повноваження таких органів визначали спеціалізовані норми.

  2. Система державних органів зумовила виникнення нової соціальної групи, професійних працівників цих державних органів. Їхній статус регламентувався спеціальними нормами.

  3. Створення великих міст які потребували регулювання громадського порядку та загального дотримання законності і дисципліни. З цією метою у державах євпропи почався створюватися спеціальний орган поліція. Статус якої визначався цілою системою норм.

В кінці 17-на початку 18 століття, норми які регулювали подібні відносини. Оформилися у самостійну галузь права яка отримала назву поліцейське право. У такому вигляді дана галузь проіснувала до середини 19 століття. В середині 19 століття більшість країн європи змінила форми державного устрою та державного правління, відбувався перехід від абсолютних монархій до конституційних монархій та республік які були побудовані по принципу розподілу влади. Поліцейське право стало включати в себе норми які стосуються організації і діяльності виконавчої влади, до якої входила найбільша кількість органів держави. Тепер ця галузь не відповідала назві поліцейське право і німецькі правознавці запропонували називати дану галузь право управління, яке пізніше отримали латинізований варіант своєї назви-адміністративне право. Наступний етап розвитку адміністративного права відбувся в першій половині 20 століття, цей етап був обумовлений корінним и змінами у відносинах між державою та громадянином. Основний акцент адміністративних відносинах змістився із поліцейських відносин на відносини пов’язані із забезпеченням державою прав громадян.держава і особа вже розглядалися як рівноправні суб’єкти. На підставі цього сформувалися відносини адміністративної юстиції. Крім того на початку 20 століття відбулось остаточне відокремлення із кримінального права норми які стосуються відповідальності за незначні злочини і переведені в регулювання адміністративного права. Із середини 20 століття і дотепер до предмету європейського права входять відносини організації виконавчої влади, проходження державної служби, здійснення адміністративної юстиції та притягнення до адміністративної відповідальності. Притому ці відносини формуються на основі рівності держави та особи.

Адміністративне право на 1917 рік значно відрізнялися… теоретичні розробки адміністративногоо права відповідали всім європейським тенденціям. Тоді як на практиці поліцейське право російської імперії було на стані 17 століття і відповідало класичному поліцейському праву абсолютної монархії. Саме це стало причиною неоднозначного відношення радянської влади. Адміністративне право в радянському союзі два рази заборонялось як галузь права і навчальна дисципліна. Перша заборона з 1917 по 1921 рік. Після 21 року адміністративне право почало відроджуватись на тих європейських принципах які пропонували російські вченні. Але така ситуації не задовольняла таку владу і друга заборона адміністративного права була з 1928-1937 рік. Адміністративне право було реабілітоване за умовою його розвитку лише на марксистко ленінській ідеології. Була створена група яка займалася формуванням радянського адміністративного права. Предметом цієї галузі стали відносини державного правління, виконавчої влади в радянському союзі не було і відносини адміністративної відповідальності. Відносини адміністративної юстиції були визнані шкідливою буржуазною теорією яка не прийнятна для реалій радянської влади. Саме в такому вигляді предмет адміністративного права проіснував до 20 століття.

Сьогодні в Україні адміністративне право формується на новій підставі публічного сервісного права.

«2» адміністративне право як наука та навчальна дисципліна.

Наука адміністративного права є знання про дану галузь. Наука адміністративного права має свій специфічний об’єкт та предмет дослідження. Кожна наука має свій об’єкт та предмет дослідження. Об’єкт науки це та частина дійсності на яку спрямоване пізнання особи. Об’єктом всіх юридичних наук є правова дійсність. Відповідно об’єктом науки адміністративного права є адміністративно-правова дійсність. Ця дійсність складається із наступних елементів:

  1. Адміністративно-правові норми

  2. Юридичні факти адміністративно-правового характеру.

  3. Адміністративно-правові відносини

  4. Акти застосування адміністративних норм.

  5. Адміністративно-правова ідеологія.

  6. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників адміністративних відносин.

  7. Фактична поведінка осіб що здійснюють права та обов’язки.

  8. Вплив адміністративного права на суспільне життя.

Предметом науки адміністративного права є виділене дослідником сторони та аспекти науки адміністративного права, їх істотні закономірності та відносини. Тобто предмет науки це знання і закономірності які ми отримаємо в наслідок вивчення об’єкту. Адміністративне право як навчальна дисципліна це розгорнута описово пізнавальна характеристика сучасного стану галузі і науки адміністративного права. Яка пристосована до вивчення у навчальних закладах. За аналогіє із галуззю навчальний курс поділений на загальну та особливу частину.

Д.з підготувати поняття та мета концепції адміністративної реформи. Вивчити 5 напрямків та три етапи проведення концепції адміністративної реформи. Проаналізувати на якому етапі знаходиться адміністративна реформа і настільки якісно виконується всі її напрямки

Тема:Адміністративні норми

1-

2-

3-

Адміністративно-правова норма як норма права володіє всіма ознаками властивими правовими нормам. А саме, це є формально-визначене правило поведінки, дане правило поведінки встановлюється суб’єктом владних повноважень, дана норма закріплює певні правила поведінки, забезпечується заходами державного примусу. Крім цих ознак адміністративно-правові норми має власні специфічні ознаки які обумовлені особливостями і предметом правового регулювання.

До них належить:

  1. Адміністративно-правові норми слугують забезпеченню публічних інтересів.

  2. Під публічними інтересами розуміються не тільки інтереси держави, а й права та інтереси фізичних та юридичних осіб які забезпечуються виключно публічно-правовими засобами.

  3. Адміністративні норми переважно закріплюють реалізацію організаційних функцій державної влади та місцевого самоврядування, це означає що адміністративні норм встановлюють порядок реалізації компетенції публічного суб’єкта або являються результатом цієї компетенції.

  4. Більшість адміністративних норм встановлюються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування в процесі здійснення ними виконавчо-розпорядчих функцій, це означає що більшість адміністративних норм має підзаконний характер тобто являє конкретизацію законів та положень конституції України.

  5. Більшість адміністративних норм містить категоричні правила поведінки та передбачає односторонній владний вплив на суб’єкти права. Дана ознака пояснюється тим що норми адміністративного права регулюють організаційні та процесуальні моменти реалізації владних повноважень, що не можливо без встановлення владних приписів та чіткого окреслення правил поведінки учасників адміністративних відносин.

  6. Адміністративно-правові норми забезпечуються всією системою заходів державного примусу. Часто вважається що адміністративно правові норми забезпечуються виключно заходами адміністративної відповідальності, проте комплекс відносин що регулюються адміністративними нормами настільки різноманітний що для ефективного забезпечення виконання даних норм необхідно використовувати весь комплекс заходів державного примусу. Отже виконання адміністративних норм забезпечується адміністративною, кримінальною, цивільно-правовою відповідальністю, дисциплінарною.

Адміністративно-правова норма-це загальнообов’язкове формально визначене правило поведінки встановлене або санкціоноване владним суб’єктом яке закпрілює та регулює суспільні відносини пов’язані із здійсненям виконавчо-розпорядчих та організаційних функцій влади, спрямованих на забезпечення функціонування механізму держави, та захист прав та свобод фізичних та юридичних осіб та які забезпечені системою засобів державного примусу.

«2» Структура адміністративної норм.

Структура адміністративної норми-це її поділ на складові елементи пов’язані між собою. Адміністративна норма може складатися із наступних 4 елементів:

  1. Гіпотеза-це частина норми яка містить вказівку на фактичні умови при настанні яких потрібно керуватися даною нормою. Фактична гіпотеза передбачає обставини які є підставою виникнення чи припинення адміністративних відносин.

  2. Диспозиція це основна частина норми що містить саме правило поведінки яке повинні виконувати суб’єкти адміністративного права при настанні обставин вказаних в гіпотезі.

  3. Санкція це частина правової норми яка міститься на заходи відповідальності що застосовується в разі порушення адміністративно-правової норми.

  4. Заохочення яка містить заходи правового морального чи матеріального характеру які пов’язані з публічним визнанням заслуг особи, або з сумлінним викоанням правових та інших обов’язків.

Адміністративна норма не тотожна змісту статті, в багатьох випадках структурні елементи норм можуть знаходитьсь в різних статтях або частинах нормативного акту, або навіть в різних нормативних актах.

«2» Види адміністративних норм та форми її реалізації.

Багатоманітність адміністративних норм дозволяє класифікувати її за цілим рядом підстав.

1-За цільовим призначенням:

-охоронні.

-регулятивні.

2-за предметом регулювання

-матеріальні. Визначають переважно правовий статус тобто перелік прав і обов’язків суб’єктів адміністративних відносин

-процесуальні. Визначають процедури реалізації правового статусу, тобто прав та обов’язків.

3-за юридичним змістом норми поділяються:

-зобовязуючі

-забороняючі

-уповноважючі

-рекомендаційні.

4-за формою припису:

-імперативні

-диспозитивні

5-в залежності від адресату:

-на ті що визнчають правовий статус органів влади та органів місцевого самоврядування

-норми які визначають правовий статус державних службовців.

-норми які визначають правовий статус підприємств установ та організацій

-норми що визначають адміністративно-правовий статус обєднань громадян

-норм що визначають правовий статус фізичних осіб.

6-за колом осіб

-загальні

-спеціальні

7-за територією

8-за обсягом регулювання

9-за строком дії.

Відомо 4 форми реалізації норми адміністративного права:

  1. Дотримання-характеризується добровільним підпорядкування суб’єкта адміністративних відносин вимогам норм. Як правило це пасивна поведінка яка здійснюється без вступу суб’єкта в правові відносини.

  2. Виконання-це активні дії суб’єктів адміністративного права по реалізації вимог встановлених нормами. За допомогою виконання здійснюється реалізація переважно зобов’язуючих норм.

  3. Використання полягає в добровільному вчиненні суб’єкта права дій пов’язаних з реалізацією наших суб’єктивних прав у сфері адміністративних відносин. При чому суб’єкт сам вирішує чи користуватися наданим йому правом.

  4. Застосування адміністративнох норми. Застосовувати норми адміністративного права можуть лише суб’єкти владних повноважень. Застосування полягає у прийнятті на підставі адміністративної норми юридично-владного рішення у вигляді адміністративного рішення.

«3» Джерела адміністративного права.

Норми права-це офіційно-визначені які надають їм загальнообов’язкове та загальноюридичне значення.

Теорія держави і права-це нормативний акт, прецендент, договір, звичай, доктрина, релігійна норма, та інше.

Основними формами джерел адміністративного права-є нормативно-правові акти. Вони поділяються за юридичною силою. Частою вважається конституція основним джерелом адміністративного права, хоча сама вона не містить жодної адміністративної норми. Вона лише база на підставі якої приймаються адміністративно-правові акти. Джерелами адміністративного права є відповідні кодекси та закони, проте ці акти не складають основну частину джерел адміністративного права. Зокрема кодекс про адмінсративні правопорушення регулюють лише частини окремих інститутів частини адміністративного права і не є базою джерелами права.

Постанови верховної ради-надзвичайно рідко стають джерелами адміністративного права, оскільки вони ніколи не містять норм права, а є лише організаційною формою введення дій інших нормативних актів.

Укази президента та постанови кабінету міністрів України-такі акти становлять більшу частину адміністративного права. Такими нормативними актами встановлюється переважно норми організаційного характеру які визначають структуру та повноваження органів виконавчої влади.

Накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади-ці акти приймаються головою центральних органів виконавчої влади та являють конкретизацію актів вищою юридичної сили а також є актом реалізації державної політики у закріплені за державним органом виконавчої влади.

Нормативні акти верховної ради АРК та ради міністрів АРК

Нормативні акти місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Відносно новим джерелом адміністративного права є адміністративний договір-вони укладаються між різними органами державної влади та місцевого самоврядування та стосуються повноважень між цими органами, регулюванні відносин державної служби та надання адміністративних послуг.

Тема: Адміністративно-правовий статус фізичних осіб

  1. Загальна характеристика статусу фізичних осіб

  2. Структура адміністративно-правового захисту фізичних осіб

  3. Основні адміністративні права та обов’язки фізичних осіб.

Правовий статус особи це фактичне та юридичне становище людини у суспільних відносинах. Адміністративно-правовий статус особи-це комплекс конкретно визначених встановлених адміністративно-правовими актами суб’єктивних прав та обов’язків особи що гарантують її участь у управлінні державними справами, а також задоволення публічних та приватних інтересів через діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування. Часто вважається що основною адміністративно-правового статусу особи є конституція, однак більшість адміністративних прав та обов’язків які складають наш адміністративний статус, навіть не згадуються в конституції та законах України. Більшість прав і обов’язків встановлюється на рівні підзаконних актів, які в свою чергу не повинні суперечити конституція України. Адміністративно-правовий статус особи відрізняється від інших:

  1. Цей статус встановлюється переважно органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.

  2. Організація і реалізація цього статусу, тобто виконання прав та обов’язків також забезпечється органами виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Структура адміністративно правового статусу фізичної особи складається: з адміністративної правоздатності, дієздатності, деліктоздатності.

Правоздатність-це здатність особи бути суб’єктом правовідносин, тобто мати адміністративні права та обов’язки. Теорія держави і права в якості ознак правоздатності виділяє те що вона виникає з народження припиняється зі смертю і є однаковою для всіх осіб. Дане твердження не відповідає особливостям адміністративного статусу особи, оскільки адміністративна правоздатність може мати різний об’єм в залежності від фізичних та соціальних особливостей особи, тобто є певні обставини які можуть обмежувати коло нашої правоздатності:

1.Фізичні обмеження правоздатності: вік та стан здоров’я. Вік може впливати на нашу адміністративну правоздатність наступним чином:

-є права та обов’язки які особа може мати і реалізовувати лише в певному віці, наприклад: мати адміністративний статус суб’єктів адміністративної опіки(діти сироти) або ж бути членом дитячої громадської організації.

Стан здоров’я може з одного боку розширювати нашу правоздатність а з іншого її звужувати. Наприклад інваліди та люди що хворіють певними видами захворюваннями мають спеціальний адміністративний статус який полягає у збільшенні їхніх прав. З іншого боку стан здоров’я може стати підставою звуження правоздатності та неможливості набуття прав певних сферах. Наприклад це вступ на деякі види державної служби, отримання водійських прав і т.д.

Другий вид обмежень що виникають із несумісності певних юридичних відносин. Наприклад:Державні службовці не мають права займатися будь-яким видом діяльності що має на меті отримання прибутку.

Третій вид обмежень що впливає на адміністративну правоздатність-це каральні обмеження. Каральні обмеження-означають що внаслідок накладених на особу стягнень вона втрачає можливість мати та реалізовувати певні права. Наприклад особа може бути позбавлена права на керування транспортним засобом, право на полювання, право займати певні категорії посад, особа може мати обмеження щодо пересування та працевлаштування.

Отже можна сказати що в адміністративному праві кожна особа володіє так званою мінімальною правоздатністю яка доповнюється спеціальною правоздатністю яка є індивідуальною для кожної особи та залежить від її фізичних та юридичних ознак. Наприклад деякі види адміністративних статусів ми не може получити за життя, оскільки вона ніколи не мала серйозних захворювань. Отже кожна конкретна особа одночасно не може мати всі адміністративні обов’язки.

Адміністративна дієздатність-це здатність своїми діями реалізовувати адміністративні права та обов’язки. Вона також є не однаковою для всіх осіб. Зміст та обсяг адміністративної дієздатності залежить: від віку, стану здоров’я та належності до певної соціальної групи. В залежності від віку адміністративна дієздатність буває повною, обмеженою та частковою. Повна дієздатність за загальним правилом виникає із 18 років. Хоча є категорія адміністративних прав і обов’язків які особа може реалізовувати в більш старшому віці. Наприклад право на керування деякими видами транспортних засобів або зайняття деяких категорій посад. Обмежена дієздатність характерна для осіб віком від 16 до 18 років. З 16 років особа стає суб’єктом адміністративної відповідальності.

Законодавство не регулює вік з якого настає часткова адміністративна дієздатність. Неповнолітні вважаються частково дієздатними якщо його розумовий та фізичний розвиток дозволяє йому реалізовувати адміністративні права та обов’язки. Наприклад реалізовувати права та обов’язки пішохода, учня, можливість звертатися до державних органів(опіки та піклування наприклад) та інших. Наприклад маючи спеціально-адміністративний статус викликаний станом здоров’я може реалізовував ати позачергову медичну допомогу та безплатне забезпечення лікарем. В той же час реалізація деяких прав та обов’язків державного службовця може бути пов’язана виключно із добрим станом здоров’я наприклад права та обов’язки військово службовця. А також впливає належність до соціальних груп. Законодавством визначені певні соціальні групи належність до яких може надавати можливості особи реалізовувати додаткові права та здобувати додаткові обов’язки. Наприклад молодь пенсіонери студенти чорнобильці учасники бойових дій. Наприклад маючи статус студента особа може реалізовувати права на вищу освіту, користуватися джерелами бібліотеками та інше. Особи що не мають статус студента реалізовувати не можуть. Отже в адміністративному праві виділяють загальну та спеціальну адміністративну правосуб’єктність, тобто кожна особа має загальний(мінімальний адміністративний статус, який доповнюється спеціальним адміністративним статусом що залежить від індивідуальних характеристик кожної особи.

Д.З звернути увагу на абсолютні та відносні права та обов’язки в адміністративному праві.

Абсолютні права та обов’язки не потребують створення спеціальних умов для їх реалізації, їх можна реалізовувати в будь-який момент маючи відповідно право та дієздатність. Відносні адміністративні права та обов’язки можуть бути реалізовані лише із дозволу відповідного владного суб’єкту. Цей дозвіл оформляється у вигляді видачі ліцензій, посвідчень, сертифікатів, дозволів, актів, лише за наявності яких ми можемо дані права реалізовувати. Права та обов’язки пішохода є абсолютними а права та обов’язки водія є відносними.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]