2. Основні форми здійснення іноземного інвестування

Що стосується форми здійснення іноземного інвестування, то існує дві його форми. Міжнародними інвестиціями взагалі є довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку. За формою існують прямі іноземні інвестиції та портфельні іноземні інвестиції.

Треба дати розгорнуту характеристику цих понять.

Прямими іноземними інвестиціями є капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об`єктом розміщення капіталу і відповідний дохід. Тобто основною ознакою такої форми інвестування є те, що вони можуть здійснювати контроль за інвестуємим об`єктом.

Щоб здійснювати такий контроль треба спочатку визначити іноземну частку в акціонерному капіталі фірми. За міжнародними стандартами така частка повинна становити 25%, але залежно від законодавства окремо взятої країни цей відсоток може відрізняться від міжнародних стандартів.

Прямі іноземні інвестиції також розподіляються на окремі види залежно від відсотку іноземних інвестиції в капіталі фірми.

Якщо в капіталі фірми переважають іноземні інвестиції, тобто їх більше ніж 50 %, то ці кампанії є кампаніями переважного володіння. Якщо половина капіталу належить фірмі, а половину складає іноземні інвестиції, то це є кампанією однакового володіння. Та якщо перевагу становить капітал фірми, а обсяг іноземних інвестицій становить менше 50 відсотків, то кампанія є змішаною з участю іноземного капіталу. [7; С.317].

Також прямі іноземні інвестиції поділяються на види за міжнародною класифікацією. До них відносяться:

1. Вкладення компаніями за кордон власного капіталу;

2. Реінвестування прибутку;

3. Внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельними інвестиціями є вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові певний дохід, але не дають права контролю над підприємствами. Тобто основною ознакою портфельних інвестицій на відміну від прямого інвестування є те, що вони не дають права контролю над підприємствами. Також, на відміну від прямого інвестування, портфельні інвестиції можуть вкладатися в цінні папери. Цінними паперами в які можуть вкладатись портфельні інвестиції можуть бути акціонерні або боргові цінні папери. До боргових цінних паперів можна віднести прості векселі, боргові зобов’язання, інструменти боргового ринку та інші цінні папери.

В 80-х роках перевага була за прямими інвестиціями, але в 90 - х роках стала явною перевага портфельних інвестицій. Якщо брати в відсотковому співвідношенні то портфельне інвестування зросло з 20% до 60% і цей відсоток з роками тільки зростає. Тенденція такого зросту портфельних інвестицій пояснюється тим, що портфельні інвестиції все частіше вкладаються не тільки як додаткове джерело прибутку, а як проникнення в монополізовані галузі. А також ця форма є найбільш комфортною для діяльності інститутів, які не володіють значними грошовими ресурсами, наприклад такі, як страхові кампанії, пенсійні фонди, банки та фінансові установи. [12; С.216].

Інвестування може здійснюватись різними методами. А залежно від цих методів, можна виділити інші форми іноземного інвестування.

До методів іноземного інвестування можна віднести:

• розвиток контрактних форм співробітництва;

• злиття і придбання підприємств;

• створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.

К контрактним (неакціонерним) формам інвестування можна віднести:

• Експорт - імпорт, тобто торгівля товарами та послугами. Ця форма є найпростішою формою проникнення на міжнародні ринки.

• Ліцензування - це купівля-продаж права на нематеріальну власність, але це право надається на певний період. Цей спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Плата за ліцензію може бути у формі: роялті - періодичних платежів у вигляді фіксованих ставок (3-5%) від доходу, пов’язаного з комерційним використанням ліцензії, або паушальних платежів - одноразових платежів за ліцензію.

• Франчайзинг - передача продавцем, за певну плату права на торгову марку.

• Контракти на управління - є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату.

• Підрядне виробництво - зв`язки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. В його основі лежить поглиблення міжнародного поділу праці та внутрішньогалузевої спеціалізації (не за кінцевою продукцією, а деталями, вузлами, комплектуючими виробами, технологічними процесами).

• "Проекти під ключ" - це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності. Це можуть бути фірми-виробники промислового устаткування, будівельні фірми, консалтингові фірми, державні установи по виробництву певного виду продукції. [12; С.317].

Але можна визначити основні мінуси контрактної форми інвестування. Основною проблемою контрактної форми є втрата контролю на ринку. Також контрактна форма інвестування може породжувати неадекватне використання ліцензій, а також може породжувати майбутніх конкурентів.

Тому іншою формою інвестування є безпосередня участь в міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.

Особливості спільного виробництва вже були розглянути вище при розгляді прямого іноземного інвестування. Тому можна визначити що спільне підприємництво - це діяльність заснована на співробітництві з підприємцями, підприємствами і організаціями країни-партнера та їхньому спільному розподілі доходів та ризиків від здійснення цієї діяльності.

Можна виділити плюси та мінуси спільної діяльності. До переваг можна віднести такі:

• це реальний спосіб функціонування на ринках країн, в яких заборонена або обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера;

• можливості об’єднання капіталів;

• можливості отримати певні пільги, переваги місцевого партнера;

• можливості швидкого пристосування, розуміння місцевого середовища за допомогою місцевого партнера;

• можливості мінімізувати ризик за умов мінливої політичної та економічної ситуації в різних країнах;

• загострення конкуренції на світових ринках.

Але існують два мінуси такі, як зіткнення інтересів партнерів та поєднання двох і більше корпоративних культур не завжди дає можливість подолати суперечності.

Тому можна зробити висновок про те, що існують різні форми здійснення іноземного інвестування. Основними з них є прості та портфельні іноземні інвестиції, які в свою чергу також поділяються на підвиди. В будь-якій формі іноземного інвестування є свої плюси та мінуси. В цьому розділі були виділені всі співвідношення плюсів та мінусів та основні тенденції росту тієї чи іншої форми інвестиційної діяльності.