2Підходи до визначення юридичного конфлікту

Юридичним фактом, який зумовлює появу первинних позитивних адміністративно-правових відносин між громадянином і суб’єктом владних повноважень є звернення громадянина щодо задоволення свого суб’єктивного права.

Адміністративно-правовий спір являє собою індивідуальну адміністративну справу, яка виникає у зв’язку з тим, що у одного з учасників управлінських відносин складається враження, що його права чи законні інтереси обмежуються діями іншого учасника відповідних суспільних відносин, або один із учасників вбачає в діях іншого ознаки порушення правил, діючих у сфері державного управління .

Адміністративно-правовий спір є різновидом юридичного конфлікту. Його розуміють як прояв об’єктивних і суб’єктивних протиріч, які виражаються у протидії сторін, тобто спостерігається ситуація, коли суб’єкти взаємодії прагнуть досягнення таких, що взаємно виключають чи суперечать одна одній цілі .

Адміністративно-правовий конфлікт можна розглядати як різновид юридичного конфлікту, специфіка якого обумовлена характером правовідносин, які виникають у сфері функціонування виконавчої влади, наприклад, при порушенні органом виконавчої влади прав і свобод громадян (юридичних осіб). Така конфліктна ситуація нерозривно пов’язана зі спором про адміністративне право.

1 Поняття публічно правово спору та його особливості В п. 1 ст. 3 КАС йдеться про публічно-правовий спір, яким вважають спір, де хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, котрий здійснює владні управлінські функції.

Предметом адміністративного спору є суб’єктивні права і обов’язки, щодо яких у зв’язку з прийнятим адміністративним актом виникли розбіжності, а також питання про законність самого адміністративного акта. Крім того, в предмет адміністративного спору можуть входити питання про порушення адміністративним актом законних інтересів.

спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Публічно-правовий спір є видом правового спору, для якого характерні наступні ознаки:

- спір виникає з публічно-правових відносин;

- сторонами спору є суб’єкти публічно-правових відносин, серед яких особливим правовим статусом наділені органи публічної адміністрації ;

- сфера виникнення спору зумовлена реалізацією публічного інтересу;

- предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів публічно-правових відносин,

3. Структура публічно-правового спору

Структурно публічно-правовий спір містить аналогічні елементи присутні будь-яким іншим відносинам: суб’єкт, об’єкт, зміст.

Субєктний склад характеризується присутністю субєкта владних повноважень.

Обєкт – права, законні інтереси, і обов’язки осіб, які реалізуються в публічно-правовій сфері.

Зміст – як суб’єктивна оцінка спору, його сторона виражається в вимогах обґрунтованих нормами публічного права..

4.Класифікація адміністративно-правових спорів

Особливого ж практичного значення набуває класифікація адміністративно-правових спорів за предметом оспорювання.

Це спори щодо

(а) нормативно-правових актів,

(б) індивідуальних актів,

(в) дій або бездіяльності органів,

(в) повноважень,

(г) постанов про накладення адміністративних стягнень.

Саме від предмету оспорювання залежить процедура вирішення спору.

-спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом,

спори щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму

Другий варіант адміністративних проваджень у наведеній групі ті, що реалізуються у діяльності органів публічної адміністрації

-про адміністративні правопорушення (що розглядаються в адміністративному, а не в судовому порядку),

-про видворення за межі України іноземців,

-про адміністративне оскарження,

-нормотворчі,

-дозвільні,

-реєстраційні,

-контрольні,

-атестаційні тощо

Керуючись характером адміністративної справи, доцільно розрізняти юрисдикційні та неюрисдикційні провадження

Юрисдикційні адміністративні провадження - це провадження, спрямовані на вирішення справ про адміністративні правопорушення та інші правові спори.

Види юрисдикційних адміністративних проваджень:

а) провадження у справах про адміністративні правопорушення;

б) провадження в адміністративних судах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень;

в) дисциплінарні провадження;

г) провадження за скаргами громадян тощо.

Неюрисдикційні адміністративні провадження — провадження, спрямовані на вирішення справ позитивного характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної адміністрації. Іншими словами, цей вид адміністративних проваджень має місце тоді, коли йдеться про вирішення справ, не пов'язаних із фактами правопорушень і правових спорів.

Види неюрисдикційних адміністративних проваджень:

а) нормотворчі провадження - діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо підготовки та ухвалення правових актів;

б) установчі провадження - діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо створення, реорганізації, ліквідації підприємств, установ, організацій та інших структур;

в) правозастосовні провадження - діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо вирішення адміністративних справ із застосуванням норм адміністративного права. Наприклад: застосування заходів заохочення і стимулювання;

г) реєстраційні провадження - діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо офіційного визнання законності відповідних дій чи нормативно-правових актів;

д) атестаційні провадження - діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо визначення відповідності об'єктів атестації вимогам (критеріям), необхідним для функціонування у певній сфері;

є) контрольно-наглядові повноваження - діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо здійснення контролю та нагляду у сфері державного управління тощо.

5. Механізм розвязання публічно-правових спорів

механізмів вирішення адміністративно-правових спорів дозволяє стверджувати, що характерною тенденцією є розширення судового порядку розв’язання спорів цієї категорії, який виявляється найефективнішим механізмом захисту прав, свобод і законних інтересів осіб. Поряд із судовим, в якості додаткового, вдосконалювати і розвивати в Україні адміністративний порядок, адже саме він дає змогу оперативно і матеріально не обтяжливо для особи вирішити адміністративно-правовий спір;

Удосконалюючи процес розгляду й розв’язання адміністративно-правових спорів в адміністративному порядку, передусім треба звернути увагу на: (а) відсутність належної правової підготовленості кадрового персоналу щодо розв’язання досліджуваних спорів; (б) недостатньо чітку врегульованість окремих питань механізму їх вирішення.

З урахуванням досвіду країн світу, пропонується запозичити окремі правові інституту, а деякі навпаки не використовувати, оскільки вони не відповідають існуючій нині соціально-політичної ситуації в Україні, менталітету і рівню правової культури українського народу, історичному досвіду й національним традиціям.

Адміністративне судочинство, розглядається як форма здійснення адміністративної юстиції, її процесуальна складова. Особливості зазначеного виду судочинства полягають у тому, що а) предметом є особлива категорія спорів – адміністративно-правові; б) нерівність правового статусу сторін адміністративно-правового спору обумовлює специфічність принципів його здійснення; в) регулюється нормами адміністративно-процесуального характеру; г) у його межах здійснюється не лише захист прав, свобод і законних інтересів осіб, а й контроль за діяльністю органів виконавчої влади і місцевого самоврядування; д) має місце специфіка кадрового забезпечення – судді мають бути обізнані у специфіці управлінської діяльності, до розгляду справи можуть залучатись непрофесійні судді.

6. Адміністративне судочинство як форма вирішення публічно-правових спорів

Адміністративне судочинство– це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, тобто публічно-правових спорів, в яких хоча би однією стороною виступає орган державного управління. Такі спори виникають з приводу порушення органами державної влади прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративні суди розглядають такі публічно-правові спори:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

7. Нормативно-правовий акт як предмет адміністративного спору

Колегією суддів у складі одного професійного судді та двох народних засідателів можуть розглядатися і вирішуватися адміністративні справи, предметом оскарження у яких є нормативно-правові акти. Для вирішення адміністративних справ, предметом оскарження у яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, вищого або центрального органу виконавчої влади, іншого державного органу, повноваження якого поширю­ються на всю територію України, його посадової чи службової особи, доцільно передбачити колегію суддів у складі трьох професійних суддів та двох народних засідателів, що мало б підвищити гарантії незалежності суду під час ухвалення судового рішення.

Нормативно-правовий акт - це письмовий акт-документ, що містить норми права.

Основні ознаки нормативного акту:

має форму письмового документа;

має певні законодавством обов'язкові формальні реквізити (назва, дата прийняття, підпис і т.д.)

приймається, як правило, компетентним органом (органами) держави;

публікується в офіційних друкованих виданнях;

офіційний текст представляє його публікація державною мовою;

містить норми права;

має юридичну чинність;

набуває законної сили в порядку, передбаченому законодавством;

діє в часі, у просторі, відносно певного кола осіб;

реєструється (якщо це передбачено законодавством даної держави) у державному реєстрі нормативно-правових актів.

8. Право на позов щодо оскарження нормативно-правового акту

Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до КУ, КАС та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб’єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб’єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Колегією суддів у складі одного професійного судді та двох народних засідателів можуть розглядатися і вирішуватися адміністративні справи, предметом оскарження у яких є нормативно-правові акти.

9. Правове становище позивача і відповідача у справах щодо оскарження нормативно-правових актів

Позивач

Позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (пункт 8 статті 3 КАСУ), незалежно від того, хто подав адміністративний позов - сама ця особа (суб'єкт) чи її (його) представник.

Позивачем в адміністративній справі відповідно до частини другої коментованої статті можуть бути:

1) фізичні особи - громадяни України, іноземці чи особи без громадянства (незалежно від адміністративної процесуальної дієздатності);

2) підприємства, установи, організації (юридичні особи), що не є суб'єктами владних повноважень;

3) у нечастих випадках - органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (суб'єкти владних повноважень).

10 Правове становище відповідача Відповідач

Відповідачем є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 статті 3 КАСУ). Тобто відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила його право, свободу чи інтерес і повинна усунути це порушення або його наслідки чи відшкодувати шкоду.

. За загальним правилом, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень (частина третя коментованої статті), що є природно, адже завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте в окремих випадках, що визначені в нормах КАСУ, відповідачами можуть бути й інші суб'єкти. Наприклад, фізичні та юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, об'єднання громадян можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень про:

1) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

5) а також в інших випадках, встановлених законом.

6. Позов особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, до такої ж особи не може розглядатись за правилами КАСУ. Особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень.

11. Стаття 171. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень

1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

2. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

4. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

5. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

6. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

7. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

8. Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

9. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

10. Постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.

11. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

12. Правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовому акту вищої юридичної сили постало під час розгляду іншої адміністративної справи.

12,13,14Стаття 171-1. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) актів Вищої ради юстиції;

3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції;

4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

2. Акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Для цього у Вищому адміністративному суді України створюється окрема палата.

3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта Верховної Ради України, Президента України Вищий адміністративний суд України зобов'язує відповідача опублікувати про це оголошення. Оголошення публікується з дотриманням вимог, встановлених частинами третьою - п'ятою статті 171 цього Кодексу. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи.

4. Адміністративна справа щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вирішується колегією суддів у складі не менше п'яти суддів протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

5. Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може:

1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії.

У разі визнання незаконним і нечинним нормативно-правового акта резолютивна частина постанови суду невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

6. Рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

15. Виконання рішень адміністративного суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, судовий контроль за виконанням судових рішень

Обов’язковість рішень суду є конституційною засадою відтвореною у КАС як принцип адміністративного судочинства.

За загальним правилом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у передбаче­ні законом строки (протягом 20днів після подання заяви про апеляційне оскарження — для постанов, 10 днів — для ухвал), постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

останова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України та ухвали всіх судів, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту проголошення.

у негайному порядку здійснюється виконання ухвал з питань забезпечення адміністративного позову. В такому самому порядку застосовуються судом заходи процесуального примусу

Законом передбачено, що негайно виконуються постанови про:

— присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів із Державного бюджету або позабюджетних державних фондів — у межах суми стягнення за один місяць;

— присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби — у межах суми стягнення за один місяць;

— поновлення на посаді — у відносинах публічної служби;

— припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

— уточнення списку виборців;

— обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

За заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи суд, який розглядав справу, може (не зобов’язаний) звернути до негайного вико­нання постанову:

— у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 256 КАС;

— про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

Заява про звернення постанови до негайного виконання або судова ініціатива розглядається у триденний строк у судовому засіданні з по­відомленням осіб, які беруть участь у справі. Вважаємо, що у такому самому порядку мають вирішуватися питання щодо постанов, зазначених у ч. 1 ст. 256 КАС, якщо при ухваленні суд помилково не допустив їх до негайного виконання.

Примусове виконання судових рішень є різновидом їх реалізації і полягає у застосуванні до недобросовісного боржника заходів примусу, встановленому Законом «Про виконавче провадження».

Законними заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробі­ток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

16 Поняття виборчого процесу

Виборчий процес

- урегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їхніх колективів і груп (суб’єктів виборчого процесу) з підготування і проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади і місцевого самоврядування.

Суб’єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та обов’язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:

• виборці;

• зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост Президента України, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови;

• уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу, від кандидатів;

• виборчі комісії — спеціально утворені виборчі органи;

• органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

• партії (блоки), їхні місцеві організації, які висунули кандидатів.

17. Класифікація виборчих спорів

Виборчі спори можна умовно розділити на кілька категорій.

1. Залежно від характеру захищається виборчого права:

· Спори про захист пасивного виборчого права, під якими розуміються суперечки, що виникають при захисті права громадянина бути обраним до органів державної влади та органи місцевого самоврядування;

· Спори про захист активного виборчого права, під якими розуміються суперечки, що виникають при захисті права громадян обирати органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Залежно від порядку вирішення виборчих спорів: Спори, які вирішуються в судовому порядку; Спори, які вирішуються в адміністративному порядку;

У залежності від предмета спору:

- Про призначення виборів;

- Про формування виборчих округів і дільниць;

- Про складання списків виборців;

- Про формування виборчих комісій;

- Про висунення кандидатів, списків кандидатів;

- Про порядок збору підписів на підтримку кандидатів;

18. Структура виборчого спору

Структура: суб’єкт, об’єкт та зміст,

Суб'єктами виборчого процесу є: 1) виборці; 2) Центральна виборча комісія, виборчі комісії, сформовані (утворені) відповідно до виборних Законів, Закону України "Про Центральну виборчу комісію" та інших законів України; 3) кандидати, що претендують на обрану посаду; 4) партії (блоки), які висунули кандидатів на обрану посаду; 5) уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу та від кандидатів на обраний пост

20. Процесуальне становище сторін у справах щодо розгляду і вирішення виборчих спорів

Позивачем в адміністративних справах, , можуть бути:

1) у спорах, пов'язаних з правовідносинами в процесі виборів, - кандидат, партія (блок), місцева організація партії (блок місцевих організацій партій), які є суб'єктами відповідного виборчого процесу;

2) у спорах, пов'язаних з правовідносинами в процесі референдуму, - ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму (частина перша коментованої статті).

Виборець у позовній заяві повинен зазначати, яким чином такі оскаржувані рішення, дія чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто. Якщо у позовній заяві цього немає, тоді суд залишає її без руху і пропонує позивачеві виправити цей недолік. У разі неусунення зазначеного недоліку у встановлений судом строк така позовна заява за правилами пункту 1 частини третьої статті 108 КАСУ повертається позивачеві.

. Відповідачем, можуть бути: кандидат, його довірена особа, партія (блок), місцева організація партії (блок місцевих організацій партій), їхня посадова особа чи уповноважена особа, ініціативна група референдуму, інший суб'єкт ініціювання референдуму, офіційний спостерігач від суб'єкта виборчого процесу (частина перша коментованої статті). Важливо, щоб спір виник з правовідносин, що врегульовані відповідним законодавством про вибори чи референдум.

21. Підсудність виборчих спорів

Підсудність

предметна підсудність залежить від суб'єкта, чиї дії чи бездіяльність є предметом оскарження. Тому загальні правила статей 18 - 19 КАСУ щодо підсудності не застосовуються.

10. Окружним адміністративним судам за місцем вчинення дії чи місцем, де цю дію має бути вчинено, підсудні виборчі спори щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидатів у народні депутати, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, районних у місті рад, у міські, селищні, сільські голови, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу, що порушують законодавство про вибори та референдум.

Спеціальну підсудність для окружного адміністративного суду, територіальну юрисдикцію якого поширено на місто Київ (Окружного адміністративного суду м. Києва), закон визначив стосовно виборчих спорів щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодавство про вибори чи референдум.

Місцевим загальним судам (міським, районним, районним у містах, міськрайонним судам) за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія має бути вчинена, що діють як адміністративні суди, підсудні виборчі спори щодо оскарження дії чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради, що порушують законодавство про вибори та референдум.

22. Строки у справах щодо виборчих спорів

Такі справи належить розглянути і вирішити у п'ятиденний строк після надходження позовної заяви. Надходження позовної заяви - це доставлення позовної заяви безпосередньо в адміністративний суд, незалежно від того, коли вона була здана на пошту чи її передано до інших підприємств зв'язку (наприклад, кур'єрської служби).

Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування, суд вирішує у п'ятиденний строк, але не пізніше, ніж за дві години до початку голосування.

Про розгляд справи у судовому засіданні суд повідомляє сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, - у строк, достатній для їх прибуття телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації Однак неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду

.

23. Докази,забезпечення позову і доказів у справах щодо розгляду і вирішення виборчихспорів.

Встановлено, що КАСУ не містить окремих норм, які регулюють механізм доказування у виборчих спорах. У той же час, значний вплив на процес доказування справляють стислі строки, які встановлює законодавець для розгляду цієї категорії адміністративних справ.У законах, які регламентують порядок проведення виборів Президента України і народних депутатів, наводиться вичерпний перелік фактів, встановлення яких може бути здійснено виключно адміністративним судом у межах своїх повноважень. Встановлення таких фактів має преюдиційне значення для відповідної виборчої комісії при здійсненні своїх функцій, зокрема, про скасування реєстрації кандидата на представницьку посаду.обов’язку доказування у справах, пов’язаних з виборчим процесом, який залежить від відповідача: у справах, в яких відповідачем є виборча комісія, член виборчої комісії, а також орган державної влади, місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, що порушують законодавство про вибори – відповідач має довести обставини, на які він посилається, якщо він заперечує проти позову; у справах за адміністративним позовом до кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії

19. Представництво у справах щодо вибочих спорів

уповноважений представник або довірена особа кандидата;

уповноважена особа (представник) партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій), ініціативної групи референдуму, діє як пред­ставник певного суб’єкта без додатковогоуповноваження.

Положенням ч. 3 ст. 56 КАС передбачають, що представники сторін беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.