35. Виходячи із залежності від суб'єкту розгляду справи мож­на вирізняти адміністративні провадження, що реалізуються в діяль­ності судів Йдеться про діяльність а) місцевих судів із розгляду справ про адміністративні правопорушення, б) адміністративних судів із розгляду таких видів адміністративних справ

спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних пов­новажень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності,

спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби,

спори між суб'єктами владних повноважень із приводу реалі­зації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегова­них повноважень, а також спори, які виникають з приводу укла­дання та виконання адміністративних договорів,

спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випад­ках, установлених законом,

спори щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму

Другий варіант адміністративних проваджень у наведеній групі ті, що реалізуються у діяльності органів публічної адміністрації Це набагато численніша група проваджень, з-поміж яких можна вирізнити

про адміністративні правопорушення (що розглядаються в адміністративному, а не в судовому порядку),

про видворення за межі України іноземців,

про адміністративне оскарження,

нормотворчі,

дозвільні,

реєстраційні,

контрольні,

атестаційні тощо

2 Керуючись характером адміністративної справи, доціль­но розрізняти юрисдикційні та неюрисдикційні провадження

Юрисдикційні адміністративні провадження (від. лат. jurisdiction - сукупність повноважень розглядати та вирішувати правові спори і справи про правопорушення) - це провадження, спрямовані на вирішення справ про адміністративні правопорушення та інші правові спори. Іншими словами, цей вид адміністративних провад­жень має місце тоді, коли йдеться про вирішення справ, в основі яких є порушення норм права.

Види юрисдикційних адміністративних проваджень:

а) провадження у справах про адміністративні правопорушення;

б) провадження в адміністративних судах з приводу оскаржен­ня рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень;

в) дисциплінарні провадження;

г) провадження за скаргами громадян тощо.

Неюрисдикційні адміністративні провадження — провадження, спрямовані на вирішення справ позитивного характеру, що виника­ють у ході виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної адміністрації. Іншими словами, цей вид адміністративних прова­джень має місце тоді, коли йдеться про вирішення справ, не пов'я­заних із фактами правопорушень і правових спорів.

Види неюрисдикційних адміністративних проваджень:

а) нормотворчі провадження - діяльність уповноважених ор­ганів (посадових осіб) щодо підготовки та ухвалення правових актів;

б) установчі провадження - діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо створення, реорганізації, ліквідації підпри­ємств, установ, організацій та інших структур;

в) правозастосовні провадження - діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо вирішення адміністративних справ із застосуванням норм адміністративного права. Наприклад: засто­сування заходів заохочення і стимулювання;

г) реєстраційні провадження - діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо офіційного визнання законності відповід­них дій чи нормативно-правових актів;

д) атестаційні провадження - діяльність уповноважених орга­нів (посадових осіб) щодо визначення відповідності об'єктів атестації вимогам (критеріям), необхідним для функціонування у певній сфері;

є) контрольно-наглядові повноваження - діяльність уповнова­жених органів (посадових осіб) щодо здійснення контролю та на­гляду у сфері державного управління тощо.

Детальніше про основні види юрисдикційних і неюрисдикційних проваджень буде сказано в рамках цієї теми далі.

3. Стосовно поділу адміністративних проваджень залежно від характеру врегульованості, то варто зазначити, що звичайні провадження - типові варіанти проваджень, які мають усі скла­дові частини (стадії, етапи, дії), тоді як спрощені провадження характеризуються мінімально необхідною кількістю процесуаль­них елементів. Як приклад спрощеного провадження можна навести провадження у справах про деякі адміністративні право­порушення. Загальним правилом, сформульованим у КУпАП, є те, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол. Водночас, протокол не складається у випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а поперед­ження фіксується на місці вчинення правопорушення, а особа не оспорює допущеного порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається. Така ситуація свідчить про спрощене (без складання протоколу) провадження у справі про адміністративне правопорушення.

юрисдикційні провадження - це прова­дження, спрямовані на вирішення справ про адміністративні пра­вопорушення та інші правові спори. Іншими словами, у випадках юрисдикційних проваджень завжди має місце певний конфлікт. Важливо усвідомити, що на відміну від неюрисдикційних провад­жень (справ позитивного характеру), основне завдання юрисдикцій­них проваджень - вирішення спору. До того ж необхідно додати, що одним із результатів юрисдикційних проваджень є негативні наслідки для однієї зі сторін спору або застосування адміністра­тивних стягнень для порушника норм адміністративного законо­давства.

У цілому необхідно вирізнити такі характерні риси юрисдик­ційних проваджень:

виникають із необхідністю вирішення суперечки про право, що випливає з норм адміністративного права або із застосуванням заходів адміністративного примусу;

мають місце як у діяльності судів (розгляд справ про адмініс­тративні правопорушення, справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень), так і в діяльності органів публічної адміністрації (розгляд справ про адміністративні правопорушення, ліцензування, акредитація, атестація, інші спра­ви позитивного характеру);

обов'язковим суб'єктом юрисдикційного провадження висту­пає представник держави (суд чи орган публічної адміністрації);

результатом указаного провадження є прийняття рішення, зав­дяки якому вирішується правовий конфлікт або застосовуються (не застосовуються) заходи адміністративного примусу.

Неюрисдикційні провадження

Вказана група проваджень є найчисленнішою з-поміж інших, тому що йдеться про справи позитивного характеру, де немає спо­ру чи правового конфлікту. Порівнюючи у суспільстві кількість правомірних дій і правопорушень, або кількість справ, що вирі­шуються органами публічної адміністрації, де є спірна ситуація та де її немає, слід зробити висновок, що вчинків і справ позитивного характеру, в яких відсутня конфліктна складова, суттєво більше. Звідси й більша кількість неюрисдикційних проваджень.

До характерних рис неюрисдикційних проваджень слід віднес­ти такі:

реалізуються в межах владної діяльності органів публічної адміністрації та посадових осіб;

спрямовані на вирішення справ позитивного характеру (які не містять конфліктної складової);

не пов'язані із застосуванням адміністративного примусу;

частіше ініціюються громадянами чи організаціями.

41. Стаття 5. Вимоги до звернення

Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Звернення про надання безоплатної правової допомоги розглядаються в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Стаття 6. Мова звернень і рішень та відповідей на них

Громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін.

Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника.

42. 8.5. Провадження за зверненнями громадян

Організаційно-правові основи провадження за зверненнями громадян. Право громадян на звернення є конституційним. Поряд з іншими правами і свободами людини і громадянина воно зафіксовано у розділі II Основного Закону України.

Принципові положення з цього приводу містить ст. 40 Конституції. По-перше, вона встановлює право кожного на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. По-друге, вона зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та службових осіб цих органів у встановлений законом строк: а) розглянути звернення і б) дати обгрунтовану відповідь.

Ця стаття регламентує види звернень. Відповідно до неї вони можуть бути: а) індивідуальними чи колективними; б) письмовими або усними.

Конституційні норми деталізовано та конкретизовано у низці нормативних актів. Насамперед це:

Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.^[1];

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.^[2];

>>>309>>>

Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 p.^[3];

Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.)^[4].

Крім загальнодержавних нормативних актів, важливі питання забезпечення прав громадян на звернення регламентовані відомчими нормативними актами. Такими, наприклад, є Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України (затверджена наказом МВС України від 10 червня 1998 р. № 414), Правила розгляду звернень громадян до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та її територіальних органів (затверджені наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 липня 1997 р. № 186).

Зазначені нормативні акти містять як матеріальні, так і процесуальні норми й утворюють законодавство України про звернення громадян.

Матеріальні норми визначають поняття звернень громадян до органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб; види звернень; вимоги до звернень; предмет звернень; права та обов'язки суб'єктів звернень; права та обов'язки органів, що розглядають звернення; сферу застосування законодавства про звернення громадян; відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян; компетенцію суб'єктів, що здійснюють контроль і нагляд щодо виконання законодавства про звернення громадян.

Так, Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. у ст. З визначає, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі: а) пропозиції (зауваження), б) заяви (клопотання) і в) скарги.

Таким чином, у законодавстві України звернення громадян класифікуються за такими критеріями:

по-перше, залежно від кількісного складу суб'єктів звернень (ст. 40 Конституції);

по-друге, залежно від форми звернення (ст. 40 Конституції і ст. З Закону України «Про звернення громадян»);

по-третє, залежно від змісту звернення (ст. З Закону України «Про звернення громадян»).

>>>310>>>

За кількісним складом суб'єктів звернення поділяють на: а) індивідуальні та б) колективні.

Залежно від форми звернення поділяють на: а) письмові та б) усні. При цьому законодавець конкретизує сутність письмового й усного звернення (ст. 5 Закону України «Про звернення громадян»).

Письмовим є звернення, яке надіслане поштою або передано до відповідної установи. Така передача може бути здійснена громадянином як особисто, так і через уповноважену ним особу^[5]. Письмове звернення має бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Усним є звернення, що викладено громадянином на особистому прийомі у відповідному органі та записано посадовою особою.

Залежно від змісту звернення поділяються на: а) пропозиції (зауваження), б) заяви (клопотання) та в) скарги.

Пропозиція (зауваження) — це звернення, в якому висловлюються думки у вигляді порад, рекомендацій щодо вдосконалення правової основи та організації діяльності органів управління, умов життя громадян, забезпечення законності тощо.

Заява (клопотання^[6]) — це звернення громадян у якому викладаються: а) прохання щодо сприяння у реалізації своїх прав та інтересів; б) прохання у письмовій формі щодо визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод (клопотання); в) повідомлення про порушення чинного законодавства, г) повідомлення про недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, посадових осіб.

Скарга — звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Слід зауважити, що наявність законодавче визначених класифікацій не виключає науково-дослідних підходів до цього питання. Так, звернення громадян можна класифікувати за адресатами звернень, за сферами управління, їх можна поділити на територіальні, галузеві, функціональні; перспективні і ретроспективні; матеріальної і процесуальної спрямованості; визначені відповідно до законодавства і невизначені або анонімні; на такі, що підлягають розгляду, і такі, що розгляду не підлягають.

Стосовно останньої групи, тобто звернень, що розгляду не підлягають, законодавець вважав за доцільне зафіксувати їх в окремій статті Закону України «Про звернення громадян». Це ст. 8, що містить два принципові положення; по-перше, це визначення анонімного звернення. По-друге — точний перелік звернень, що не підлягають розгляду.

Анонімним є письмове звернення без зазначення місця проживання,

>>>311>>>

не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство.

Розгляду не підлягають: а) анонімні звернення; б) повторні звернення від одного і того самого громадянина, з одного і того самого питання, до одного і того самого органу за умови, що перше звернення вирішено по суті; в) звернення з порушенням встановлених законодавством термінів; г) звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

До звернень громадян законом висуваються певні вимоги. Вони містяться у ст. 5 Закону України «Про звернення громадян». Так, у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

При цьому оскаржені можуть бути тільки рішення або дії (бездіяльність) чотирьох видів: а) внаслідок яких порушено права, законні інтереси, свободи громадян; б) створено перешкоди для реалізації громадянином його прав, законних інтересів, свобод; в) незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки; г) громадянина незаконно притягнуто до відповідальності.

Процедура щодо вирішення адміністративних справ за зверненнями громадян просувається за певними стадіями провадження. Такими стадіями є:

а)  подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом (службовою особою), що веде провадження;

б)  розгляд справи (встановлення та дослідження фактичних обставин);

в)  ухвалення рішення;

г)  перегляд рішення у зв'язку з його оскарженням або опротестуван-ням;

д)  виконання рішення.

Ці стадії провадження щодо звернень громадян є загальними, особливості ж розгляду пропозицій, заяв та скарг визначаються окремими нормативними актами, які складаються на підставі Закону України «Про звернення громадян».

Наприклад, для органів внутрішніх справ складено Інструкцію про порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 червня 1998 р. № 414.

Кожна стадія провадження має свої строки виконання, які визначені Законом України «Про звернення громадян» та підзаконними нормативними актами, зокрема Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях

>>>312>>>

громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у засобах масової інформації.

Так, відповідно до ст. 20. Закону України «Про звернення громадян» (термін розгляду звернень громадян) звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні; не може перевищувати сорока п'яти днів. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено.

Слід зазначити, що законодавець надає особливої уваги організаційним діям, що відбуваються на першій стадії провадження. Для забезпечення громадянам безперешкодної можливості звертатися із зверненнями встановлюється і на законодавчому рівні закріплюється особлива форма прийому пропозицій, заяв, скарг — особистий прийом громадян (ст. 22).

Такий прийом обов'язково здійснюють керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян. Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян. Порядок прийому громадян визначається керівниками зазначених структур.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому самому порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Процесуальні норми, що містяться у законодавстві про звернення громадян, визначають правила діловодства та порядок розгляду звернень, регламентують конкретні дії учасників правовідносин, що виникають за наявності звернення як юридичного факту.

Чинне законодавство, правозастосовна практика і теоретичні дослідження дають можливість впевнено вказати на існування 4 видів учасників таких правовідносин, тобто 4 видів суб'єктів провадження за зверненнями громадян.

До першого виду (суб'єкти, що звертаються) належать особи, звернення яких розглядаються і за якими приймаються рішення. Це дієздатні громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території держави на законних підставах (якщо інше не передбачено

>>>313>>>

міжнародними договорами), звернення яких не підпадають під дію ст. 8 Закону України «Про звернення громадян»: письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні звернення одним і тим самим органом від одного і того самого громадянина з одного і того самого питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено ст. 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Загальними особливостями адміністративно-процесуального статусу суб'єктів, що звертаються, є:

по-перше, обов'язок виконати низку вимог (ст. 5). Так, у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення, оформлене без додержання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження;

по-друге, обов'язок нести відповідальність за подання звернень протиправного характеру (ст. 26). Так, законом встановлено, що подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством;

по-третє, виділення у їх масиві двох груп: а) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни і встановив, що пропозиції (зауваження) цієї групи громадян розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто (ст. 14); б) громадян, які мають встановлені законодавством пільги і встановив, що їх звернення розглядаються у першочерговому порядку (ст. 20).

До другого виду (суб'єкти, що розглядають звернення) належать суб'єкти, що розглядають звернення і приймають за ними рішення. Такими є: а) органи державної влади; б) органи місцевого самоврядування; в) підприємства, установи, організації; г) об'єднання громадян; д) засоби масової інформації (відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення

>>>314>>>

громадян»); е) прокурори (відповідно до ст.12 Закону України «Про прокуратуру» від 5 жовтня 1991 р. прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду).

Загальною особливістю адміністративно-процесуального статусу цих суб'єктів є те, що вони не можуть відмовити у прийнятті та розгляді звернень. Законодавець встановлює (ст. 7), що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом зверненні, не входять до повноважень органу, його у строк не більше п'яти днів пересилають за належністю. Щодо цього повідомляють громадянина, який подав звернення.

У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно у той самий строк повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

До третього виду (допоміжні суб'єкти) належать особи, які сприяють прийняттю обгрунтованих рішень. Закон передбачає їх участь лише у провадженнях з розгляду заяв чи скарг (ст. 18). Чинне законодавство не містить спеціального переліку таких осіб. Водночас аналіз Закону України «Про звернення громадян» свідчить, що такими особами є адвокат, представник трудового колективу, представник організації, яка здійснює правозахисну функцію (ст.18), особи, з вини яких було допущено порушення (ст. 19), особи, які надають інформацію компетентним органам у ході перевірки звернень відповідно до вимог статей 15 і 19. Особливістю цієї групи суб'єктів є те, що компетенція допоміжних суб'єктів реалізується на другій стадії провадження — стадії розгляду заяви чи скарги.

До четвертого виду (патронатні суб'єкти) належать особи, які подають звернення в інтересах громадянина за його уповноваженням. Закон передбачає їх участь у провадженнях за всіма видами звернень (ст. 5). Необхідно зазначити, що докладніше їх участь регламентована у провадженнях за скаргами (ст.16). Особливістю даної групи суб'єктів є те, що компетенція патронатних суб'єктів реалізується на 1-й стадії провадження — стадії подання звернення. До патронатних суб'єктів відносяться: законні представники неповнолітніх та недієздатних осіб, трудові колективи, право-захисні організації, інші особи (ст. 16), уповноважені особи (ст. 5).

Особливості провадження за окремими видами звернень (пропозиціями, заявами, скаргами). Законодавець поділяє провадження за зверненнями громадян на 3 види. Це провадження за пропозиціями (зауваженнями), провадження за заявами (клопотаннями), провадження за

>>>315>>>

скаргами. Таким чином, термін «провадження за зверненнями громадян» є родовим і об'єктивується в одному із зазначених проваджень. Кожному із вказаних видів проваджень притаманні загальні та особливі риси.

Загальні риси об'єктивуються у загальних вимогах, термінах, компетенції суб'єктів, наявності стадій тощо, особливі риси — у вимогах, термінах, компетенції суб'єктів, що спеціально визначена для конкретного виду провадження.

Особливості провадження за пропозиціями (зауваженнями) містить ст. 14 «Розгляд пропозицій (зауважень) громадян» Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 p., яка встановлює вихідні положення й особливості провадження за цим видом звернень. У ній спеціально зазначено, що суб'єкти, які розглядають пропозиції (зауваження) і приймають рішення, зобов'язані: а) розглянути пропозиції (зауваження); б) повідомити громадянина про результати розгляду.

Компетенція інших груп суб'єктів (які звертаються з пропозиціями, що сприяють прийняттю обгрунтованих рішень, і патронатних) спеціально для цього виду провадження у нормативному порядку не визначена.

Особливості провадження за заявами (клопотаннями). Цей вид проваджень спеціально регламентований ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Стосовно суб'єктів, що розглядають заяви (клопотання) і приймають за ними рішення, цією статтею встановлено, що вони зобов'язані:

а)  розглядати такі звернення, по-перше, об'єктивно; по-друге, вчасно;

б)  перевіряти викладені в них факти;

в)  приймати за результатами перевірки рішення відповідно до чинного законодавства;

г)  забезпечувати виконання прийнятих рішень;

д)  повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Слід зазначити, що обов'язки цих суб'єктів у проваджені за заявами

збігаються з їх же обов'язками у проваджені за скаргами та зафіксовані у ст. 19.

Окремі вимоги у чинному законодавстві зафіксовані й щодо відповідей за результатами розгляду заяв (клопотань). Така відповідь дається обов'язково тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань. Підписує відповідь керівник або особа, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Компетенція усіх інших суб'єктів, що діють у даному проваджені, також збігається з їхньою компетенцією у провадженні за скаргами.

Особливості провадження за скаргами. Провадження за скаргами є провадженням, що найбільшою мірою врегульовано адміністративне-

>>>316>>>

правовими нормами. На відміну від проваджень за пропозиціями та заявами, законодавець вказує на інстанції подання скарги. Першою інстанцією оскарження дій (рішень) органів держави, підприємств, установ, організацій є вища в управлінській ієрархії структура. Другою інстанцією є суд. До суду скарга подається у випадках: а) якщо громадянин не погоджується з прийнятим за скаргою рішенням; б) якщо вищий за ієрархією орган відсутній.

Ці норми містяться у статтях 16 і 17 Закону України «Про звернення громадян» і є рекомендаційними. Вони не позбавляють громадянина права звернутися безпосередньо до суду відповідно до чинного законодавства.

Безпосередньо у судовому порядку вирішуються скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів.

Статтею 17 Закону України «Про звернення громадян» регламентуються терміни подання скарг. Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням.

За загальним правилом, порушення зазначеного терміну виключає провадження за скаргою. З цього правила є винятки. Воно стосується порушень строку з поважної причини. Пропущений з поважної причини строк може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу. Виникає питання щодо визнання тієї чи іншої причини поважною чи неповажною. Закон України «Про звернення громадян» не містить вказівок з цього приводу. Таким чином, рішення стосовно статусу причини пропуску строку приймає відповідна особа, керуючись своєю правосвідомістю.

У цьому провадженні активно діють суб'єкти, що сприяють прийняттю обгрунтованих рішень, і патронатні.

Провадження за скаргами за багатьма параметрами збігається з провадженням за заявами. Перш за все це стосується прав суб'єктів, що звертаються зі скаргами, і обов'язків суб'єктів, що їх розглядають.

Права громадянина у разі розгляду заяви чи скарги (ст.18). Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

— особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу;

- брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

-  бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

— користуватися послугами адвоката або представника трудового ко-

>>>317>>>

лективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

-  одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

— висловлювати усно або письмово вимогу щодо додержання таємниці розгляду заяви чи скарги;

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Обов'язки суб'єктів, уповноважених розглядати заяви і скарги (ст. 19). Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:

-  об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

-  скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України;

- невідкладно вживати заходів щодо припинення неправомірних дій;

-  виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав;

- забезпечувати реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;

-  письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

-  вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків;

-  вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

-  на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необрунтованою, роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

-  не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

-  особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян;

- вживати заходів щодо усунення причин, які породжують заяви і скарги;

— систематично аналізувати та інформувати населення про хід роботи з розгляду заяв і скарг.

43. Стаття 15. Розгляд заяв (клопотань)

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Стаття 14. Розгляд пропозицій (зауважень) громадян

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

44. Стаття 16. Розгляд скарг громадян

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку.

Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.

Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.

До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

Стаття 17. Термін подання скарги

Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.

Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

45. 1. Діловодство за пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації (далі - організаціях) ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб чи на підрозділ службового апарату.

Порядок ведення діловодства за зверненнями громадян, які містять відомості, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, визначається спеціальними нормативно-правовими актами.

Особисту відповідальність за стан діловодства за зверненнями громадян несуть керівники організацій.

2. Усі пропозиції, заяви і скарги, що надійшли, повинні прийматися та централізовано реєструватися у день їх надходження на реєстраційно-контрольних картах, придатних для оброблення персональними комп'ютерами (додаток N 1), або в журналах (додаток N 2). Конверти (вирізки з них) зберігаються разом з пропозицією, заявою, скаргою. Облік особистого прийому громадян ведеться на картках, у журналах (додаток N 3) або за допомогою електронно-обчислювальної техніки.

Журнальна форма реєстрації пропозицій, заяв і скарг та обліку особистого прийому громадян допускається в організаціях з річним обсягом надходження до 600 пропозицій, заяв та скарг і такою ж кількістю звернень громадян на особистому прийомі.

Письмові пропозиції, заяви і скарги, подані на особистому прийомі, також підлягають централізованій реєстрації на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними комп'ютерами, або в журналах (додатки N 1 і 2).

Реєстраційно-контрольна картка, журнал реєстрації пропозицій, заяв і скарг, картка (журнал) обліку особистого прийому громадян ведуться згідно з вказівками щодо їх заповнення (додаток N 4).

Автоматизовані реєстрація пропозицій, заяв і скарг та облік особистого прийому громадян здійснюються з реєстраційно-контрольних форм шляхом введення в персональний комп'ютер таких елементів: дата надходження звернення; прізвище, ім'я, по батькові, категорія (соціальний стан) заявника; звідки одержано звернення, дата, індекс, контроль; порушені питання - короткий зміст, індекси; зміст і дата резолюції, прізвище автора, виконавець, термін виконання; дата надіслання, індекс і зміст документа, прийняті рішення, дата зняття з контролю; номер справи за номенклатурою.

Автоматизована реєстрація обліку особистого прийому громадян шляхом прямого введення в персональний комп'ютер здійснюється за допомогою таких елементів: дата прийому, хто приймає; прізвище, ім'я, по батькові, адреса, місце роботи, категорія (соціальний стан) заявника; порушені питання - короткий зміст, індекси; кому доручено розгляд, зміст доручення, термін виконання, прийняті рішення, дата одержання відповіді.

Склад зазначених елементів за необхідності може бути доповнений (розписка виконавця в одержанні документа, хід виконання тощо). Порядок розміщення елементів у разі проведення автоматизованої реєстрації може визначатись організацією.

У процесі автоматизованої реєстрації формується банк реєстраційних даних. Автоматизовані банки даних забезпечують користувача інформацією про всі документи і їх місцезнаходження за допомогою виведення інформації на екран комп'ютера, а у разі потреби - на принтер.

Реєстраційний індекс пропозиції, заяви, скарги зазначається у реєстраційному штампі (додаток N 5). Штамп ставиться на нижньому полі першого аркуша документа праворуч або на іншому вільному від тексту місці, крім місця, призначеного для підшивки.

Реєстраційний індекс складається з початкової літери прізвища заявника та порядкового номера пропозиції, заяви, скарги, що надійшла, наприклад, Д-401. Реєстраційний індекс може бути доповнений іншими позначеннями, що забезпечують систематизацію, пошук, аналіз і зберігання пропозицій, заяв і скарг.

На вимогу громадянина, який подав звернення до організації, на першому аркуші копії звернення проставляється штамп із зазначенням найменування організації, дати надходження та вхідного номера звернення. Така копія повертається громадянинові. {

3. У разі надходження повторних пропозицій, заяв і скарг їм надається черговий реєстраційний індекс, а у відповідній графі реєстраційно-контрольної картки, журналу або на відповідному полі реєстраційно-контрольної картки, викликаної на екран монітора персонального комп'ютера (під час автоматизованої реєстрації), зазначається реєстраційний індекс першої пропозиції, заяви, скарги. На верхньому полі першого аркуша повторних пропозицій, заяв і скарг праворуч і на реєстраційних формах робиться позначка "ПОВТОРНО" і підбирається все попереднє листування.

Пропозиції, заяви і скарги одного й того ж громадянина з одного і того ж питання, що надіслані різним адресатам і надійшли на розгляд до однієї й тієї ж організації (дублетні), обліковуються за реєстраційним індексом першої пропозиції, заяви і скарги з доданням порядкового номера, що проставляється через дріб, наприклад, Д-401/1, Д-401/2, Д-401/3.

4. У разі використання карткової форми реєстрації пропозицій, заяв і скарг кількість примірників реєстраційно-контрольних карток визначається числом картотек, що ведуться в організації. Вид картотек та їх кількість повинні відповідати потребам забезпечення обліку, довідкової роботи, контролю за виконанням доручень за пропозиціями, заявами і скаргами та їх аналізу. Картотеки можуть формуватись за розміщеними в алфавітному порядку прізвищами осіб, від яких надійшли пропозиції, заяви і скарги, за тематикою порушених у них питань.

У необхідних випадках ведеться алфавітний покажчик прізвищ громадян, від яких надійшли пропозиції, заяви і скарги.

5. У разі коли про результати розгляду письмової пропозиції, заяви, скарги необхідно повідомити іншу організацію, усі примірники реєстраційно-контрольних форм та перший аркуш контрольованого звернення позначаються словом "КОНТРОЛЬ" або літерою "К".

Пропозиції, заяви і скарги, на які даються попередні відповіді, з контролю не знімаються. Контроль завершується тільки після прийняття рішення і вжиття заходів щодо вирішення пропозиції, заяви, скарги. Рішення про зняття з контролю пропозицій, заяв і скарг приймають посадові особи, які прийняли рішення про контроль.

6. У разі коли за результатами розгляду пропозицій, заяв і скарг даються письмові та усні відповіді робиться відповідний запис у реєстраційно-контрольних формах та у документах справи на вільному від тексту місці останнього аркуша (крім місця, призначеного для підшивки) або в окремій довідці.

Індекс письмової відповіді складається з реєстраційного індексу та номера справи (за номенклатурою), до якої підшивається пропозиція, заява або скарга разом з документами щодо їх вирішення.

7. Посадові особи, які ведуть діловодство за пропозиціями, заявами і скаргами, щороку до 15 січня готують для керівників організацій матеріали для аналізу й узагальнення у формі аналітичних довідок. Аналітичні довідки поточного характеру складаються в міру потреби.

8. Пропозиції, заяви і скарги громадян після їх вирішення з усіма документами щодо їх розгляду і вирішення та примірником реєстраційно-контрольної форми мають бути повернуті посадовим особам чи підрозділу службового апарату, які ведуть діловодство за пропозиціями, заявами і скаргами, для централізованого формування справи, картотек, банку даних. Формування і зберігання справ у виконавців забороняється.

Документи розміщуються у справах у хронологічному або алфавітному порядку. Кожна пропозиція, заява, скарга з усіма документами щодо її розгляду і вирішення становлять у справі самостійну групу і вміщуються в м'яку обкладинку (додаток N 6). У разі одержання повторної пропозиції, заяви, скарги або появи додаткових документів вони підшиваються до даної групи документів.

Під час формування справ перевіряється правильність спрямування документів до справи, їх комплектність. Невирішені пропозиції, заяви, скарги, а також неправильно оформлені документи підшивати до справ забороняється.

Обкладинка справи оформляється за встановленою формою (додаток N 7).

9. Організації зберігають пропозиції, заяви і скарги для надання довідок і використання їх в інших цілях.

Відповідальність за схоронність документів за пропозиціями, заявами і скаргами покладається на керівників, інших посадових осіб організацій відповідно до їх функціональних обов'язків.

Термін зберігання документів за пропозиціями, заявами і скаргами визначається затвердженими керівниками організацій переліками документів і номенклатурами справ, що утворюються у процесі їх діяльності. Як правило, встановлюється п'ятирічний термін зберігання пропозицій, заяв і скарг та документів, пов'язаних з їх розглядом і вирішенням.

У випадках, викликаних специфікою діяльності організації, постійно діюча експертна комісія цієї організації може прийняти рішення про збільшення терміну зберігання або про постійне зберігання найцінніших пропозицій громадян.

Рішення експертної комісії про збільшення термінів зберігання документів за пропозиціями, заявами і скаргами, про відбір їх для подальшого зберігання підлягають обов'язковому затвердженню керівником організації.

10. Справи, що підлягають постійному, а також тимчасовому (понад 10 років) зберіганню, передаються до архівного підрозділу організації через два роки після завершення діловодства за ними. Справи, що підлягають тимчасовому зберіганню (до 10 років включно), передаються до архівного підрозділу за рішенням керівника організації.

Після закінчення встановлених термінів зберігання документи за пропозиціями, заявами і скаргами підлягають знищенню у порядку, встановленому Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.