3. Що вивчає філософія релігії? Чим відрізняється філософія релігії від релігійної філософії?

Філософія релігії вивчає сутність й природу релігії, тлумачить основні ідеї та принципи, на яких вона заснована (основна причина існування світу, можливість безсмертя людської душі, співвідношення душі й тіла).

На відміну від теолога або богослова, філософ не задовольняється поясненням релігії як "віри у вище Начало", Бога, богів, але намагається відповісти на запитання, які підстави у людському розумі та досвіді вона має. Філософію релігії слід відрізняти також від релігійної філософії. Останню утворюють система поглядів на світ і людину з точки зору присутності у ній Божественного Начала, тоді як перша п ретендує на виключно раціональне трактування феномена релігії та його прикметних проявів. При цьому виникає різниця між Богом як предметом релігійної віри й Богом як предметом філософських роздумів, "Богом Авраама, Ісаака, Якова" і "богом філософів".

Філософія релігії тісно пов’язана з іншими релігіс?навчими дисциплінами. Спочатку філософія релігії спирається на значний фактичний релігієзнавчий матеріал, який пропонує їй історія релігії. Сама філософія релігії не займається накопиченням матеріалу, а лише критично аналізує його, виявляючи закономірності.

4. Назвіть основні структурні розділи релігієзнавства.

Релігія є явище складне, різнопланове, і в процесі дослідження накопичились величезні за обсягом та різнорідні за змістом знання, що їх охоплює цілий комплекс релігієзнавчих дисциплін: філософія релігії, історія релігії, соціологія релігії, психологія релігії та ін.; - філософію релігії, яка  застосовує теорії буття і філософської антропології до явища релігії. Предметною сферою філософії є осмислення реальності під кутом зору світоглядних проблем, тому вона акцентує увагу на вивченні світоглядного боку релігії. для філософів найбільш суттєвим є те, як вирішується у релігії питання походження світу, суспільства, людини, як повязані релігія та мораль; –  розвиток такого напряму релігієзнавства, як історія релігії. Вона звертається до первісної культури та проблем походження релігії, на матеріалі антропології та етнології досліджує елементарні форми релігії й пропонує вважати початком всіх релігій анімізм – віру в духів (Е.Тайлор), тотемізм – культ пращурів (Л. Морган,  Дж. Фрезер). Широкого розвитку дістають порівняльно-історичні студії релігії (М. Мюллер), відокремлюються історичні типи релігій, все ґрунтовніше ставиться питання про взаємовідносини релігії та культури. Ця проблема визначає головний напрям історичних досліджень релігії в ХХ столітті (К.Кереньї, Р.Песталоці, Л.Леві–Брюль, К.Леві-Стросс та інші); – соціологію релігії, що виникла як самостійна релігієзнавча дисципліна на межі ХІХ–ХХ ст.. (М. Вебер, Е. Дюркгейм, Б. Малиновській). Вона розробляє методи аналізу взаємодії релігії та суспільства. Основи підходу щодо релігії як соціального феномену було закладено О. Контом, Г. Спенсером, К. Марксом. У подальшому класичні підходи розвинули в соціології релігії П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Белл, Н. Луман та ін.; – психологію релігії, розвиток якої починається наприкінці ХІХ ст. Предметом цієї релігієзнавчої дисципліни   є дослідження ролі релігії в психічному житті людини, вивчення релігійного життя людей, звернення до їх внутрішнього світу та до суб’єктивних переживань. Основи психології релігії розроблялись Дж. Лубом, Є. Старбуком, У. Джеймсом. Значний вплив на розуміння релігії справив психоаналіз (З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм); – нові релігієзнавчі дисципліни: географію релігій, семіотику та феноменологію релігії (Р. Отто, М. Еліаде, Ж. Вааденбург). Слід звернути увагу на переміщення центру релігієзнавчих досліджень в культурологію. Філософське осмислення релігії вписується в більш загальний (на відміну від дисциплінарного) контекст філософії культури. Аналогічним чином богословська рефлексія тяжіє до розгляду релігії в контексті теології культури (П. Флоренський, П. Тілліх). У межах такого підходу релігія починає розглядатися як символічна система, що існує поряд з іншими та у взаємодії з ними здійснює загальні функції культури своїм специфічним чином;  – внесок релігієзнавства у вивчення людини, її життєвого світу, в розвиток філософської антропології, філософії культури, соціальної філософії. Вплив філософії на розвиток релігієзнавства (філософія життя А. Бергсона, філософія культури Е.Касірера, філософська антропологія М. Шелера, лінгвістична філософія Л. Вітгенштейна, структуралізм К. Леві–Строса).