39 Висловіть свою думку про роль священних книг (Трипітака, Біблія, Коран).

Тісний зв'язок політики та релігії, їх переплетіння - як історичну традицію всіх великих конфесій - християнства, мусульманства, іудаїзму, буддизму простежується в змісті і концепціях священних книг - Біблії, Корану, Талмуду, де поряд з релігійно-обрядовими та побутовими, морально-етичними порадами і рекомендаціями даються широкі і прості політичні настанови, обов'язкові для віруючих, що відображають політичні події рабовласницького і раннє-феодального суспільства. Священні книги - настільні путівники для віруючих в їх житті та діяльності. При певних специфічних відмінностях у змісті священних книг, ясно простежується їх разюча схожість в головному і вирішальному - в політичних орієнтаціях, .що відображають інтереси панівних класів - рабовласників або феодалів, в ставленні до нижчих класів і станів, а наполегливістю, уперто наголошується на непохитність існуючого обожнюючого експлуататорського ладу.

Священні книги визнають непорушним і природним поділ суспільства на багатих і бідних і засуджують прагнення бідних змінити своє тяжке становище, немовби уготоване їм не владами, а самим господом Богом.

Релігійні віровчення, як правило, викладаються в усних міфах або у священних (канонічних) книгах. Це - Біблія у християн, Коран у мусульман, Трипітака у буддистів тощо. Релігійна свідомість віруючих різних конфесій і сект формується на основі їх канонічних віровчень, а тому має різний зміст. Християни уявляють бога, його взаємовідношення до почуттєвого світу і з ними самими інакше, ніж мусульмани або буддисти. І тим не менш, не дивлячись на всю різницю в змісті, релігійна свідомість віруючих кожної конфесії має щось спільне. Її головною ознакою з’являється віра в надприродне. Під вірою в надприродне розуміється віра в надприродні істоти (богів, духів, душ тощо), віра в надприродні властивості реальних предметів (фетишизм), а також віра в надприродні зв’язки між людиною і матеріальними об’єктами (магія, тотемізм тощо).

40 В чому полягає взаємозв’язок релігії і моралі?

Мораль і релігія - особливі форми духовності людини. Вони довгий час розвивалися синкретично, моральні ідеї і заповіді були тісно переплетені з релігійно-ритуальними формами організації та поводження людей. Розвиток релігійних систем йшов у напрямку кодифікації й ієрархізації відкритих у змінених станах свідомості істин, ускладнення культових практик і їх філософських обґрунтувань. Моральні заповіді в якості універсальних та абсолютних вимог одержують санкцію в рамках релігії і завдяки релігійно-культовим інститутам. Еталонні норми моралі були прописані у священних книгах. Прийнято вважати, що розвинута релігійна система включає такі структурні компоненти: праксис (культ), теорію (філософію, світогляд) і нормативну (імперативну, що поєднує культову практику і світогляд) базу. Саме з останнього компонента релігії і виокремилася мораль.

Разом з тим, історично мораль розвивалася не просто паралельно і опосередковано з релігією. Мораль близька до релігії за своєю природою: вона опозиційна дійсності, претендує на те, щоб привнести в дійсність, соціальні відносини і дії людей деякий інший зміст. Поза релігією це стає можливо лише на тій стадії розвитку цивілізації, коли індивідуальне відокремлення досягає рівня, достатнього для самостійної продуктивної соціальної активності людини як індивідуального суб' єкта. Мораль секуляризується й автономізується, знаходить свою специфічність відносно пізно, а саме з розвитком капіталістичних відносин. Про це побічно свідчить той факт, що мораль як особливий предмет дослідження, як поняття моралі з'являється лише у філософії Нового часу й осмислюється як мораль автономного суб' єкта, вільної особистості. Однак ідеї, комплекс цінностей та імперативів, які були охоплені поняттям моралі, виникають саме на зорі цивілізації, у процесі розкладання родового ладу, і первісними соціальними формами їхнього втілення були ті, котрі виробила релігія. Згуртованість первісного колективу багато в чому гарантувалася самою його організацією як виробничої одиниці, в якій практично виключалися внутрішньоколективні, міжгрупові протиріччя і не існувало розбіжностей між "приватним" і "публічним" життям. Однак мали місце міжпоколінні й індивідуальні розходження. Згуртованість колективу могла ослаблятися і при зміні навколишнього оточення. Вирішувати виникаючі протиріччя була покликана релігія в тій специфічній її формі, яка відома первісному суспільству - тотемізмі.

Якщо норми моралі жорстко пов'язані з релігійним вченням, вони володіють такою унікальною властивістю, яка втрачається в атеїстичних соціумах. Якщо носієм моральних норм є положення релігійного вчення, то відповідні норми є обов' язковими до виконання для всього соціуму. Релігійна мораль єдина для дітей і дорослих, багатих і бідних. У релігії зберігався винятковий потенціал духовного впливу на індивіда який активно використовувався й у піздньородовому, і в ранньоцивілізованому суспільстві саме як механізм компенсації зростаючого відчуження людей і забезпечення єдності спільноти.

Релігія була важливим політичним фактором. Період становлення державності був і часом етатизації родових культів (трансформації у державні). Таким чином, релігія надавала соціальні і духовні регулятивні механізми, які дозволяли підтримувати соціальну єдність, не визначену господарськими або іншими прагматичними сферами. І сама ідея єднання, що корінилася у родових інститутах, довго залишалася сакральною за своїм змістом. Правда, зміст моралі був відомим способом виражений у філософії. До єдності з Логосом і в Логосі закликав Геракліт. Ідею онтологічно заданої єдності буття несло вчення Платона про царство ідей. Нарешті, варто згадати концепцію космополітизму, що виникла наприкінці V - на початку IV ст. у Греції. Космополітизм як світогляд не випадково складається паралельно й опосередковано з індивідуалізмом. Декларуючи приналежність людини Космосу, він як би звільняв її з-під влади дрібних зв' язків у людських відносинах. Принцип загальності, що істотно характеризує мораль, за своєю суттю близький принципу космополітизму. Тільки на основі космополітичного світогляду, незалежно, але не поза конфесіональними і філософськими основами, цей принцип і міг бути виділений. Закономірний зв' язок між космополітизмом і загальністю моральних постулатів проявився в християнстві, особливо в паулінізмі (вченні апостола Павла), де вони вперше одержують єдине обґрунтування.

Релігійна мораль виникає з усвідомлення відособленості і відчуженості людського існування, у прагненні до подолання розірваності людського буття - внутрішньої, у стосунках з людьми, у стосунках з природою і суспільством, у ставленні до вищого (духовного ідеалу). У цьому прагненні, як би воно не виявлялося, криється потреба людини в єднанні, зрозумілій як цілісність розумного життя, як єдність людей, як долучення до істини, до безумовного й абсолютного ідеалу. Формування безрелігійної моралі, що стало характерним для другої половини XX ст., призвело до втрати релігійної консолідуючої основи моралі, наслідком чого стала поява різних рівнів моральних норм - класової, соціальної, вікової.

41. Які ознаки притаманні етнічним релігіям, продемонструйте на прикладі аналізу конкретної етнічної релігії.

На зміну родоплемінним віруванням приходять етнічні релігії, які ще називають національними чи національно-державними. Обов'язковим історичним підґрунтям їх є наявність у суспільстві спільнот, народжених соціальною диференціацією, і консолідація їх у формі держави. Етнічні релігії - це такі релігійні вірування, які, як правило, охоплюють своїм впливом всі прошарки населення в межах однієї національної держави. Не всі народи пройшли етап етнічних релігій. 

У національних релігіях конфесійні й етнічні кордони, як правило, збігаються, хоча за певних умов і обставин їх прихильниками можуть бути інші національності. Існуючи на конкретному етнічному ґрунті, вони тісно переплелися з елементами національної культури, традицій і звичаїв народів, які їх сповідували чи сповідують. Національні релігії справляють значний вплив на формування менталітету народу, регламентують поведінку і побут його представників, сприяють розвитку та збереженню відповідного етносу, перешкоджають його культурній і мовній асиміляції.

 Під впливом етнічних і релігійних традицій у етноконфесійній спільноті складається відносно замкнутий тип її життєдіяльності, специфічні риси побуту. Для етноконфесійних утворень характерний високий ступінь ізоляції від інших етносів і релігій, який підтримується забороною міжнаціональних і міжконфесійних шлюбів, ревнивим захистом своєї етнічної винятковості та істинності власної віри. Етап етнічних релігій пов'язаний переважно з домінуванням політеїзму.

Давньогрецька релігія - це система політеїстичних вірувань і культів племен та народів Стародавньої Греції, що з'явилися і оформилися в період виникнення й розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення й одушевлення явищ природи (анімалізм), пов'язані з ними людиноподібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. Особливо шанувалася у них годувальниця всього Гея, що відображало вплив матріархату. За панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими божествами, ієрархію яких очолив Зевс - "батько людей і богів", який втілював у релігійній формі риси патріархального владики: панував над небом, землею, морем і пеклом. Пантеон давньогрецьких богів описали Гомер (viii ст. до н.е.) в "Іліаді" та "Одисеї" і Геосид (vii ст. до н.е.) у "Теогонії", тобто "Родоводі богів". На початку нової ери стара грецька віра поступається християнству, яке більше відповідало вимогам часу і духовним потребам людей.