30. Назвіть політичні, соціальні, світоглядні причини запровадження християнства в Київській Русі

Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за допомогою створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племенного сепаратизму та посилення княжої влади

Соціальні фактори: Наростаюча соціальна неоднорідність, а також мінливі духовні запити еліти суспільства створювали умови для переходу до більш складної світоглядної системи. Міжнародні фактори: тільки християнизація могла дати Русі «перепустку» до родини європейських народів, а язичництво прирікало на ізоляцію та ворожість з боку християнізованих сусідів, які ставилися до язичників як до нелюдей. До того ж треба мати на увазі, що остаточний розкол християнства на католицьку та православну гілки стався лише в 1054 році.

Важливою вважається і так звана проблема «вибору віри», від вирішення якої залежав весь хід руської історії. Християнство не було єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала і інші альтернативи: іудаїзм, іслам, буддизм Це тільки легенда, але очевидно, що за цією легендою ховаються факти, які зупинили вибір Русі саме на православній формі християнства. Це, в першу чергу, міцні культурні та економічні зв`язки з Візантією, наявність власної впливової православної общини. Крім того, князем, ймовірно, враховувалась ситуація на міжнародній арені, відношення церкви з державою, а також деякі догматичні розходження різних релігій.

31. В чому проявився синтез християнства і язичництва в Київській Русі? Загальновідомо, що язичницькі традиції, попри всі намагання офіційної релігії (християнства) протягом багатьох століть витіснити їх з ужитку, і досі мають сильний вплив серед українців. Це призвело до появи такого духовного феномена, як двовір’я.

Двовірність нашого народу виявляється у вшануванні християнських святих і водночас поклонінні уособленим силам природи, в синкретизмі обрядової практики. Оскільки християнство, по суті, не дало нашим пращурам прийнятного розуміння буденного життя, навколишнього природного середовища,то народ сприйняв його через культ традиційних божеств, котрих поступово замінили християнські святі з тими самими функціями, але вже з іншими іменами. До сьогодні в нашій свідомості збереглися культ предків, віра у відьом, домовиків, русалок, водяників, лісовиків та іншу “нечисть”. І хоча обряди часів язичництва вже здебільшого не виконують магічного призначення, а мають суто розважально-ігровий характер, без них релігійність вважається невиповненою, незначущою.

Двовір’я виявляє ще й таку рису релігійності українця, як природовірство: поклоніння небу і землі, воді й вогню, деревам і тваринам. Навіть наш прапор має священні кольори – синій (небо) та жовтий (золотаве збіжжя). У багатьох народних обрядах збереглися елементи давніх слов'янських свят і пов'язаних із ними обрядів. Прихід весни вітали веснянками й весняними іграми, в яких прославляли розквіт природи. Це свято пізніше було об'єднано із християнським Великоднем і зеленими святами. Різдво Христове і Різдво Всесвіту – одне свято, про що свідчать його обряди і вірування, які пояснюються як астральним язичництвом наших предків, так і церквою. Наприклад, 12 страв на Святий Вечір символізують 12 знаків зодіаку, що в свою чергу відображають 12 епох творення Всесвіту, а з погляду християнства – 12 апостолів, що супроводжували Ісуса Христа. Свято Купала, що злилося із днем св. Івана, – це ніч чарів: коли цвіте папороть, можна знайти заховані скарби.

Феномен двовір’я став консолідуючим чинником, що сприяв швидкому засвоєнню православного вчення, але без відриву від традиційних вірувань. Язичницько­православний синкретизм міцно вкоренився як у церковній, так і в народній традиції, породивши оригінальну форму українського православ’я.